Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

       Батько Джорджа крикнув охоронцям, що були присутні, щоб ті забрали Есті геть з маєтку. 

       Дівчину вивели за межі маєтку, але не поспішали відпускати. Це насторожило дівчину.

— Куди ви ведете мене? - чоловіки лише мовчки вели її в бік лісу. - Пустіть мене! Відпустіть! - дівчина кричала, але вони не збиралися зупинятися. Коли вони достатньо пройшли, щоб криків та пострілів не було чути, то раптом зупинилися. 

— Вона наказала зробити це тут, щоб ніхто не чув. - вони наставили на неї зброю.

— Ні... Не треба... Не вбивайте, благаю. Відпустіть! - дівчина виривалася, кричала, але безрезультатно. 

       Неподалік хруснула гілка чоловіки не тримали дівчину, а в цей момент ще й відволіклилася на шум позаду них. І користуючись моментом Есті побігла в глиб лісу.

        Лунали постріли. А тоді в мить стало тихо. Дівчина впала та покотилася вниз на схилі. Чоловіки не стали спускатися, бо були впевнені, що вона мертва. В маєтку вони повідомили, що відправили її додому. Ніхто з присутніх, окрім Маргарет навіть не здогадувалися, що відбулося. 

       Есті привідкрила очі. Усе тіло жахливо боліло. На вулиці вже темніло. В далечині дівчина побачила вогник. Це був маленький будиночок серед лісу. Попри нестерпний біль дівчина змусила себе підвестися та піти. Кроки давалися складно. Вона йшла повільно, але впевнено.

       Вона стояла перед дверима і вагалася, бо це було її спасіння чи кінець вона не могла сказати точно. І все ж, вона підняла руку та постукала. По той бік дверей почулися кроки. Їй відчинив двері кароокий брюнет. Він був шокований та здивований тим, що бачив. Вона ж не бачила його, бо перед очима все пливло. 

— Вибачте, що турбую вас. Та чи не можна залишитися у вас... - вона не встигла договорити, бо похитнулася та скривилася від болю. 

       Чоловік зробив крок на зустріч, а тоді підняв її на руки та поніс до дивану, який стояв перед каміном та поклав її обережно. Тоді вкрив її пледом та покликав лікарку. Сам же він зробив їй заспокійливого чаю та всівся поряд, коли лікарка пішла. Тепло від каміну гріло обох. 

       Едвін. Це був він. Кароокий знав, хто вона така, але нічого не казав, чекав доки вона оговтається після того, що відбулося, щоб поговорити. Він мав терпіння, хоча вже був готовий вбити кожного, хто це зробив.

       Коли Есті отямилася, то мало, що могла бачити. Перше, що вона побачила, як її зір сфокусувався - це були його медові очі. Вони виблискували надзвичайним відтінком при єдиному освітленні, що давав вогонь з каміну. Дівчина заворожено дивилася у вічі чоловіку. 

— Як почуваєшся, квітонько? - його голос звучав стурбовано і надто знайомо для неї. Вона не могла згадати кого нагадував їй цей чоловік. 

— Квітонько?! - вона не розуміла. - Хто ви такий? - вона примружила очі, а тоді спробувала сісти на дивані. Чоловік допоміг їй зробити це та сів поруч.

— Невже не пам'ятаєш мене? - він злегка посміхнувся.

— Ти... - її очі розширилися. - Едвін. Як ти... Чому ти тут?

— Це мій маленький будиночок. А от як ти опинлася у лісі та ще й у такому вигляді, я би зрадістю дізнався. Що сталося? - він уважно дивився на дівчину. 

       Вона неохоче почала розповідати про все, що сталося. Біль ятрив душу дівчини і не давав спокою. Чоловік же стискав руки в кулаки аж до білих кісточок. Він поклав свою руку поверх її.

— Я допоможу тобі. Зі мною ти в безпеці. - чоловік дивився їй у вічі з теплом та ніжністю. 

— Якщо вони дізнаються, що я жива вони прийдуть по мене. - вона вже готова була заплакали, а тоді тихо додала. - Мені страшно. 

       Едвін обійняв її та поцілував в чоло. Сльози стікали по її щоках від болю та усвідомлення, що її сестра бажала їй смерті. За кілька хвилин дівчина заспокоїлася і розслабилася в його обіймах. І за мить заснула відчуваючи повну безпеку біля кароокого. 

— Спи, моя Есті! Моя маленька квітонько! - прошепотів чоловік обіймаючи дівчину.

       Едвіна мучили думки. Він хотів покарати винуватців, але він не знав як. Але мав намір зв'язатися з бабусею дівчини та поговорити з цього приводу. Вона була одною з небагатьох, хто зрозуміє і допоможе. 

     Кароокий обережно вклав дівчину на диван. І коли хотів забрати свої руки, дівчина вхопилася за його руку і міцно притиснула до грудей, як маленьке кошеня, що хотіла вберегти. Чоловік заворожено дивився на неї. Вивчав обличчя. І закохувався ще сильніше.