Жорж Сіменон - Замах на бродягу

ви дзвонили в гараж на вулиці Баллю, щоб прислали майстра…

Вона кинула швидкий погляд на свого хазяїна, немов питала в нього дозволу відповісти.

— У понеділок, після обіду, — нарешті мовила вона.

— Тобто минулого понеділка?

— Так…

Вона була гарна, симпатична, і під її білою нейлоновою сукнею згадувалося струнке пружне тіло. Чи не виходили їхні стосунки за межі службових?.. А втім, зараз комісара цікавило зовсім інше.

— А що там зіпсувалося?

— Я можу показати квитанцію, там усе написано… Її допіру принесли… Вони ставили новий амортизатор… Спочатку обіцяли зробити все до середи…

— І не зробили?

— Ні… Вони потім подзвонили і пробачилися… Це американська машина, і виявилося, що в Парижі для неї не було запасних частин… Їх довелося замовляти на складі в Гаврі…

Жан-Шарль Гайяр удавав, що його аніскілечки не цікавить ця розмова і, сівши до столу, почав гортати якісь папери.

— І коли вам повернули машину?

— У четвер чи п'ятницю… Я можу перевірити… Дозвольте?

Вона зникла на мить у своїй кімнатці.

— В четвер… в кінці дня… Вони лише вранці одержали амортизатор…

— Ви були тут до кінця дня?

Вона знову зиркнула на адвоката.

— Ні, я працюю лише до обіду… За винятком тих днів, коли якась термінова справа…

— Минулого тижня таких справ не було?

Вона впевнено хитнула головою.

— Вже принаймні два тижні у нас не було нічого термінового…

— Дякую, мадмуазель…

Вона вийшла і зачинила двері. Стоячи посеред кімнати з люлькою в зубах, Метре якийсь час мовчав.

— От бачите, — нарешті кинув він.

— Що саме?

— Один дрібний факт, який може виявитися дуже істотним, навіть вирішальним… Ви досить добре знайомі з нашою професією і, певно, розумієте, що ми не маємо права проминати будь-які дрібниці…

— Але я не бачу нічого спільного між ремонтом моєї машини та…

— Коли б ви були на моєму місці, ви б це побачили… Дякую, що дозволили подзвонити… А зараз я мушу йти до Сюрте.

Адвокат підвівся.

— Ви вже ні про що мене не питатимете?

— Про що мені вас питати? Минулого разу ви відповіли на всі питання, які мене цікавили… Сподіваюся, ви говорили правду…

— Навіщо б я вам…

— Певна річ. А втім, щодо машини…

— Клянусь вам, це геть випало мені з пам'яті… За останні кілька місяців мені вже втретє чи навіть вчетверте доводилося її ремонтувати… Певно, я її продам і куплю іншу.

— Ці три дні ви користувалися таксі?

— Саме так… Часом я беру таксі, навіть коли машина вдома… Щоб не шукати стоянку…

— Я розумію… Сьогодні ви виступаєте в суді?

— Ні… Я вже вам казав, що виступаю досить рідко… Здебільшого я даю консультацію…

— Отже, цілий день ви будете вдома?

— Якщо тільки мене нікуди не викличуть… Одну хвилинку.

Він знову відчинив двері до сусідньої кімнати.

— Люсет! Погляньте, мене сьогодні ніде не чекають?

Мегре здалося, що секретарка допіру плакала — її повіки почервоніли, в очах була тривога.

— Здається, ні… Зараз подивлюся…

Вона розгорнула червоний блокнот.

— Ні…

— Ось вам відповідь, — мовив адвокат.

— Дякую…

— Ви думаєте, що я вам ще буду потрібний?

— Я не можу сказати точно, але хто зна… До побачення, мадмуазель.

Вона кивнула головою, не підводячи очей, і слідом за Гайяром комісар попрямував до виходу. Двері до приймальні були відчинені. Там уже чекав якийсь клієнт.

— Ще раз спасибі за телефон…

— Нема за що…

— І, будь ласка, пробачте…

Дійшовши до рогу вулички, Мегре обернувся. На порозі, проводжаючи його поглядом, все ще стояв Гайяр.

7

Таке траплялося з ним не вперше, але ще ніколи комісарові не доводилося відчути це з такою ясністю та гостротою.

… Стався злочин, ти починаєш розслідування. Кидаєшся на всі боки, хапаєшся за кожну дрібницю, тим настирливіше й заповзятливіше, чим менше у тебе фактів і впевненості у собі. Втішаєш себе думкою, що згодом зорієнтуєшся і вже поведеш розшук в якомусь одному напрямку.

Ти повсюди розсилаєш інспекторів, боїшся, що марно тупцюєш на місці, але потім справді відкриваєш якусь несподівану деталь і робиш перший обережний крок. Другий. Третій…

І от раптом, коли ти цього найменше сподівався, все плутається. Нитка вислизає з рук. Ти вже не можеш сказати, що керуєш розслідуванням. Ніким не передбачені події владно нав'язують тобі ті заходи, яких ти досі не передбачав, до яких ти навіть не встиг підготуватися.

І тут починається пекло. Ти знову й знову караєшся сумнівами, що з самого початку ішов хибним шляхом, який може нікуди тебе не привести.

Адже дійсно, що правило йому за головний засновок у цій справі? Проста, щоправда підкріплена досвідом гадка, що в цьому середовищі в такий спосіб не вбивають. На Монмартрі вдаються до пістолета, ножа… В аналах Сюрте не було жодного випадку, щоб там задушили людину.

І так само не було ще випадку, щоб хтось на Монмартрі протягом кількох днів тримав у себе вдома труп своєї жертви, перш ніж позбутися його та ще у такий дивовижний спосіб. Другим засновком його концепції було саме це міркування.

Тому комісар з самого початку відкинув версію про зведення рахунків і так ретельно намагався відтворити в уяві останній вечір Еміля Буле — починаючи від його настирливих спроб у сусідстві з Мікі додзвонитися по телефону і аж до тієї хвилини, як він неквапливо подався