В. М. Білоконьов - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

Приклад: Вироком суду від 29.09.2004 р. П., раніше судимий: а) 30.03.2004 р. та на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням; б) 08.07.2004 р. за ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки позбавлення волі, — було засуджено за ч. 2 ст. 393 КК на 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК до призначеного покарання приєднано частково невідбуте покарання за вироком від 08.07.2004 р. і остаточно призначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі. З матеріалів справи убачається, що 25.06.2004 р. засуджений учинив злочин, передбачений ст. 393 ч. 2 КК. Верховний Суд України, скасовуючи цей вирок, відзначив, що суд залишив поза увагою те, що П. учинив злочин, передбачений ст. 393 КК не тільки в період іспитового строку, а і перед постановленням стосовно нього вироку від 08.07.2004 р. Отже, суд повинен був на підставі ст. 71 КК призначити покарання за сукупністю вироків від 30.03.2004 р. та від 29.09.2004 р., а потім призначити покарання за сукупністю злочинів, зарахуванням в нього строку покарання, частково відбутого П. за вироком від 08.07.2004 р.[226].

Однак, ми не можемо повністю погодитися з цим рішенням Верховного Суду України в тій частині, що суд повинен був спочатку на підставі ст. 71 КК призначити покарання за сукупністю першого та третього вироків, а потім призначити покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 ч. 4 КК) між покаранням, призначеним перед цім на підставі ст. 71 КК, та покаранням по другому вироку.

На нашу думку, в цьому випадку (ситуація 1) правила призначення покарання, за вчинені злочини протягом іспитового строку, не повинні залежати від того, чи було винесено судами один або два вироки за ці злочини, оскільки при постановлені другого вироку просто не були розкриті всі злочини які вчинила особа протягом іспитового строку і засудження винного за окремі злочини відповідно здійснюється не одним, а двома вироками, які постановлюються в різний час.

Якби ці злочини були розкриті одночасно, то замість другого та третього вироків виносився би тільки один вирок і покарання засудженому призначалось, спочатку за правилами ч. 1 ст. 70 КК, і остаточно — за сукупністю вироків, а не навпаки.

Таким чином, розкриття цих злочинів одночасно або в різний час, не може принципово впливати на правила призначення покарання, оскільки це би суперечило принципам рівності громадян перед законом та справедливості.

Варіант 2. Цей випадок є менш складним в порівняні з попереднім, оскільки при постановленні другого вироку невідбута частина покарання по першому вироку була вже урахована. Особа може засуджуватися по третьому вироку за злочини які були вчинені, як до постановлення другого вироку, так і після нього, а також як до, так і після постановлення другого вироку. При цьому варіанті також можливі три ситуації.

Ситуація 1. Злочини були вчинені до постановлення другого вироку.

В даній ситуації ми пропонуємо такі правила:

1. Призначити покарання по третьому вироку, у тому числі і за правилами ст. 70 ч. 1 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення другого вироку;

2. Призначити покарання за правилами ст. 70 ч. 4 КК за сукупністю злочинів між покараннями по другому та третьому вирокам;

Приклад: Вироком міського суду від 23.11.2006 р. В., який раніше був судимий: а) 11.08.2000 р. за вчинення ряду злочинів на 5 років позбавлення волі, 26.06.2003 року умовно-достроково звільненого від відбування на 1 рік 7 місяців 10 днів; б) 29.07.2005 р. за вчинення ряду злочинів на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, — було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 190 КК на 2 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 163 КК на 2 роки обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК йому призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі. Згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК остаточно призначене покарання у виді 2 років 8 місяців позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що В. вчинив злочини, передбачені ч. 2 ст. 185 КК, ч. 2 ст. 190 КК та ч. 1 ст. 163 КК в листопаді 2004 р. В поданні прокурор просить скасувати вирок суду, оскільки суд не застосував ст. 71 КК. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору в цій частині, відзначив, що вироком суду від 29.07.2005 р. вже було призначено покарання за сукупністю вироків і було враховане покарання, частково невідбуте за вироком суду від 11.08.2000 р. Призначаючи покарання за оскаржуваним вироком на підставі ч. 4 ст. 70 КК, суд виходив із остаточного покарання, яке було призначено попереднім вироком, а не з покарання, призначеного за окремі злочини. Тому підстав для застосування повторно ст. 71 КК в даному випадку немає. (Однак, колегія суддів погодилась з прокурором у тому, що суд неправильно застосував принцип поглинення однакових за розміром та видом покарання[227].

Ситуація 2. Злочини були вчинені після постановлення другого вироку.

Для цій ситуації ми пропонуємо такі правила:

1. Призначити покарання по третьому вироку, у тому числі і за правилами ст. 70 ч. 1 КК за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення другого вироку;

2. Призначити покарання на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків між покаранням призначеним, у тому числі і на підставі ст. 70 ч. 1 КК та невідбутою частиною покарання по другому вироку;

Ситуація 3. Злочини були вчинені як до, так і після постановлення другого вироку.

В даній ситуації ми пропонуємо такі правила:

1. Призначити покарання по третьому вироку, у тому числі і за