Колектив авторів - Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

1. Порядок встановлення опіки над особою, яка визнана судом недієздатною, та інші відносини щодо опіки регулюються ст. 55 — 79 ЦК.

2. Недієздатна особа не може вчиняти будь-яких правочинів навіть дрібних побутових. Всі правочини від імені та в інтересах недієздатної особи вчиняє опікун з урахуванням обмежень, що встановлені ст. 68 ЦК.

3. Вчинення правочину недієздатною особою тягне наслідки, передбачені ст. 226 ЦК.

4. Недієздатна особа не несе відповідальності за заподіяну нею майнову та моральну шкоду. Така шкода відшкодовується опікуном чи іншою особою відповідно до ст. 1184 ЦК.

5. Визнання фізичної особи недієздатною зазвичай не тягне припинення правовідносин з участю цієї особи. Зокрема, ст. 996 ЦК установлює, що у випадку визнання фізичної особи, яка є страхувальником, недієздатною, її права і обов'язки за договором страхування здійснює опікун. Лише у випадках, спеціально передбачених законом, факт визнання фізичної особи недієздатною (набрання законної сили рішенням суду про це) припиняє правовідносини з участю цієї особи. Так, при визнанні фізичної особи недієздатною передбачено припинення зобов'язання доручення (ст. 1008 ЦК), зобов'язання щодо страхування цивільної відповідальності (ст. 996 ЦК).

В інших випадках визнання фізичної особи недієздатною за наявності підстави дає право пред'явлення в суді вимоги про зміну чи припинення правовідносин з участю цієї особи (якщо збереження правовідносин приводить до порушення прав чи інтересів недієздатної особи). Підстави для пред'явлення такого позову розширюються, оскільки ст. 16 ЦК передбачає можливість захисту судом не тільки права, а й інтересу.

1. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

(Із змін, від 06.09.2005)

1. За наявності факту видужання або значного поліпшення психічного стану особи та поновлення її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними цивільна дієздатність особи підлягає поновленню шляхом скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та прийняття рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Таке рішення приймається на підставі висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.

2. Рішення суду про поновлення дієздатності, що набрало законної сили, надсилається органові опіки та піклування для припинення здійснення опіки над фізичною особою.

1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

1. Закон не пов'язує можливість визнання фізичної особи безвісно відсутньою з причинами, в зв'язку з якими вона відсутня в місці постійного проживання, і відсутні відомості про місце її перебування. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою можливе, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. З урахуванням основної мети визнання фізичної особи безвісно відсутньою — охорони майна цієї особи — визнання особи в судовому порядку безвісно відсутньою доцільно ставити щодо осіб, які досягли віку чотирнадцяти років, хоч закон не перешкоджає визнанню безвісно відсутніми і осіб, що не досягли цього віку.

2. Оскільки визнання фізичної особи безвісно відсутньою можливе, якщо нема відомостей про місце її перебування протягом одного року, ч. 2 статті, що коментується, визначає, з якого дня слід обчислювати цей річний строк.

3. Цивільний процесуальний кодекс [44] не обмежує права будь-якого суб'єкта звертатися до суду із заявою про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми. Проте в заяві до суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено, для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою. Це не виключає звернення суб'єкта з такою заявою, якщо у заявника відсутній свій власний інтерес у поданні заяви. Заявник може метою визнання фізичної особи безвісно відсутньою назвати охорону майна безвісно відсутньої особи.

4. Справи про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми розглядаються судами за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місце перебування якої невідомо, або за місцезнаходженням її майна в порядку окремого провадження.

1. На підставі рішення суду про визнання