Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

АДМІНІСТРАТОРКА: їх там що — всім видають?

Оксана киває.

Адміністраторка повертає Оксані довідку — і ключ від кімнати разом із бланком реєстрації…

Оксана заходить до кімнати. Не запалюючи світла, опускається на стілець.

Відкриває торбинку. У ній — жалюгідна купка дамських дрібничок, паспорт… Усе рухоме й нерухоме майно Оксани.

ОКСАНА (оглядається по кімнаті): І переодягтись ні в що…

У ванній Оксана — без жодного виразу обличчя, як робот, у чому мати народила — пере свої речі.

Розвішує по номеру випраний одяг.

У ванній — включає гарячий душ і стає під струмінь води…

…і довго, довго так стоїть, — у струменях цього головного дару природи, який, згідно підручнику, «не має кольору, запаху й смаку». І, як виявляється, ще й ціни…

…Видовжений горбок свіжої вологої землі — на галявині сільського цвинтаря Лебедич.

Перед могилою стоїть Оксана, спираючись рукою на обдряпану, розтрощену ІМРами лопату з налиплою землею. Останній homosapiens на землі своїх предків.

Відкидає лопату в куші — повертається і йде геть.

За її плечима — бабусина торбинка…

…Оксана виключає струмінь води у ванній, відкриває очі. Вперше помічає запітніле дзеркало. Протирає його рукою — і завмирає:

У неї дівоче тіло — й старече обличчя!

Куточки губ опущені, шкіра зморщилась, посіріла, неживі, мертві очі…

Мертві очі сови на гілці. Опудало на шафі готелю втупилося вниз — на величезне двоспальне ліжко. Порожнє.

Оксана скрутилась калачиком у великому кріслі, загорнулась покривалом — спить. На карнизі над вікном на кільцях-защіпках, поряд з совою, сохне весь її одяг…

У коридорі готелю.

ПРИБИРАЛЬНИЦЯ (стукає в номер Оксани): Ви живі?

ОКСАНА (з-за дверей): Так, все в порядку.

ПРИБИРАЛЬНИЦЯ: А чому другий день не виходите?

ОКСАНА. Нікуди… А що, не можна?

ПРИБИРАЛЬНИЦЯ: Чому? Не виходити не забороняється… Ви ж заплатили… Там у вас бруду нема? А то перевірять, мені наганяй буде…

ОКСАНА: Ні. «Бруду» нема. У мене довідка. Я показувала.

Розбуркана Оксана — під вікном, на якому досихають брюки й куртка — вкладається в кріслі спати далі…

Оксана виходить зі свого помешкання в коридор…

ЧЕРГОВА ПО ПОВЕРХУ: Вам не туди! То чорні сходи, там закрито.

ОКСАНА: Ой! Це я як в Чорнобилі в гуртожитку йду… Ну, пам'яті зовсім не стало…

ЧЕРГОВА (прибиральниці, що сидить поруч на низенькому диванчику): От причинна з Чорнобиля!

ПРИБИРАЛЬНИЦЯ (з жалем хитає головою): Така молода… А їй же ще родити…

ЧЕРГОВА: Тут, в готелі?! Тільки не на моєму чергуванні!

ПРИБИРАЛЬНИЦЯ: Та нє… Я взагалі…

ЧЕРГОВА (з полегшенням):A-а, взагалі… (зневажливо) Взагалі — вони вже не… (гидливо кривить рот і починає щось шепотіти на вухо прибиральниці)

Відлуння у просторому готелі, підсилюючи, доносить всі її слова — до Оксани, що завмерла поверхом нижче…

ОКСАНА: Всенародна увага… Дякуємо красно. З’їхати б звідціля… Куди..?

Кімната гуртожитку, затишно обжита людиною. Полірований стіл, під побіленою стіною — вузьке ліжко з металевими бильцями. Всю протилежну стіну, від підлоги до стелі, займають книжки.

У білих дверях клацає замок, і з темного коридору Сергій переступає поріг. Ставить дорожню сумку біля себе, зачиняє двері, роздивляється навколо…

Проводить по столу пальцем — на шарі пилу залишається слід… В прозорій колбі недопитий чай висох, зацвів; і цвіль уже теж висохла. На підлозі лежать лінії пилу й порохняви: висипалась зі стелі, з міжплитних щілин… Павуки наплели сіті по куткам, у віконному прорізі… Як швидко все пустіє без