IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

Розділ 27. Тінь серед каменів

 

Зі входом до стародавнього залу Київ, здавалось, затримав подих. Повітря стало важким, і кожен їхній крок лунав як відлуння в пустому просторі. Місто навколо них втратило своє звичне обличчя: не було жодного шуму, жодного подиху вітру. Лише глибока тиша, що ковзала по каменях, змушувала відчувати присутність чогось незримого.

Чоловік, що зустрів їх на порозі, тепер стояв в стороні, не втручаючись у їхній шлях, лише спостерігаючи. У його очах знову з’явилася та сама холодна впевненість, яку Олена вже колись відчувала.

— Що це за місце? — Марина прошепотіла, не наважуючись підвищувати голос. Її очі пробігали по темних стінах, покритих древнім мохом та знаками, що виглядали як руни, що не мали відповіді у жодній книзі.

— Це серце Києва. — Чоловік мовчки знову заговорив. Його слова були сухими і важкими, але вони звучали так, ніби він давно спостерігав за ними, за їхнім приходом.

Вони стояли перед величезними дверима, які виглядали так, ніби їх створили для того, щоб їх ніколи не відчинили. Усі три відчували, що це не просто замок. Це була частина магії, яка закріплювала це місце, обмежувала й оберігала його від сторонніх.

— Що ми маємо робити? — запитала Олена, відчуваючи, як серце б’ється швидше, ніж звичайно. Вона розуміла, що кожен момент тут може бути фатальним. Київ був готовий випробувати їх на міцність.

Чоловік кивнув і наблизився до дверей. Він підняв руку і провів пальцями по повітрю, наче малюючи в ньому невидимий знак. Звук, який вони почули, був схожий на шурхіт стародавніх манускриптів, що оживають після століть мовчання.

— Магія цього місця охороняє шлях. Але лише ті, хто готовий прийняти її, зможуть пройти далі. Ви всі повинні пройти своє випробування, перш ніж Київ дозволить вам побачити правду.

Артем обережно підійшов до дверей, його погляд був відверто зацікавлений, але злегка насторожений. Щось було не так із цією ситуацією. Він відчував, що навіть ці древні стіни можуть приховувати не тільки магію, але й глибокі темні секрети.

— Що саме ми повинні зробити? — запитав він, підходячи до чоловіка, що стояв в стороні, готовий розпочати пошук відповідей.

Той лише поглянув на нього і промовив:

— Магія Києва не дається даремно. Ви повинні вирішити, чи готові ви до цього. Прийміть своє місце в цьому місті або залиште його навіки. Але будьте обережні, бо кожен вибір несе за собою наслідки. — його слова загострили атмосферу, роблячи її ще напруженішою.

Марина, яка завжди була схильна до аналізу, озирнулась і подивилася на своїх друзів. Вона відчула, як внутрішнє тривожне передчуття змішалося з переконанням: перед ними не просто магія, а справжнє випробування, яке змінить їх назавжди. І Київ вже давно зробив свій вибір щодо них.

— Я готова, — сказала вона, роблячи перший крок до дверей. Її голос був спокійний, але в ньому відчувалася внутрішня сила.

Олена і Артем дивилися на неї, і, хоча сумніви залишалися, вони обоє розуміли, що їх шлях вже давно був визначений. Це не було питанням вибору, а питанням прийняття того, що вони стали частиною цього міста.

Двері перед ними почали повільно відкриватися, і вони ступили всередину.

Тим часом, здавалося, що сама магія Києва почала змінювати навколишній простір. Вони опинилися в залі, що нагадував лабіринт. Високі стіни були покриті вигравіруваними рунами, а в повітрі відчувалася сильна енергія, наче кожен крок переносив їх на інший рівень реальності.

І раптом, серед глибокої тиші, що панувала навколо, у темряві почали виникати тіні — темні, безформні сутності, які поступово набирали чіткішої форми. Вони були навколо, але водночас наче відокремлені від реальності.

Олена відчула, як її серце затримується. Ці тіні не були звичайними. Вони жили тут давно, глибоко в серці Києва, і тепер прокидалися, відчуваючи присутність чужих.

— Це все не випадково, — прошепотіла Олена. Вона стиснула кулаки, готова до боротьби.

Але раптом одна з тіней зробила крок вперед, і з її боку вискочила світла блискавка, яка огорнула весь простір. Це було не просто магічне проявлення — це була сила, яка могла змінювати світ.

Артем виступив вперед, дивлячись на Олену з рішучістю в очах.

— Ми не збираємося йти назад, Київ.

Він вимовив це як обіцянку, як заклинання.

Тіні стиснулися, і магія вибухнула у повітрі, відлунням якого стало перше велике випробування, яке вони мали пройти, щоб зрозуміти, якою буде їхня доля серед каменів і вулиць Києва.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍