IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

Розділ 26. Відлуння темряви

 

Київ, з його величними вулицями та стародавніми храмами, здавався зовсім іншим після того, як вони пережили цілий ряд магічних потрясінь. Відлуння темряви, яке залишилося після останньої битви, досі висіло в повітрі, пронизуячи місто своєю туманною енергетикою. Але попри всі ці зміни, серце Києва залишалося живим, і його магія, як і раніше, була не тільки в стародавніх каменях, а й у людях, що ходили цими вулицями.

Олена, Артем і Марина продовжували рухатися через міські квартали, тепер їхні кроки ставали все більш обережними. Усі відчували, що нічого не закінчено, і Київ досі приховував багато таємниць. Їхній шлях не був простим, але кожен з них знав, що вони повинні йти далі.

Печерський район, в якому вони опинилися, виглядав велично, як завжди, але зараз в його атмосфері було щось настільки містичне, що навіть самі будівлі здавались настороженими. Все навколо них, від старовинних стін до тихих вуличок, було немов живе, готове вступити в діалог, якщо вони лише звернуть увагу.

— Що це за місце? — Марина звернулася до них, коли вони підійшли до старовинного монастиря. Стіні, вкриті зеленим мохом, та двері, що виглядали, наче могли б розкритися лише за особливими умовами, надали цьому місцю якусь ауру загадковості.

— Це одне з тих місць, де магія завжди була особливо сильною, — відповіла Олена, дивлячись на монастир. В її очах відбивалася туга й розуміння того, що це місце, ймовірно, не привітатиме їх з радістю.

Артем замислено подивився на стіни монастиря, що тяглися до неба. Він відчував, як енергія цього місця стискає простір навколо них, мов би кожен камінь шепотів йому про минуле, що тут приховано.

— Тут було багато стародавніх ритуалів і магії. Якщо місто має щось, що змусить нас повернутися до своїх коренів, це саме цей монастир. — його слова були серйозними, і Олена кивнула, погоджуючись з ним.

Однак, коли вони підійшли до дверей, які були розчинені в полуденний час, їх одразу зустріли неприязні погляди незнайомців. Чоловік у темному каптурі стояв на порозі, немов чекаючи на їхній прихід. Його погляд був холодним, але в ньому була і певна цікавість.

— Що вам тут треба? — його голос був різким і неприязним, але Олена одразу відчула, що цей чоловік знає більше, ніж він хоче показати.

— Ми шукаємо відповідей. Київ змінився, і ми теж змінилися. В цьому місці, можливо, є те, що допоможе нам зрозуміти, що відбувається, — Олена не намагалася бути агресивною, але її голос був переконаним, майже відчайдушним.

Чоловік, здавалося, сумнівався, чи варто йому впускати їх, але після короткої паузи він кивнув і мовчки відкрив двері повністю.

— Відповіді завжди заховані там, де їх найменше чекаєш, — промовив він, усміхаючись, проте його усмішка була зловісною.

Всередині було темно і тихо, але на стінах висіли старі картини, які відразу привертали увагу. Це були зображення Києва у різні епохи — з початку заснування міста до найбільш темних часів, коли магія досягала своєї сили і могла управляти долею цілих народів. І хоча більшість із цих картин виглядали як звичайні історичні полотна, деякі з них мали аномальні деталі — темні фігури, що майже не видні, і магічні символи, які викликали відчуття тривоги.

Марина підійшла до однієї з таких картин і, помітивши малопомітний знак у нижньому куті, зауважила:

— Цей символ... Це не просто частина історії. Це частина магії, яка була закодована ще в стародавні часи.

Чоловік, що стояв поруч, міркував у тіні.

— Це не магія, яку можна контролювати. Вона належить Києву. І навіть якщо ви вважаєте, що володієте її частиною, насправді вона володіє вами. — його голос був важким і поважним, ніби попереджував їх про щось, чого вони ще не усвідомлювали.

— Що ми повинні зробити? — запитав Артем, його рука трохи стислася в кулак. Він відчував, що кожне їхнє слово тут може змінити багато.

— Ви повинні пройти через це місце, зрозуміти, як воно функціонує, і прийняти вибір, який вам належить зробити. Але пам'ятайте, що Київ не прийме тих, хто не готовий пізнати всю його сутність. — чоловік зробив паузу, і його погляд став ще серйознішим.

Вони ввійшли глибше, і з кожним кроком, здавалось, час став тягнутися повільніше, а простір став немов більш важким, наче кожен камінь і кожна тріщина зберігали свої власні історії. Це була магія Києва — якась незбагненно стара, яка залишалася в його глибинах, що просто чекала свого часу.

Олена почула, як ззаду тихо скидаються важкі кроки. І лише зараз, коли вони наближалися до стародавнього зала, стало зрозуміло, що Київ знову проводить їх через своє випробування. І це буде не просто боротьба, а боротьба за їхні душі.

— Готуйтеся, — прошепотіла Олена, відчуваючи, як її серце стискається від напруги. Вони не могли здогадуватися, що чекає на них попереду, але вони знали одне: Київ не буде прощати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍