IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

Розділ 28. Магія на межі світу

 

Світло від блискавки, що спалахнула серед темних тіней, розірвало тишу, і простір навколо них став ще густішим, важчим, наче кожен подих перетворювався на бій з чимось невидимим. Артем, Олена і Марина опинилися в центрі цього магічного вихору, їхні серця бились швидше, а тіні все наближалися, оточуючи їх з усіх боків.

Тіні не були просто проявом темряви. Це були енергетичні сутності, що виникали з самого Києва, з його древньої душі. Вони були частиною міста, його таємниць, його магії, і тепер, коли відчули присутність чужих, прагнули поглинути все живе.

Олена стиснула кулаки, відчуваючи, як всередині її зростає потужний потік енергії. Її руки випромінювали яскраве світло, яке відбивалося від стін, відсилаючи тіні назад. Вона була готова до боротьби.

— Не бійтеся! — закричала вона, дивлячись на Артема та Марину, що стояли поруч. Її голос звучав твердо і впевнено, хоч сама вона відчувала глибоку тривогу. — Ми разом! Вірте в себе!

Артем, відчуваючи її впевненість, вивів свою магію на межу. Він підняв руки, і потік чистої енергії, що він вбирав зі свого оточення, вирвався з його пальців у вигляді потужного вогняного спалаху. Вогонь перерізав темряву, залишаючи за собою тільки попіл і світло.

Марина, що стояла з іншого боку, також не залишалася в стороні. Її магія була більш тонкою, але не менш небезпечною. Вона підняла руку, і над її долонею з'явилися химерні спіралі енергії, які обвивали простір навколо них. Вона стиснула пальці, і спіралі перетворились на шипи, що летіли до тіней, відштовхуючи їх назад.

Але це була лише перша хвиля. Тіні не здавалися так швидко. Вони об'єднувались у великі клуби, зливаючись у жахливі форми, що наближались до героїв. Вони нагадували темні хмари, що поглинали все на своєму шляху.

— Вони не здаються, — сказала Марина, стискаючи зуби. — Ми повинні знайти їхнє джерело. Ці тіні не просто так існують.

— Я знаю, — відповів Артем, його голос був спокійним, але напруженим. — Ми не можемо боротися вічно. Нам потрібно розібратися, звідки вони беруть свою силу.

Олена підняла голову і подивилася на стіни, що навколо них почали змінюватися, ставши ще темнішими. Руни, які до цього лише слабо мерехтіли, почали випромінювати дивні кольори, і їй стало зрозуміло: ці тіні були не просто магією міста. Вони були її відображенням, її духами, що жили в глибинах історії.

— Це не просто захист Києва. Це... втілення самого міста. — Олена прошепотіла, розуміючи, що вони не борються з простими магічними істотами, а з самим Києвом, з його давньою магією, що відновлюється кожного разу, коли місто намагаються змінити чи знищити.

— Якщо це Київ, тоді що нам робити? Як ми можемо зупинити все це? — запитала Марина, її погляд ставав все більш рішучим.

Олена подивилася на неї і на Артема. Вони були готові йти до кінця.

— Ми маємо знайти магічну точку з'єднання між нами і містом. Тільки так ми зможемо припинити це. — сказала Олена. Вона глибоко вдихнула і вперше відчула, як весь Київ відгукується на її слова. Здавалося, що сама земля під ногами почала пульсувати разом з її енергією.

Замість того, щоб продовжувати битву, Олена зробила кілька кроків вперед, зберігаючи спокій і рішучість. Вона підняла руки, направивши їх до неба, а потім різко опустила вниз. Її магія розлилася по всьому залу, створюючи бар'єр, який спробував змусити тіні відступити.

Але замість того, щоб відступити, тіні стали ще темнішими, і у центрі зали з'явився великий силует — сам Київ, втілений у магічній формі. Це була величезна фігура, що зростала з підлоги, її очі світлились як два міста, а її голос лунав, як рев стародавнього звіра.

— Я Київ. Я єсть тут. Я завжди тут. Ви не можете мене знищити. Ви не можете мене змінити. — його голос був гучним і страшним, розриваючи тишу.

Олена подивилася в його очі і відчула, як весь її внутрішній світ стискається. Вона зрозуміла, що це не просто магія — це була сама суть Києва, його непереможний дух, що живе в кожному камені.

— Ми не хочемо тебе знищити. Ми хочемо знайти спосіб жити разом. Київ не має бути лише тим, хто приймає, і тим, хто відштовхує. Ми — частина тебе, і ти — частина нас. — її слова звучали вперше з такою силою, як ніколи раніше.

Тіні зупинилися. Київ замовк.

І в цю тишу він відповів, розколюючи її силою магії, яку важко було уявити:

— Я погоджуюсь.

Темрява поступово відступала, і перед героями відкрилася нова реальність. Київ, втілений у вигляді величезної магічної сутності, став повільно розчинятися, наче дим, що розсіюється після потужного вибуху. Його величезні очі, що сяяли, мов два міста, зупинилися в мить і стали відображенням того, як змінюється сама природа Києва. Величезна тінь, що наповнювала зал, почала плавно зменшуватись, залишаючи лише спокійний, але важкий повітряний потік.

Олена, Артем і Марина стояли, завмираючи від пережитого. Тінь, що обгортала їх, раптом стала прозорою, як хмара, що розсіюється після грози. Далеко на горизонті, на не видимому для них лінії, з’явився слабкий світловий ореол — це був початок нової енергії, що наповнювала Київ.

Артем зробив крок вперед, відчуваючи, як його енергія вібрує у відповідь на магію міста. Він усвідомлював, що їхня битва ще не завершена, але щось змінилося. Щось, що давало надію.

— Ми виграли? — запитала Марина, ледь вірячи в те, що відбувається. Її голос був змінений — від страху до здивування. Але в її очах відбивалась також надія, яку вони ще не відчували.

Олена повільно обернулась до них, зберігаючи внутрішню концентрацію. Вона відчувала, як Київ обвиває їх своєю магією, як пульсація енергії переходить у кожну клітину їхнього тіла.

— Це не кінець, це початок. Київ дозволив нам пройти його випробування. Але ми маємо зрозуміти, чому ці тіні існують. — її голос був спокійним, але в ньому відчувався відлуння сили, яку вона тільки що доторкнулась. Вона дивилася на своїх друзів, а потім знову на величезну кам'яну стіну, що обвивала їх із усіх боків.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍