Мері Роуч - Вояки

Ще один ускладнювальний чинник щодо сну військовослужбовців — те, що розклади зазвичай створюють люди середнього віку, а жити за цими розкладами повинні майже підлітки. Річ не тільки в тому, що підлітки зазвичай потребують більше часу для сну, а ще й у тому, що їхні добові ритми, якщо порівнювати з дорослими, мають «затримку фази». Виділення мелатоніну починається пізніше, отже, підліток і навіть двадцятидворічна молода людина починає хотіти спати після опівночі. На їхній жах, відбій у традиційних навчальних таборах — о десятій вечора, а підйом — о четвертій ранку.

Джефф Дайч розповідав мені про пані адмірала, що звернулася до нього, намагаючись розв’язати проблему невисипання в навчальних таборах флоту. Вона хотіла перенести час відбою на годину раніше — на дев’яту вечора, щоб у хлопців було більше часу для сну. Дайч тихенько провів її по табору після відбою.

— Майже кожен матрос сидів на койці з широко розплющеними очима і нудьгував. Вони всі засинають десь опівночі, все одно як рано доведеться вставати.

Дайч спромігся перенести час деяких побудок з четвертої на шосту ранку. Результати тестувань поліпшилися так помітно, що один з інструкторів-старшин запідозрив шахрайство.

В останні чотири десятки років на підводних човнах дотримуються розкладу, відомого під назвою «шістки». Час поділено на шестигодинні проміжки: шість годин — вахта, шість годин — виконання інших обов’язків і навчання, шість годин — дозвілля і сон. Потім — знову вахта. Завдяки 18-годинному дню в 24-годинному проміжку часу в кожного моряка з’явилася додаткова вахта. Але проблема в тому, що ритм активної діяльності не збігається з біологічними ритмами організму моряків. Тепер доводиться працювати тоді, коли організм повинен спати.

— Уявіть, що вам щодня доводиться літати в Париж, — каже Кейт Кутюр’є.

Тільки без Парижа.

— Це чотирикратний удар, — говорив Джеррі Лем, колега Кутюр’є, коли я зустріла його та інших експертів флоту зі сну перед тим, як зійти на борт «Теннессі». — Ми граємося з їхнім часом сну та роботи, ми примушуємо їх тяжко працювати, на сон вони мають дуже мало часу, а потім ми їх будимо, бо треба проводити навчання.

Він обертається до колег.

— Я нічого не забув?

Лем брав участь в ухваленні рішення щодо «дружнього до добових ритмів» розкладу вахт. Як і завжди, був опір. «Шістками» користуються майже п’ятдесят років.

— Хоч «шістки» і не ідеальний розклад, але ми б його допрацювали, — одного ранку сказав командир човна Бонер, коли ми сиділи в його каюті.— А тепер ми збираємося потрусити кулю і викинути на стіл нові фішки.

Мені так і не вдалося вгадати, про яку саме гру так можна сказати.

Найбільшу проблему становить зміна з півночі до восьмої ранку — жахлива «середня вахта». Змінившись, замість вечері ти йдеш на сніданок. Ти спиш з четвертої до десятої вечора, а в цей час, попри всі зусилля Нейтана Мюррея, часто трапляється щось, що змусить тебе піднятися з койки. Щоб розподілити навантаження, екіпаж змінює вахти через тиждень. Тобто замість щоденних польотів до Парижа це трапляється що два тижні. Перехід вахт відбувається зазвичай у неділю, тобто коли на борту не з’являються сторонні й не додають усім роботи, — це найспокійніший день тижня.

Сьогодні саме така неділя. Лейтенант Кедровскі, він на перископній платформі, і він — черговий офіцер, заступає на середню вахту. Сьогодні в нього день народження. З днем народження, Кедровскі. Тобі доведеться боротися з власними добовими ритмами і спати лише три години, та ще й на чужій койці, бо своєю довелося поступитися письменниці з Каліфорнії.

— До речі, мені справді шкода. — Ага, я б із задоволенням поспала поміж боєголовок.

— Жодних проблем, — з невимушеною добродушністю відповідає Кедровскі.

Майже всі, з ким я тут познайомилася, мають легкий характер і життєрадісні, особливо з урахуванням того, якими втомленими вони мають бути. Я, цитуючи напис із картонного ящика з бананами «Доул» з комори камбуза, «зависаю в гарній компанії». Якби всі люди світу відслужили по терміну на флоті, у самому флоті не було би потреби.

Над головою Кедровскі блимає червона лампа. Раніше він мені пояснив призначення цього тривожного сигналу. Вона перестане блимати, якщо президент Сполучених Штатів Америки віддасть наказ про пуск ядерних ракет.

— Отже, це чергове навчання?

— Ні,— відповідає Кедровскі, закінчивши щось записувати в зшитку документів, він зиркає на ящик з лампою. — Просто зламався.

Він відкладає ручку, якою писав, убік.

— Узагалі повинно було пролунати: «Не звертайте уваги на сигнал тривоги».

Повідомлення немає, і невдовзі лампа перестає блимати.

— Хтось мав би це полагодити.

Сигнал ракетної тривоги дещо нервує (Боже мій, а якщо?), але не дуже лякає. За дивною логікою війни взагалі та ядерного протистояння зокрема, якщо ви перебуваєте на глибині 5000 футів у підводному носії ракет «Трайдент», ви в найбезпечнішому місці з можливих. Екіпаж сучасного атомного підводного човна вимушений зносити довгі години без сну, виснажливу втому, тугу за домівкою, сексуальну напругу, а ще харчуватися консервованою квасолею, але позбавлений основної причини, з якої більшість із нас не йде на військову службу, — болісного розуміння того, що тебе можуть підстрелити чи підірвати майже будь-якої миті. Краще бути до напівсмерті втомленим, ніж цілковито мертвим.

14. Зворотний зв’язок

Як мертві допомагають живим ще пожити

Коли в новинах я бачу фото загиблих від куль чи від вибухів, найсильніше враження справляє не кров. Одяг. Ось чоловік, який уранці прокинувся, підійшов до шафи, не підозрюючи, що натягує шкарпетки чи поправляє краватку востаннє в житті. Одяг — ніби зліпок останнього для людини і болісно звичайного для Землі дня. Ви одночасно бачите смерть і життя. Що відбувалося між ними, також можна побачити на фотографіях з розтинів загиблих військовослужбовців США. Правила Міністерства оборони вимагають залишати всі засоби, які були застосовані для порятунку, на тілі. Можна бачити, що робили медики та хірурги, щоб відвернути смерть, — турнікети, трубку.

Під час військових розтинів медичне обладнання першої допомоги вивчають не менш ретельно, ніж внутрішні органи та тканини загиблих. Це робиться з метою надання зворотного зв’язку чоловікам чи жінкам, які працювали з цими пацієнтами. Наприклад, чи працює новий надгортанний повітропровід так, як обіцяє виробник? Чи правильно його встановлено? Чи не треба було щось зробити інакше? Зворотний зв’язок надають у формі щомісячної телеконференції з питань смертності під час бойових дій, яка становить частину програми «Зворотний зв’язок для польових працівників» системи медичної експертизи Збройних сил. Колись солідний, виважений зворотний зв’язок був у вигляді опублікованих робіт. Та за час, потрібний