Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

третє поле дівчину у ноженьки коле.

Та примандровалися до сухого лому:

— Ой тут же, дівчино, завернімося додому.

— Ой чи мене, козаче, не матуся вродила,

Щоб я із мандрівки та додому ходила;

Годувала мене мати білими калачами,

Щоб я любилася з хорошими паничами;

Годувала мати білими та пшеничними,

Щоб я любилася з хорошими та з приличними.

ПО ВГОРОДЦЮ ХОДЖУ І САМ СОБІ РАДЖУ

По вгородцю ходжу і сам собі раджу,

І розмишляю, що робити маю:

Чи листи писати, до милої слати,

Чи самому їхати одвідати.

Як листи писати, то будуть люди знати,

А самому їхати одвідати.

Ой приїхав милий до милої в гості,

А у милої увесь двір на помості.

— Ой нащо ж ти, мила, увесь двір замостила?

— Задля того, що вірно любила.

Та узяв милий милу за білую ручку,

Пішли ж вони стиха в мандрівочку.

Мандровали поле, мандровали й друге,

А на третє поле стали повертати,

Стала мила важенько вздихати.

Узяв милий милу под білії боки

Та й укинув у Дунай глибокий:

— Ой пливи ж ти, мила, тихо за водою,

Не по правді жила ти зо мною.

Ой виплила мила, де густії лози,

Покотились дрібненькії сльози.

Ой виплила мила, де жовтий пісочок,

Та й подала стиха голосочок:

— Чи я ж не багата, чи я не прекрасна,

А що моя доленька нещасна.

Чи я не хороша, чи я не вродлива,

А що моя доля нещаслива.

У ПОЛІ, ПОЛІ СТОЯЛА КОРЧМА

У полі, полі стояла корчма,

А у той корчмі дівча шинкує.

Шинкує вона медом та вином,

І медом та вином, і горілочкою.

Як прийшло до неї три волошини,

І три волошини, три хорошії.

Один же п’є все мед та вино,

А другий п’є і гроші кладе,

А третій п’є, дівча підмовля:

— Ходім, дівча, на Дон із нами,

На Дон із нами, з волошинами,

Що у нас на Дону не по-вашому,

Що у нас на Дону не тчуть, не прядуть,

[Не тчуть, не прядусь], все з дєнєг живуть,

Солому січуть, пироги печуть,

А сіно смажуть, пироги мажуть.

Повели дівча і все борами,

Все й борами поміж соснами,

Прив’язали дівча до сосни плечима,

[До сосни плечима], а у бор очима.

Підпалили сосну з верху до епода,

Сосонька горить, дівча говорить:

— Ой хто є в бору і хто край бору,

І чуйте й бачте мою пригоду;

А у кого є дочки — та поучайте,

Нехай волохам віроньки не ймуть.

А волоха віра — як на воді піна,

А в дівчини ума за шеляг нема.

ТА ПО САДОЧКУ ХОДЖУ І САМ СЕБЕ НУДЖУ

Та по садочку ходжу і сам себе нуджу,

Та не знаю, що робити маю.

Чи листи писати, до милої слати,

Чи самому їхать одвідати.

Як приїхав милий до милої в гості,

Та поставив коня край порога:

— Ой стой, коню, й у порога, проси віри у

Бога, Щоб вороги спатоньки й облягли.

Всі вороги спати лягли, моя мила не спить,

Всю ноченьку у віконечка сидить.

Кватирочку відсуває, з вітром розмовляє,

Милий милу словами карає.

Як ухопить милий милу під білії боки,

Кинув її в Дунай глибокий.

Ой як стала мила на дно потопати,

Та милому три слова казати:

— Ой котора дівка на личеньку біла,

То то її головонька бідна.

Ой котора дівка на личеньку красна,

То то її доленька нещасна.

ЗАШУМІЛА ДІБРОВОНЬКА

  Зашуміла дібровонька,

  Зашуміла зелененька,

  Розгулялась вдова молоденька.

  Десь узявся козаченько,

  Десь узявся молоденький,

  Та взяв вдову за білу ручку,

  Та взяв її за рученьку:

  — Годі, вдово, та й гуляти,

  Пора додому ступати.

  — Не піду я додомочку,

  Наклевечуть головочку.

  Нічим печі затопити,

  Нічим діжі замісити…

  Десь узявся козаченько,

  Десь узявся молоденький,

  Та взяв вдову за білу ручку,

  Та взяв її за рученьку,

  Повів її до річеньки,

  Кинув вдову в холодную воду.

  Стала вдова утопати,

  Стала сусідів прохати:

  — Сусідочки-голубочки,

  Научайте свої дочки,

  Щоб по ночах не ходили,

  Пройдисвіта не любили

  І вірочки не доймали.

  Пройдисвіта полюбила,

  І вірочки донімала,

  І правдоньку ісказала, —

  Тепер же я навіки пропала.

СВАТАЙ МЕНЕ, МАРКО, Я ЗА ТЕБЕ ПІДУ

Сватай мене, Марко, я за тебе піду.

— Я буду сватати, не дає тебе мати.

— Ой як не дає, будем мандровати

Темної нічки і із Марочком прічки[130]

І про його смерть від її руки не записано.

Ой Марків кінь, та не Марко на нім,

Маркове сідельце, не Маркове серце,

Маркова зброя, не Маркова мова,

Маркова пісня, та не Марко співає,

Маркові суремочки, та не Марко в їх грає.

БІДА МЕНІ, МАТИ, ЗА БІДОЮ

Біда мені, мати, за бідою,

Навчилася журитися молодою,

А друга біда, мати, — малі діти,

Рада б погуляти, ніде діти.

Покину дитину в кропивину,

Сама помандрую на Вкраїну;

Вернуся, дитину погодую,

Та оп’ять на Вкраїну помандрую.

Ой як тій дитині в кропивині,

То так мені, мати, на Вкраїні.

Та покину дитину в нехворощу,

Сама помандрую аж у Польщу;

Та вернуся, дитину погодую,

Та оп’ять аж в Польщу помандрую.

Ой як тій дитині в нехворощі,

То так мені, мати, у тій Польщі.

Покину дитину між шляхами,

Сама помандрую із ляхами;

Вернуся, дитину погодую,