Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

піни,

Отруй, дівко, брата свого.

— Мого брата нема дома,

А мій братик у дорозі,

А чарощі у острозі.

Ой приїхав брат з дороги,

А чарощоньки з остроги.

Брат до сестри з радощами,

Сестра к брату з чарощами.

— Ой пий, сестро, вперед сама.

— Ой я, брате, давно пила,

Се для тебе зготовила.

Скоро братичок напився,

За сердечко й ухопився,

З кониченька похилився:

— Гірке, сестро, твоє пиво,

За серденько й ухопило.

Ой що сестриця-родина

Свого брата й отруїла.

А МАРУСЯ НЕДУЖА ЛЕЖАЛА

А Маруся недужа лежала,

Чорним шовком головку зв’язала;

Трьох козаків із полку бажала.

Приїхало три козаки з полку,

Розв’язали Марусі головку.

Один каже: «Я Марусю люблю».

Другий каже: «Я за себе возьму».

Третій каже: «Я на рушничку стану».

— Ой хто мені цар-зілля достане,

Той зо мною на рушничку стане.

Озоветься козак молоденький:

— Ой є в мене три коні на стойлі:

Один коник, як голуб сизенький,

А другий коник, як ворон чорненький,

А третій коник, як лебедь біленький.

Одним конем до моря доскочу,

Другим конем море перескочу,

Третім конем цар-зілля доскочу.

Ой став козак зілля копати,

Стала над ним зозуленька ковати:

— Ой не копай, козаче, цар-зілля

Та іди встрічати Марусеньку з весілля.

ТА ПОПІД МОСТОМ ТРАВА РОСТОМ РІВНЯЄТЬСЯ З МОСТОМ

Та попід мостом трава ростом рівняється з мостом,

Та кращий парень од дівчини і станочком, і зростом.

— Та чи не будеш, дівчинонько, по мені тужити,

Та як піду я в чужу землю государю служити?

— Ой не буду, козаченько, далебі, не буду,

Та горювала я з тобою, то й без тебе буду,

То ти за гору, за крутую, — я тебе забуду.

Та не виїхав козаченько та за нові ворота —

Та не взялася дівчиноньки ні їжа, ні робота.

Та не виїхав козаченько за густі лози —

Да облили дівчиноньку дрібненькії сльози.

Та не виїхав козаченько за жовтії піски —

Та оглянеться козак назад, біжить мила пішки:

— Ой вернися, козаченько, матуся вмирає.

— Та не вернуся, забарюся, в війську зостануся.

Та не виїхав козаченько за нові палати,

Та оглянеться козак назад, біжить стара мати:

— Ой вернися, мій синочку, дівчина вмирає.

— Та буду, мати, коня гнати, щоб живеньку застати,

Та не застану я живої, застану на лаві,

Та не застану я на лаві, та застану в ямі.

Та дубовая домовина, мурована яма,

Та лежить моя дівчинонька, як рибонька в’яла.

ОЙ КОЛИ Б ЖЕ ТОГО ДА СИН БОЖИЙ НЕ МНОЖИВ

Ой коли б же того да Син Божий не множив,

Хто щирі любощі та на сей світ положив,

Що щирі любощі — та животу досада,

Болить головонька, а на серденьку ізрада.

Ой повій, вітронько, та по високой горі,

Та по високой горі, та по шовковой траві,

І собери, Господи, усі любощі мої

Та понеси, Господи, та до милого мого,

Та положи, Господи, у головоньках його.

Та скоро мій милий встане і на любощі й взгляне,

І на любощі й взгляне і мене згадає.

— Пусти ж мене, пане, з Польщі на Україну,

Та пише мила листи, що породила сина.

— Одписуй, козаче, що не твоя причина,

Не твоя причина, а не твоя дівчина.

— Присягаю Богу і перед паном,

Що моя дівчина і моя причина.

— Та сідлай, хлопко, коня, та сідлай вороного,

Та поїжджай, хлопко, та до роду до твого.

Приїжджає ж козак, аж родина вітає,

Увійшов у кімнату — дівчина умирає.

— От тепер, козаче, лихая година,

Одцурався батько й мати і уся родина.

Одцурався батько, одцуралася й мати,

Через тебе, козаче, треба й умирати.

— Не умирай, дівчино, Господь Бог з тобою,

Скоро одужаєш, возьму шлюб з тобою.

ОЙ ПРИЇХАВ КОЗАК ДО БИСТРОГО СТАВУ

Ой приїхав козак до бистрого ставу,

Ой натрапив на дівчину хорошого стану

Да й став закликати: «Подай перевозу,

Поспішную харту маю, везу до обозу».

Ой вийшла дівчина — в неї чорні очі.

— Не їдь, — каже, — козаченьку, против темной ночі.

Ніченька темна, дороженька слизька,

Ночуй, — каже, — козаченьку: господонька близька.

Ой я маю човник, хочу тебе взяти,

Да од того перевозу не візьму заплати.

Сідай, сідай, серце, тілько зберігаю[129],

Що вельми своєвільний, баский човник маю.

Хоть нема і вітру, да хвиля велика,

Викидає, вивертає вгору чоловіка.

Розопнімо парус, а дубовим веслом

Будем гребти хутко, хутко, щоб нас перенесло.

Бистрії річки, круті береженьки,

Перегрібшись, перевізся козак молоденький.

— Ой як же будеш назад повертати,

Не забудь же, козаченьку, мене з собой взяти.

ОХ, ЗОЙДИ, ЗОЙДИ, ЗІРОЧКО ТА ВЕЧІРНЯЯ

Ох, зойди, зойди, зірочко та вечірняя,

Ох, вийди, вийди, дівчино моя вірная.

А зірочка взійшла, небо й землю освітила,

А дівчина вийшла, козаченька звеселила.

— Ох, ти, козаче, ти, хрещатий барвіночку,

Хто тобі постеле та в дорозі постелечку?

— Стелеться мені зеленая борковина,

Ти мені, дівчина, ти в дороженьці мила.

Ох, ти, дівчина, ти сухотонька моя,

Та що не велить брать вся родинонька моя.

Ой не так родина, як найменшая сестра:

— Не бери, брате, дівчина без долі зросла,

А без долі зросла, без щастя вродилася,

Вона тобі, брате, дружиною не судилася.

— Ой не велиш, сестро, сії дівчини брати,

Та повели, сестро, проч із нею помандровати.

Мандровали поле, мандровали друге,

А на