Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

Фрейзер був загнаний у кут, але не піддавався.

— Я цього не підтримую! Я нікому нічого не розповім без належного наказу, і нікому іншому не раджу!

— Ні? — На щелепі Броуді смикався м’яз, але це був єдиний зовнішній вияв його емоцій. — У відставці є свої плюси. Мені не потрібно турбуватися про бюрократичну тяганину.

Фрейзер схопив його за руку, коли той рушив до бару.

— Ви туди не підете!

— Що ви зробите? Заарештуєте мене?

Він зневажливо глянув на сержанта. Фрейзер опустив погляд, потім руку.

— Я цього ніяким боком не стосуюся, — пробурмотів сержант.

— От і не треба, — сказав Броуді й вийшов до людей.

Я пішов з ним, залишивши Фрейзера стояти в коридо­рі. Нам довелося пробиратися в тисняві бару. Люди відсахувалися, коли ми йшли повз них, розмови затихали, зави­сала тиша. Це була досить маленька кімнатка, не призначена для такої кількості людей. Схвильована Елен працювала за барною стійкою. Я помітив Кемерона, який уже почистився й самотньо стояв у кутку. Очевидно, фельдшер відійшов після падіння з велосипеда, але погляд, який він кинув на мене, не потеплішав. Меґґі теж була там, стояла в групі Кінроса і Ґатрі, на обличчі — очікування.

Більшість присутніх я не впізнав. Стракана не було й сліду, і не дивно. Навіть якби йому сказали про зустріч, він не захотів би залишити Ґрейс саму.

Я сподівався, що цього разу він не знадобиться нам, щоб заспокоювати натовп.

Броуді підійшов до каміна й спокійно оглянув кімнату.

— Я знаю, що ви всі хочете знати, що відбувається, — сказав він рівним голосом. — Я впевнений, всім відомо, що сьогодні вдень на Ґрейс Стракан напали. І більшість із вас, мабуть, чули, що поліція займається тілом, яке виявили в старому котеджі біля Бін-Туїріду, і що це підозріла смерть.

Він зупинився, оглядаючи кімнату. Я помітив, що до бару зайшов Фрейзер. Він стояв у дверях і похмуро прислухався.

— Але ви не знаєте, що вчора ввечері поліціянта, який там чергував, було вбито. Той, хто його вбив, також підпалив клуб та медпункт і ледь не вбив доктора Гантера.

Його слова спричинили бурю. Броуді підняв руки, щоб змусити їх замовкнути, але ніхто не відреагував. Лунали гнівні вигуки здивування та протесту. Я бачив, як Елен нервує за барною стійкою, і міркував, чи не припустилися ми помилки. Тоді один голос пролунав над іншими.

— Тихо, всі! Я сказав: ТИША!

Галас стих. Це кричав Кінрос. У тиші, що запанувала, капітан порома витріщився на Броуді.

— Ви хочете сказати, що це хтось з острова? Один з нас?

Броуді дивився у відповідь, не здригаючись.

— Це саме те, що я кажу.

Гуркіт невдоволення наростав. Але все стихло, коли Кінрос знову змусив себе почути:

— Ні, — він рішуче похитав головою, — в жодному разі.

— Мені це подобається не більше, ніж вам. Але річ у тім, що хтось на цьому острові вбив двох осіб і напав на іншу людину.

Кінрос склав руки.

— Ну, це не один із нас. Якби тут був убивця, ви думаєте, що ми б про це не знали?

Почулися бурмотіння «То так» і шепіт згоди. Броуді намагався перекрити гомін та зробити так, щоб його почули. Попереду прослизнула Меґґі. Висунула до нього свій диктофон, наче на пресконференції.

— Тіло, яке знайшли в котеджі. Ви знаєте, хто це?

Броуді зробив паузу. Я знав, що він вирішує, скільки саме може сказати.

— Тіло офіційно ще не ідентифіковано. Але ми думаємо, що це може бути зникла повія зі Сторновея.

Поки Броуді говорив, я спостерігав за Кемероном. Але якщо ця новина щось для нього значила, він цього ніяк не виказав. Залунали нові викрики й запитання:

— Що в біса ця хвойда тут робила? — вигукнула Карен Тейт. Язик у неї заплітався.

Ґатрі посміхнувся.

— Вгадай.

Ніхто не сміявся. Вишкір велетня повільно згас. Але мене більше цікавила інша реакція. Син Кінроса Кевін здригнувся, коли згадали про мертву жінку. Рот відкрився у вражене «О». Щойно хлопець зрозумів, що я за ним спостерігаю, одразу опустив погляд.

Увага всіх інших була прикута до Броуді.

— Поліція відправить сюди бригади, щойно дозволить погода. Коли вони прибудуть, я прошу всіх вас із ними співпрацювати. До того часу нам потрібно, щоб ви всі нам допомагали. Котедж зараз є місцем злочину, тому, будь ласка, не ходіть туди. Коли приїде слідча команда, вони не схочуть марнувати час на дослідження зайвих слідів. Я знаю, що вам цікаво, але, будь ласка, тримайтеся подалі від місця злочину. І якщо хтось із вас думає, що володіє якоюсь інформацію, вам потрібно повідомити її сержанту Фрейзеру.

Усі погляди інстинктивно звернулися до Фрейзера. Він трохи здивувався, та потім майже непомітно випростався, розправив плечі й гідно зустрів погляди. Броуді вчинив розумно: знайшов спосіб повернути Фрейзеру самоповагу та нагадати жителям острова, що на Руні вже присутня поліція.

Я думав, що на цьому зустріч закінчиться, але в Кемерона були інші ідеї. Поки що він мовчав, але тепер маленьку кімнату заповнив його ораторський голос.

— А тим часом від нас ждуть, що ми маємо сидіти спокійно й поводитися пристойно? — Він стояв, розставивши ноги й склавши руки. Меґґі навела на нього диктофон. Він кинув на неї зарозумілий погляд, повний огиди.

— На жаль, ми нічого не можемо зробити, поки сюди не прибуде поліція з великої землі, — відповів Броуді.

— Ви нам кажете, що на острові переховується вбивця, практично звинувачуєте когось із нас, а потім спокійно кажете нам нічого не робити? — Кемерон недовірливо фиркнув. — Ну, я, наприклад, не…

— Замовкни, Брюсе, — сказав Кінрос, навіть не подивившись на нього.

Щоки Кемерона зачервонілися.

— Вибач, Ієне, але я думаю…

— Тут нікого не хвилює, що ти думаєш.

— Вибач, звісно, та хто ти такий?..

Кемерон замовк під крижаним поглядом Кінроса. Кадик смикнувся, коли він стулив рота, проковтнувши все, що хотів сказати. Мені стало його майже шкода. Гордість шкільного вчителя за ці кілька днів зазнала добрячого побиття.

А тепер на нього ніхто не звертав уваги. Люди розійшлися купками, завели нові приглушені розмови, усі обговорювали щойно почуте. Меґґі опустила диктофон, кинула на мене стурбований погляд і вийшла з бару.

Я поглянув туди,