Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

Чи можна за самими лише обгорілими рештками тіла визначити, було це навмисне вбивство чи нещасний випадок? Кримінальний антрополог Девід Гантер, якого викликали на місце злочину під час відпустки в Шотландії, впевнений, що так. Однак складно розплутати справу без додаткових доказів. І лише коли хтось намагається знищити свідчення злочинів у нових пожежах, стає зрозуміло, що жертву вбито, а злочинець — один із присутніх на острові. Ба гірше: саме напередодні жахливої знахідки потужний шторм відрізав острів від зовнішнього світу. Хто в закритій спільноті міг вчинити таке звірство? Чи будуть ще жертви? Тривога шириться серед мешканців острова, неначе той вогонь, і лише Девід Гантер та відставний інспектор Броуді можуть покласти цьому край, добравшись до правди…

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2023

ISBN 978-617-15-0240-6 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Перекладено за виданням:Beckett S. Written in Bone : A Novel / Simon Beckett. — London : Bantam Books, 2007. — 496 p.

Переклад з англійської Євгенії Канчури

Бекетт C.

Б42 Записано на кістках. Друге розслідування : роман / Саймон Бекетт ; пер. з англ. Є. Канчури. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2023. — 384 с.

ISBN 978-617-15-0021-1

ISBN 978-0-5538-1750-8 (англ.)

Чи можна за самими лише обгорілими рештками тіла визначити, було це навмисне вбивство чи нещасний випадок? Кримінальний антрополог Девід Гантер, якого викликали на місце злочину під час відпустки в Шотландії, впевнений, що так. Однак складно розплутати справу без додаткових доказів. І лише коли хтось намагається знищити свідчення злочинів у нових пожежах, стає зрозуміло, що жертву вбито, а злочинець — один із присутніх на острові. Ба гірше: саме напередодні жахливої знахідки потужний шторм відрізав острів від зовнішнього світу. Хто в закритій спільноті міг вчинити таке звірство? Чи будуть ще жертви? Тривога шириться серед мешканців острова, неначе той вогонь, і лише Девід Гантер та відставний інспектор Броуді можуть покласти цьому край, добравшись до правди…

УДК 821.111

© Simon Beckett, 2007

© Depositphotos.com / deanzangir@gmail.com, grop, обкладинка, 2023

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2023

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2023

Для Гіларі

1

За відповідної температури згоріти може все. Дерево. Одяг.

Люди.

Коли температура сягає 250 градусів Цельсія, займається плоть. Чорніє й лускає шкіра. Підшкірний жир тане, мов масло на розпеченій сковороді. Жир розпалює вогонь, тіло горить. Першими спалахують руки й ноги, вогонь переходить з них на тулуб, немов із тонкої тріски на грубе поліно. М’язи й сухожилля корчаться, охоплені вогнем кінцівки смикаються у безсоромній пародії на життя. Остан­німи займаються внутрішні органи. Заховані у вологому коконі плоті, вони часто залишаються цілими навіть тоді, коли решту м’яких тканин уже поглинув вогонь.

Проте кістки — вони, в прямому сенсі слова, зовсім інша матерія. Кістки вперто опираються навіть найгарячішому полум’ю. І навіть коли з них вигоряє останній вуглець, коли вони стають такими ж мертвими й позбавленими життя, як шмат пемзи, кістки все одно зберігають форму. Але тепер вони — лише безплотна примара самих себе й можуть легко розсипатися, остання твердиня життя, перетворена на попіл. Цей процес відтворюється за одним і тим самим невблаганним сценарієм з кількома варіаціями.

Але не завжди.

Тишу старого котеджу порушують кроки. Прогнилі двері розчахнуто одним ударом, іржаві петлі скриплять, опираючись вторгненню. Кімнату сповнює світло дня — й одразу згасає, заблоковане тінню, що перекриває вхід. Чоловік пригинає голову, намагаючись роздивитися бодай щось у темряві. Старий пес, що прийшов із ним, вагається. Схоже, його вже насторожило те, що чекає всередині. Чоловік завмирає, немов теж не хоче пере­тинати поріг. Коли собака таки наважується зазирнути в кімнату, він гукає:

— Сюди.

Пес підкоряється, повертається, нервово поглядає на господаря тьмяними від катаракти очима. Тварина відчуває не лише запах, що лине з будівлі, а й те, як нервує його людина.

— Стій.

Стривожений собака спостерігає, як чоловік входить до закинутого котеджу. Його охоплює вогкий сморід. Згодом проявляється ще один запах. Дуже повільно, немов неохоче, людина перетинає кімнату та наближається до низьких дверей у дальній стіні. Вони з грюкотом зачиняються. Він простягає руку, щоб відчинити, знову завмирає. Собака позаду нього низько й жалібно скавулить. Чоловік не чує. Він помалу, із зусиллям, відчиняє двері, ніби боїться того, що може там побачити.

Але спочатку він не бачить нічого. У кімнаті темно, єдине джерело світла — маленьке вікно, шибка давно потріскалася та вкрилася павутинням і брудом. У непевному світлі, яке сочиться крізь неї, кімната зберігає свої таємниці ще кілька митей. Нарешті очі чоловіка звикають до напівтемряви й починають проявлятися деталі.

І він бачить, що лежить у кімнаті.

Різко вдихає, наче його вдарили в груди, мимоволі відступає.

— Боже милий!

Це сказано тихо, але в тиші, яка поглинула котедж, слова звучать неприродно гучно. Обличчя чоловіка зблідле. Він нажахано озирається, наче боячись побачити когось поруч. Та ні, він тут сам.

Чоловік задкує до дверей — мабуть, не хоче обертатися спиною до того, що лежить на підлозі. Тільки коли перекошені двері знову з тріском зачиняються, відділяю­чи його від жахливого виду кімнати, він обертається.

Непевною ходою вибирається назовні. Старий пес вітає його, але чоловік не звертає уваги, тягнеться до кишені, дістає звідти пачку цигарок. Руки його тремтять, запальничка спалахує лише з третього разу. Він втягує дим до глибини легень, грудка попелу тліє, поспіхом пересувається до фільтра. Цигарка докурена, руки в нього вже майже не тремтять.

Недопалок падає на траву, він душить його ногою, нахиляється, підіймає. Порпається в кишені куртки, глибоко вдихає, телефонує.

Коли пролунав дзвінок, я саме їхав до аеропорту в Глазго. Був пронизливий лютневий ранок: похмуре сіре небо, безрадісна мряка, холодний вітер. На Східному узбережжі розбушувалися