Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Дивно, але без будь-якого снодійного я тихо поринула в сон і до мене миттю примчала віщунка Магда. Останній раз вона приходила до моєї голови доволі давно. Ні, вдень я постійно відчувала її присутність поруч, але в снах провидиця десь застрягла. І ось тепер сивіла була піднесена, як ніколи:

– Ось бачиш, доню, робити добрі справи набагато приємніше, ніж творити зло! Я пишаюся тобою й вірю, що ти виправляєшся. Тільки скажи мені, дитино, а що відбувається між вами з хрещеним батьком твого сина? Хіба Кирило більше не головний у твоєму житті? Навіщо аж так швидко, Діано? І двох місяців не пройшло з того часу, як ти втратила законного чоловіка, а вже накинула оком на старого розпусника? З ним усе ясно, але від тебе я не чекала.

– Ба! Знову ти за своє? Скільки пам’ятаю: все навчаєш і навчаєш. Я відчуваю себе навіть не монашкою-затворницею, а якоюсь безмозкою болонкою на повідку. Що я сьогодні зробила не так? Вислухала людину, розпитала про день смерті Кірюші та й тільки... Де я була грішною? – обурювалася я сама собі.

– В душі! Діно, в душі ти давно кохаєш цього чоловіка, тільки не хочеш зізнаватися: які глибокі й щирі емоції викликають у тобі його спокусливий вигляд та занадто розумна й вишукана поведінка.

– Ого! Ба, а ти й Кирилові про це розповіси? Чи він уже в курсі? – це виглядало наче нормальна суперечка матері й доньки, а насправді я просто боролася уві сні сама з собою.

– А ти як думаєш? Нам сюди не потрібно телефонувати й надсилати СМСки. Дитино, він тебе вже давно відпустив. Кирило світла душа й розуміє, що його двадцятирічна вдова не довго залишатиметься незайманою. Він за життя мав благородне серце й прощав усіх, то навіщо ти запитуєш дурницю?

– Тобто ти вважаєш, що він мене простить? – докопувалась я так, наче дійсно збиралася грішити.

– За що? За розмови чи за дії? На що саме ти хочеш його благословення й чи не забагато просиш від свого янгола? – збурено захищала душу загиблого раба Божого Кирила така ж світла душа віщунки Магди.

– Я не знаю... Ти теж за життя не відкрила правди про мою долю, як я просила. Можливо тоді щось я змогла б змінити чи обійти. Але ти даєш оцінку лише зробленому мною. А підказати наперед зась!

Провидиця якось дивно посміхнулася й загадково відповіла:

– А я й тепер не можу відкрити тобі всієї істини. Не дозволено нам міняти долі людей на землі, навіть дуже дорогих. За порятунок дівчини ти отримала прощення вищих сил, але свої подальші дії контролюй. Не нашкодь тим, кого любиш...

– Ти натякаєш, що наблизивши Микиту, я спробую занапастити і його? Магдо, хто я? Чому зі мною все це діється? – кричала я уві сні, але віщунка вже зникла й мене не чула. Зате сусіди за стінами, скоріше за все, не були раді моїм вигукам. Залишалося сподіватися, що гарна звукоізоляція готелю захистить мене божевільну від здивованих поглядів гостей спа вранці.

З першими променями весняного сонця в мій номер принесли вишуканий букет свіжих квітів та вранішню каву з млинцями й вишневим джемом. Як він це робить? Микита знав мене два роки й деякі мої вподобання (наприклад, гастрономічні смаки) йому були добре відомі. Але звідки Щедрик черпає натхнення для флористики та встигає замовити, на початку весни, пишні піони вбрані крихітними хризантемами або ромашки з волошками? Ці квіти мають геть різні сезони цвітіння... Діано, не будь дурною! А хіба в нас цілий рік дозрівають банани й полуниці? Але ж їх завжди повно на полицях супермаркетів.

Млинці були просто неперевершені та треба збиратися до офісу. Як добре бути самій собі директором! Ось прогуляла цілісінький тиждень і ніхто тобі слова не скаже. Хоча НІ! Он скільки вже нателефонували клієнти на кинуті в офісі телефони, що розрядилися... Потрібно з усім розібратися й можливо отримати користь з якогось звернення. Що як там завалялася гарна комісія від продажу чогось епічного?

– Вітаю рідного «Новосела» з гарним весняним днем! – піднесено вимовила я у відповідь на десяток пропущених дзвінків зі своєї колишньої агенції. Цікаво, яку свиню підсуне мені Хрульова у відповідь за спалений магазин?

– І Вам доброго ранку, пані Діано! – відповіла секретарка Хрульової, адже директорка вічно затримувалася вдома з онуками й не поспішала вранці до офісу.

– Хотіла дізнатися: у «Новосела» до мене термінова справа чи просто раді спілкуванню з колишнім працівником? – сухо запитала я у дівчинки.

– Та що Ви, пані Діано! Справа дійсно є, вірніше дві. Два об’єкти, які взяла в роботу особисто пані директорка. Всі подробиці на Вашій пошті. Вона казала, коли нагуляєтесь та спуститесь на землю з якимись пропозиціями, вона буде дуже вдячна. Це я цитую її, по секрету, – ляпнула онука подруги Хрульової, котру вона пригріла в себе.

– Добре, я подивлюся. Мої найкращі побажання пані директорці. Якщо мене осяє, відразу зателефоную, – пообіцяла я й кинула слухавку. Потім «перерила» всі інші дзвінки й страшенно зморилася. Виходить відпочинок штука хороша, але геть вибиває з робочої колії.

Сказати, щоб серед пропозицій був гарний вилов я не можу. Так - рутинні перегляди. А мені треба щось грандіозне, бо скоро свято Івчика й мені потрібні немалі кошти. У мене ж, після оформлення кредиту на Тойоту, наразі зі статками не дуже жирно. Тому треба настирливо попрацювати.

Та коли я заглянула до пошти й відсіяла купу реклами, від головної пропозиції в мене ледве дах не поїхав! Я навіть очі протерла, бо вважала себе в бізнесі зовсім не новачком, але зроду не чула, щоб продавали собор... Ні, згідно з документами ця власність була зафіксована, як «нежитловий об’єкт, під реконструкцію». Але ж, Господи-Боже, це все одно святиня! Хрульова зі своїми внуками зовсім здуріла. Ну, хоче вона навчати їх у приватних школах та я тут до чого? Коли я візьмуся продавати куполи з хрестами - Магда мене точно прокляне. Вона й так незадоволена нашим зближенням зі Щедриком. А від подібного забуде про мене навіть на небі.

Другим об’єктом, звісно, була вілла продавця собору. Виходить якась тварюка в рясі назбирала купу грошей з вірян на цій землі, а тепер зібралася прожити їх десь у теплих краях, за кордоном? Або взагалі почула про те, що наближається розплата у вигляді кримінальної відповідальності й біжить та організовує терміновий продаж майна. Тільки один об’єкт – це звичайна власність за містом, а з тією «нежитловою нерухомістю» мені зв’язуватися якось моторошно.

З фатальною бізнеследі я звісно поспілкувалася й з’ясувала, що куполи з хрестами на об’єкті давно зняли. Не питала: куди поділи, але Хрульова запевняла, що то звичайна купа цегли й не має під собою (в духовному плані) ніякого злочинного підґрунтя.

На сьогодні в мене був невеликий вибір і я погодилася брати участь у тій «афері століття». Добре, що хоча б житло та їжа, завдяки закоханому в мене власнику спа-центру, безкоштовні. А вже на пальне для авто я якось назбираю.

Розділ 11. Пізня вечеря