Рита Адлер - Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер

- Та як же звикнути до всіх цих перетворень і не збожеволіти?! - вигукнула я, спостерігаючи, як реальність знову змінюється, і тепер ми з Рохертом Веллсом стоїмо біля чарівного озера, на ажурному містку, а під нами, граційно вигинаючи шиї,  пропливають пари чорних і білих лебедів.

- Ти скоро звикнеш, - цілуючи мене у вуста, чоловік ніжно пригорнув до себе. – Тобі сподобається, я обіцяю. Кохаю тебе, моя ґаздине.

  Серце моє пропустило удар, адже я, по суті, вперше почула від Рохерта Веллса ці чарівні та дуже бажані для кожної жінки слова. Сама ж іще до толку не розуміла, чи відчуваю я до нього те ж саме, чи взаємне наше кохання.

 Але, як кажуть, у парі хтось має дарувати кохання, а хтось приймати.

І, мені, мабуть, все ж таки краще було приймати, як і будь-якій нормальній жінці.

– А я… – мені не хотілося брехати, бо я ще до кінця не розуміла. – Я… Ти мені просто подобаєшся.

- Це добре, - раптом підхопивши на руки, демон зробив дивний і навіть жахливий вчинок: він … стрибнув разом зі мною у воду.

Міцно заплющивши очі, я очікувала, що зараз моє тіло пройме обпікаючий холод, сукня намокне.

Потрібно затамувати дихання, гребти руками, встигла подумати я, але, ледь торкнувшись поверхні, ми раптом опинилися серед чудової галявини, залитої сонцем. Тисячі різнокольорових метеликів, пурхаючи напівпрозорими крильцями, літали від квітки до квітки, трава була шовковистою і м'якою. На цей зелений килим і опустив мене Рохерт Веллс.

Лягаючи, я відчула як поверхня підім’ялася піді мною, мов  ортопедичний матрац.

Схилившись, чоловік провів рукою по моєму обличчю, по шиї, опустився ще нижче.

- Ти дуже гарна, моя мила, - скрадливим голосом прошепотів він. - І зараз станеш моєю жінкою.

- Стривай, - коли гаряча долоня впевнено лягла на моє стегно, я раптом затремтіла, згадавши про дуже важливу річ. – А як же контракт? І… і капітан Дейв та його команда? Адже ти мені обіцяв, що вони теж буду звільнені від прокляття.

- А що контракт? - хмикнув демон, повільно відсторонюючись, дивлячись на мене із подивом. - Тобі аж так потрібен той папірець, що ти заговорила про нього у найважливішу, найурочистішу для нас обох мить? Я вже не хочу брати до уваги те, що ти згадуєш тепер про геть сторонню людину… До того ж, коли я вивчав поведінкові моделі між закоханими землянами, такий от вчинок називався нехтуванням, кривдою, але ніяк не інтимністю.

- Вибач, може, це саме так і називається, але я не хотіла б тебе образити у цей справді найвідповідальнішим момент. Просто… для мене це дуже важливо, - ображено схлипнула я, підхоплюючись у своїй пишній сукні та вперто, згори-вниз дивлячись на чоловіка, помічаючи його спантеличення. Але в моїй голові все ще звучали слова мами: це не полон, і у разі чого завжди можна розлучитися.

Це неабияк підтримувало мою рішучість.

- Гаразд, як скажеш, - поправивши волосся, Рохерт Веллс тихенько свиснув, і в повітрі з’явилася бузкова хмарка, із неї просто на траву випав пакунок. – Ось контракт, назви свої додаткові умови, вони одразу будуть у нього вписані.

- По-перше, я вимагаю мого повернення на Землю, де хочу жити якщо не постійно, то більшу частину часу… коли забажаю і стільки забажаю.

- Добре, - ствердно кивнув головою мій чоловік. Папірець захитався, немов усередині й справді хтось щось писав. Хоча так воно й було.

- По-друге, скасовую мої зобов’язання… про повню.

- Ова-ва! Але ж то так еротично.

- То вульгарно й принизливо для жінки насправді. А ще… Все моє майно, всі гроші та цінні папери залишаються у моїй винятковій власності. А якщо у нас із тобою будуть діти, то пріоритет у вихованні належатиме мені, їхній матері.

- І це все? – я помітила, як у погляді Рохерта Веллса з’явилася повага, він розуміюче підібрав губи, схилив набік голову та кивнув.

- Здається так…

Папір розгорнувся та підлетів до чоловіка, невідь-звідки з’явилася ручка.

- Ось, дивись, я все підписую, - зробивши на папері розчерк, Рохерт Веллс залишив його у повітрі та подув у мій бік. Спіймавши контракт, я спочатку уважно його перечитала.

- Все вірно. Але як щодо виконання умови, яка стосується проклятої команди?

- Та навіщо вони тобі здалися? – спохмурнів чоловік, у його руках з’явилася люлька, він притулив її до вуст та смачно затягнувся. – Можна подумати, що тобі припав до душі цей капітан. Дивись, бо я ще почну ревнувати.

- Просто… коли б не вони, я б не настільки цінувала нашу з тобою зустріч. У мене залишилося стільки теплих спогадів та вражень. Це ж була справжнісінька пригода! А наше знайомство, ти врятував мене, мов справжній герой. Про таке можна прочитати хіба у любовних романах, зі мною ж сталося насправді. Знаєш, я навіть відчуваю до капітана Дейва вдячність, бо ті гарні слова, які він мені казав…

- Ти в цьому певна? – зневажливо хмикнув мій чоловік-демон, змірявши мене з ніг до голови.

- Що, наговорила багато зайвого? Але саме такою я є! І ще, я мрію про помсту Олегу.

- А це тобі для чого? Невже не доста, що той хлопчина і так є звичайним нікчемою?

- Ні, ти навіть не уявляєш, яка це радість, докласти рук до того, що твій колишній почне жалкувати про свою тупість.

- Хм… Мрієш влаштувати собі розвагу? Що ж, я читав, що із нареченими-землянками у день їхнього весілля трапляються дивні речі. Але ти вже й забула, що потрібно зняти із тебе прокляття? Бо мені вже нестерпно бачити цей браслет, що стримить, ніби скалка в моєму серці.

- До того ж, він мені нагадує...

Я не встигла договорити, як поверхня піді мною раптом надулася, наче її хтось накачав насосом, і ми з Рохертом Веллсом опинилися на круглому ліжку. Втискуючи мене всередину, чоловік пристрасно почав стягувати із мене панчохи, потім підгорнув сукню...

 Коли я зосталася в одній лише фаті та корсеті, схвильовано дихаючи, мені все ще не йшли із голови капітан Дейв та його команда.