Лада Астра - Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра

       Медіумом виявилася сухенька бабця, що приймала клієнтів на окраїні столиці Вернанського королівства. Вигляд вона мала такий, що наче ось ось і розвалиться. Та ще трохи і щоб з нею поговорити, нам би знадобився ще один медіум.

      Вона привітно посміхнулася Рону і ласкаво запросила нас до своєї перекособоченої халупи. На мій здивований погляд Рон лиш відповів, що розкаже мені про це через пару років, коли буде точно впевнений, що я не втечу від нього. І посміхаючись зайшов до старої. А я замислилася, скільки я взагалі ще про нього не знаю?

- Ну, халамидник, що цього разу натворив? - запитала бабка-медіум, проходячи до круглого столу.

   Кімната була повністю пустою і окрім цього столу та чотирьох стільців навколо нього, нічого більше не було. А єдине вікно було закрите темною тканиною, тому тут мало що можна роздивитись.

        Рон закрив за собою двері і ми всі провалились у цілковиту темряву. Поки бабка-медіум не запалила свою дивну свічку. А дивна вона була тому,   що горіла синьо-фіолетовим вогнем. Мені одразу стало непособі, допоки Рон не підійшов і не обійняв мене, даруючи мені свою цілковиту впевненність в усьому, щоб не сталося. 

- Цього разу не я, тітко Зельда, - звернувся він до старої. - Цього разу дуже тяжкий випадок я вам привів.

- Її, чи що? Та що там тяжкого. Пуста вона. Нічого магічного не бачу, - кинула нам медіум, навіть не дивлячись в мою сторону. 

- Та тут не магічне… Так, спробую пояснити, - Рон повів мене до одного із стільців, посадив, а сам сів поруч на другий. - Тут от яка історія вийшла. Її мама, скоріш за все, проговорила передсмернте прокляття і закляла одного нещасного. Тепер от він їй життя не дає і сам спокійно жити не може. 

- Якщо була іскра, то то первородна магія, - по діловому почала Зельда, а потім, показуючи на мене, запитала. - Це, я так розумію, причина і об'єкт прокляття? Мені потрібні слова. Проговори мені слова, дівчино.

     І вона якось дивно виставила на мене свої покручені пальці, а очі закрила. Я тихо знов повторила ті кляті слова прокляття. Бабця зашипіла, а її сиве волосся стало дибки. У світлі свічки це виглядало моторошно. Рон взяв мою руку у свою і я знов потроху заспокоїлась. Здавалося, що з ним мені точно нічого не буде. Як я взагалі без нього жила?

- Діла погані, от що я вам скажу. Мені б сюди ще того хлопця, але і без нього я бачу, наскільки сильне прокляття їх пов'язує. Воно первородне і зав'язане на смерті, тому його складно виявити, якщо не знати куди дивитись.

 - Ти можеш його прибрати? - запитав Рон, стискаючи мою руку.

- Я не всесильна. І таке прокляття, сам знаєш, зняти може тільки той, хто наклав його. Її мамка була з іскрою та ще й, чи то божевільною, чи то до країв злою у момент смерті. Ти уявляєш, якого зараз духа ми отримаємо? - вприралася бабця. Видно, що вона не хотіла це робити, але не могла з якихось причин відмовити Рональду.

- Перед тобою сидить найдорожча мені людина в усьому світі. Вважай це моєю особистою поблемою, - просто сказав Рон і бабка перемінилася у обличчі.

- Скільки років немає твоєї мами? - звернулася вона до мене

- Більше двох.

- І що він, жертва прокляття, встиг зробити за цей час?

- Та нічого. Відкрито ненавидів мене. І от, сьогодні напав на мене.

- Тобто, ти хочеш сказати, що два роки він тебе і пальцем не задів? - витріщила вона на мене свої сірі і ніби прозорі очі.

- Таак, - погодилася я.

- Рон, він має іскру? 

- Ні, Зельдо, він не має іскри, він просто дуже сильно кохає свою дружину.

- Якщо він досі не чепав її і не збожеволів від цього, то я вам скажу, ваша жертва герой нашого часу. Такій магії протистояти просто неможливо, - сплеснула стара у долоні.

- Ви можете її зняти? - нетерпляче запитала я знов. Голос мій тремтів і не хотів мене слухатись. 

- Я не можу. Я можу лише викликати сюди дух твоєї матері. А далі вже все буде залежати від тебе, дівчинко. От якщо вмовиш її забрати свої слова назад, прокляття спаде. А ні, то і не допоможе вам ніхто. 

     Мені стало лячно і чомусь холодно. Як я її уговорю? Та я за життя не могла з нею нормально говорити, а тут таке…

- Та попереджаю. Дух з магічною іскрою та ще й такий злий в момент смерті, може бути дуже сильним і я не впевнена, що можу гарантувати вам повну безпеку, - продовжувала залякувати Зельда. 

      Та я і так була вже перелякана. Тільки від того, що мені знов доведеться говорити з баронесою. Та відступати не можна. Роберт і Данні ні в чому невинні і вони не повинні страждати через слова моєї матері.  Але ж як вмовити її? якщо вона і за життя ніколи не слухала мене. 

- Ми спробуємо, Зельда. Кажи, що треба робити, - впевнено сказав Рон, продовжуючи тримати мою руку. Його така спокійна впевненість у всьому одразу додала мені сили і я теж мотнула головою в знак згоди з ним.

   Це дійсно треба зробити. Хоч спробувати. Інакше нікому життя не буде.

- Вам нічого, головне мені не заважати. Коли явиться дух - він не обов'язково буде таким, як за життя. Та ти, дорогенька, точно будеш знати, що це твоя мати. А ми, скоріш за все, будемо лише відчувати його присутність. Тож не бійся і одразу починай знею говорити. Я тобі не допоможу, бо в мене буде інше завдання. Духа ще треба втримати на місці. А ти Рон підтримуй її. Тут головне тілесний контакт. Щоб вона відчувала твоє тепло. За твою спутницю це ніхто не зробить, але важливо не дати їй надто зануритись в потойбіччя, - давала нам настанови медіум і тим часом розставляла якісь чорні камінці навколо вільного стільця. Потім ще щось сипала і доставила на стіл ще дві такі ж свічки, як та що вже стояла  там.