Йорн Лієр Хорст - Одержимий злом

 — Тим часом устиг підібрати Керра на Рінґсгауґстранна, де знайшли затоплений катер, — вступив у розмову Гаммер. — Привіз до майстерні, ніби для того, щоб спокійно пересидіти, а може, й відразу вбив. А повернувся, коли вже поселився в готелі.

 — Семмельман виїхав з управи й поселився в готелі близько опівночі, — згадав Вістінґ. — Встиг на ранкову нараду о восьмій з хвостиком.

— Він усе встигав… — буркнув Гаммер. — Без проблем! Ми…

Стіллер гостро урвав дискусію.

— Рух! Ідар Семмельман кудись прямує!

Розділ 70

Дівчатка бавилися у вітальні ляльками. Готували «їсти» в іграшковій кухні. Ліне сиділа в своєму кабінеті, переглядала вчорашні відеозаписи. Двері вгорі сходів стояли відчиненими. З вітальні долинали безтурботні дитячі голоси.

Ось кадри прибуття на місце злочину Ідара Семмельмана. Батько примружився, коли промінь ліхтарика вдарив у вічі. У яскравому світлі зморшки на обличчі стали глибшими, а тіні під очима — темнішими. Він здавався постарілим, надто напруженим. Ліне вперше подумала, що колись настане той день, коли він перестане бути поліцейським. Робота слідчого залежить від суворих вікових обмежень. Куди в такому разі подінеться? У батьковому близькому оточенні були тільки колеги по роботі. Він не мав ані хобі, ані інших інтересів, щоб зайняти вільний час. Та й сім’ї, по суті, не мав, лише їх з Амалією. Ліне не уявляла батька на іншій роботі, наприклад, представником страхової компанії. Багато слідчих пенсійного віку обирали саме таку діяльність.

Семмельман нагадав, що батько й Гаммер відсторонені від справи. Батькової відповіді вона не розчула. Зробила гучнішим звук. Стіллер пояснив, щó вони знайшли. Техніки, тим часом, стали перепочити.

Ліне була задоволена своєю роботою, от тільки звук від вбудованого в камеру мікрофона був дуже поганий.

Камера сфокусувалася на Семмельмані. Густе сиве волосся здавалося недавно підстриженим. Вигляд мав сердитий і роздратований, ніби йому не подобалася ситуація.

Він розгорнув пакет з рештками тіла, вийняв з внутрішньої кишені кулькову ручку й розширив нею отвір у чорному мішку, щоб ліпше бачити. В мішку лежала рука.

Один із техніків попередив його, що вміст мішків іще не до кінця обстежено. Семмельман проігнорував застереження, запитав, чи не можна зняти відбитки пальців на місці. Йому порадили зачекати на результати експертизи. Тоді Семмельман знову запечатав пакет і, перш ніж розігнутися, глянув знизу вгору в вічко об’єктиву.

Ліне повернулася до кадрів, коли приїхав Семмельман, відмітила їх, щоб потім було легше шукати.

Віконце, яке зринуло в правому верхньому кутку монітора, повідомляло, що їй прийшла відповідь від Клеса Танке. Він написав, що на вихідних у своєму літньому будинку біля Голместранна, готувався до судового засідання, але може зустрітися з нею там.

Ліне мимоволі підвела погляд до стелі. Софія забере Майю через годину. Ліне якось не випадало знову просити її посидіти з Амалією. Ліпше взяти донечку з собою.

Розділ 71

Вони виїхали назирці за Семмельманом з Осло на Е18 у напрямку Вестфолла. Вістінґ їхав позаду, авта Семмельмана не бачив. Його телефон був підключений до телефонів колег, але всі троє мовчали. Чутно було хіба що дзижчання відкритих телефонних ліній та шерех коліс по мокрому асфальту. Ритмічно шурхотіли «двірники». Думки сумбурно товклися в голові. Вістінґ намагався відсортувати факти, знайти логічні аргументи й альтернативні тлумачення. Намагався відійти від спокусливих припущень. Перетасовував і так, і сяк. Вишукував підтвердження новим теоріям.

Невелика вантажівка порівнялася з ним і обігнала. Вістінґ глянув на спідометр — швидкість істотно знизилася.

— Повертаємо на Тьонсберґ, — відрапортував Стіллер.

Вістінґ відставав майже на десять хвилин. Він натиснув на газ, обігнав ту саму вантажівку й звернув з головного шосе тієї миті, коли Стіллер повідомив, що прямує до центру міста.

— Мабуть, їде в управу поліції, — здогадався Гаммер. — Зустріч має, чи що?

— Напевно, зі мною, — озвався Стіллер. — У мене домовленість з вашою шефинею через двадцять хвилин. Природно, що вона запросила й Семмельмана.

— Про яку зустріч мова? — поцікавився Гаммер.

Стіллер не відповів, натомість повідомив, що Семмельман поставив авто на зарезервованій для співробітників поліції стоянці.

Вістінґ пірнув у кишеньку автобусної зупинки, досягнув із заднього сидіння ноутбук.

— Не починайте без мене, — попросив він.

Стіллер зам’явся.

— Але йтиметься про внутрішнє розслідування. Тобто про тебе…

Вістінґ пропустив його слова повз вуха. Він був дуже збуджений. Відколи покинув стіни тюрми, весь час проганяв і переміщав місцями гіпотези й теорії, звільняючи місце для нової. Час підтискав. Нове припущення ось-ось мало набрати чітких обрисів.

— Я буду там рівно о четвертій, — сказав він і вимкнув розмову.

Розділ 72

Гаммер чекав під дверима кабінету поліцмейстера. У приймальні, як завжди в суботу, було порожньо. Годинник над письмовим столом показував рівно четверту.

— Вони вже там, — Гаммер кивнув на масивні дубові двері.

Вістінґ постукав і ввійшов, не чекаючи на запрошення.

Аґнес Кііль замовкла на півслові, запитально глянула на Стіллера. Ідар Семмельман сидів за столом спиною до дверей. Обернувся з роздратованою міною на обличчі.

Вістінґ відсунув вільний стілець. Начальниця зробила порух, щоб підвестися зі свого місця. Здавалося, їй відняло мову від здивування.

— Хіба ми з домовлялися про зустріч? — запитала вона.

— Маю нову важливу інформацію, — відповів Вістінґ.

— А це не може зачекати? — сердито буркнув Семмельман.

Вістінґ похитав головою.

— Ми знаємо, хто той Інший, — він змахнув рукою у бік Гаммера.

— Вас відсторонили! — запротестував Семмельман. — А ти перебуваєш під слідством…

Аґнес Кііль знову сіла.

— Розказуй!

Вістінґ почекав, доки сяде й Гаммер.

— Тео Дерман, — почав він. — Щось у його візиті до Клеса Танке весь час привертало мою увагу.

— Та то був Кріс Пауст Бакке, — урвав колегу Семмельман. — Його впізнала по фотографіях секретарка адвоката.

Вістінґ глянув на Стіллера. Вони вже дійшли певних висновків, але щось інше гризло його підсвідомість.

— Перший дзвінок був з публічного телефону Служби зайнятості NAV у районі Саґене в Осло. Одначе Кріс Пауст Бакке мешкав в Аскері. Ніякого стосунку до Саґене не мав. Крім того, він уже вісім років отримував допомогу з інвалідності, тож пошуки роботи його не цікавили.

— Роботу шукає Юганнес Нурюм, — втрутився Семмельман. — Він приписаний до Саґене. Саме він зараз у центрі нашої уваги. Викликаємо ввечері на допит.

Вістінг знову проігнорував його слова.

— Той самий телефон фігурував в іншій справі, — вів Вістінґ далі. — У справі про шантаж чотирирічної давності. Я не пригадував подробиць, тож витратив трохи часу на пошуки матеріалів справи. Одного тюремного наглядача заманили в «медову пастку». Любовна пригода завершилася у готельному номері з молодою дівчиною. Сцени