Йорн Лієр Хорст - Одержимий злом

— Де зберігають речі в’язнів? — запитав Вістінґ.

— На складі, — відповів старший інспектор, не вдаючись у подробиці, де той склад і хто має до нього доступ.

Вістінґ розгорнув теку. Зверху лежали папери, які стосувалися переведення Ярена з тюрми «Берґ»: список цінних та особистих речей з нерозбірливим підписом службовця, який приймав передачу. Сам детальний список був віддрукований з комп’ютера. Серед речей: DVD-фільми, CD-диски, книжки й журнали, різні флешки із зазначеним обсягом пам’яті; черевики, чоботи, штани, куртки та інший одяг з назвами брендів; порожній гаманець, зате з ретельним перерахунком банківських карток і посвідчень особи; ключі із зазначенням їх кількості у зв’язці й мобільний телефон «Sony Xperia».

На самому низу теки лежав іще короткий список того, що вилучили в Турмуда Ярена, коли він тільки прибув до першої тюрми. Там було менше фільмів, книжок та CD-дисків і зовсім не було ключів, флешок чи телефону. Ярен сам записав усе, що віддав на зберігання. Детальний опис власною рукою мав запобігти скаргам в’язнів у майбутньому й звинуваченню адміністрації тюрми в крадіжці особистих речей.

Вістінґ гортав папери. Щоразу, як Ярен обмінював CD-диски на інші чи змінював одяг, усе заносилося до нових списків на нових аркушах, пронумерованих і з зазначеними датами. Очевидно, за списки відповідав особистий наглядач. Усі аркуші були підписані Фредріком Муландером.

Після Різдва список став довшим. Кілька нових DVD-фільмів, CD-дисків і книжок. Вістінґ перегорнув іще кілька аркушів і знайшов те, що шукав. Ковзнув поглядом по тексту, ще раз і ще раз, доки в грудях щось відлунилося.

Три предмети. Гаманець, ключі і мобільний телефон. «Передано поліцією» — написано рукою Фредріка Муландера. Три предмети записані через шість днів після арешту Тома Керра.

— Знайшли те, що шукали? — поцікавився старший інспектор.

Вістінґ підвів голову, краєм свідомості зрозумів, що службовець запитував уже вдруге.

— Так, — відповів він і вийняв з теки один аркуш. — Ось ця дата цікавить. Дати проставляються автоматично?

Вістінґ тицьнув пальцем у верхній куток аркуша. Старший інспектор нахилився ближче.

— Так…

Вістінґ відчув вагання в його голосі.

— Але що?..

— Дату могло бути й доставлено наглядачем. Особисті речі часто затримуються на прохідній, перш ніж потрапити на склад. Тоді в журналі ставлять дату заднім числом, щоб уникнути розбіжності між поступленням і передачею на зберігання.

— Поліційна система функціонує дуже подібно, — зумисне підіграв інспекторові Вістінг, щоб не знеохотити його до подальшої розмови.

Він помахав аркушем і попросив:

— Чи можна мені копію ось цього?

Старший інспектор скептично гмукнув, що мало б означати, що він і так уже зайшов надто далеко, показавши поліцейському журнал без офіційного дозволу. Інспектор вийшов з кабінету, прихопивши список. Невдовзі повернувся, передав Вістінґові копію, а оригінал поклав до теки. Вістінґ перевірив, чи все гаразд, згорнув аркуш і поклав його у внутрішню кишеню. Хотів уже попрощатися, але несподівана думка змусила його ще затриматися.

— Ви могли б з’ясувати для мене одну справу? — запитав він.

Розділ 69

Коли Вістінґові повернули на прохідній мобільний, там було зафіксовано чимало пропущених дзвінків. Двічі телефонували зі Спецвідділу. Мабуть, хотіли викликати на черговий допит. А коли він не відповів, вочевидь перекваліфікували його статус зі свідка на підозрюваного.

Він не встиг перевірити інші дзвінки, як зателефонував Стіллер.

— Будь на лінії, — сказав він. — Зараз з’єднаю з Гаммером.

Вістінґ сів за кермо, саме встиг виїхати на шосе, коли озвався Стіллер.

— Начальство вирішило викликати на допит Юганнеса Нурюма, — повідомив він.

— Хочуть зробити з нього цапа-відбувайла, — додав Гаммер.

— Ймовірно, мають намір постулювати все докупи й звинуватити в підготовці втечі Керра, — знову втрутився Стіллер. — А тоді пришити йому прагнення помсти. Але їм годі навіть думати зліпити з Нурюма Іншого!

— Бракує логіки, — урвав колегу Гаммер. — Навіщо вбивати Тома Керра? Він же мав показати місце захоронення його доньки й розповісти, що з нею сталося!

— Вдалося почепити маячок? — запитав Вістінґ.

— У сумці з ноутом, — відповів Стіллер. — Щойно він відійде від неї хоча б на відстань десяти метрів, мені відразу надійде повідомлення.

— Ще якісь новини? — запитав Вістінґ.

— Техніки закінчили обстеження фургону в автомайстерні в Реветалі, — повідомив Стіллер. — Первісно авто було на шведській реєстрації. Уже півроку, як у списку викрадених. Номери знято зі схожого автомобіля в Аскері.

Про номери Вістінґ уже знав.

— Той самий фокус, що й у випадку з першими жертвами, — вів далі Стіллер. — Допускаємо, що майстерню теж мали намір спалити трохи пізніше, коли важче стало б пов’язати пожежу зі зникненням Марен Доккен.

Вістінґ обігнав мопед.

— Щось про Марен? — запитав він.

— Нічого. Слідча група вважає, що Тома Керра вбили й розчленували в майстерні ще до викрадення Марен Доккен.

— Поясни! — попросив Вістінґ.

— Убили в фарбувальному боксі. Усі сліди залакували. На стінах і підлозі свіжий лак. Техніки знайшли під ним багато крові. Визначили групу, але ще не проаналізували ДНК. На даний момент ми точно знаємо одне: кров відповідає групі Тома Керра, а не Марен Доккен.

— Звідки вони взяли, що Керра вбили до викрадення Марен? — поцікавився Гаммер.

— Затвердіння лаку… Він свіжіший, ніж на стінах і підлозі боксу. Припускають, що Керра вбили ще того ж вечора, після втечі. Свідка, сусіда колишнього ленсмана, допитали. Йому здавалося, що в майстерні хтось був.

— Це пояснює, чому Марен не кричала, — озвався Гаммер. — Він був сам… Сам затягнув Марен у фургон. Вона його знала, тому не злякалася.

У Вістінґа перед очима враз постала картина, як Марен Доккен борсається, намагаючись ухилитися від ганчірки з анестетиком.

— Що там з розтином? — запитав він. — Відомий час смерті?

— Саме зараз проводять розтин, — відповів Стіллер. — Не знаю, як відбувається дослідження розчленованого й вимоченого в хлорі тіла, але, думаю, визначити точний час смерті буде важко.

— Де це сталося? Тобто де його обробили хлором?

— У майстерні… У глибині фарбувального боксу стоїть балія, вкрита шаром лаку.

Вістінґ спробував відтворити хронологію подій.

— Тома Керра вбили, розчленували й запакували в мішки. Відвезли за десять миль і закопали на території його ж хутору в Естмарці. А тоді Інший повернувся до майстерні й залив лаком місце злочину.

— У вашій поліції припускають, що він вивіз тіло фургоном, — сказав Стіллер. Реєстраційний номер знайдено на узбіччі за межею платної дороги. За даними «Автопасу», він проїхав через Осло близько другої ночі і за дві години повернувся назад.

— Яму міг викопати заздалегідь, — міркував уголос Вістінґ. — Як це вписується у пересування Семмельмана? Я розмовляв з ним по телефону близько третьої пополудні, через чотири години після втечі Керра. До нас він приїхав