Крістофер Пріст - Престиж

її пропозиція принесе користь і мені, вона наводить чотири основні аргументи.

По-перше, каже Джулія, ми обоє одержимі сценою, і, попри те, що зараз вона зосереджена на вихованні дітей, їй би хотілося брати повноцінну участь у моїх майбутніх сценічних експериментах. Наскільки я зрозумів, мені буде заборонено виїжджати на закордонні гастролі без неї, щоб уникнути ризику познайомитися з черговою Олівією Свенсон, яка розлучить нас.

По-друге, зазначає вона, на початку року я досяг кар’єрної вершини, але моя відсутність грає на руку негіднику Бордену, який ось-ось привласнить мої лаври. Судячи з усього, він досі демонструє публіці свою версію трюку з підміною.

Також Джулія нагадує мені, що єдиний доступний мені спосіб заробляти гроші — сценічна магія, тим паче що я маю певні обов’язки — утримувати її та управляти родинним маєтком, про існування якого вона вперше почула минулого тижня.

Наостанок вона підкреслює, що з моєю спадщиною нічого не трапиться, якщо я працюватиму в Лондоні. Будинок і вся інша власність можуть зачекати, доки я не поставлю крапку у своїй професійній кар’єрі. Немає суттєвої відмінності, звідки я даватиму розпорядження щодо термінових справ (на кшталт ремонтних робіт) — із Лондону чи безпосередньо з маєтку.

Отже, я повернувся до Дербіширу під приводом того, що маю завершити деякі формальності, але насправді я хочу побути на самоті й ретельно все обміркувати.

Я не маю права зняти з себе відповідальність за Колдлоу-Хаус. Треба подбати про фермерів-орендарів і домашню прислугу; виконати зобов’язання, що їх зазвичай бере на себе моя родина перед сільською радою, церквою, парафіянами та іншими особами. Я серйозно ставлюсь до таких питань. Мабуть, заговорила кров моїх предків, хоча раніше я й не підозрював про власну відданість сімейним традиціям.

Але чи зможу я виправдати бодай якісь сподівання оточуючих, якщо найближчим часом стану банкрутом?

19 листопада 1900

Моє єдине бажання — жити з моєю родиною, але для цього доведеться піти на умови Джулії. Переїзд до Лондону не передбачає труднощів, однак перспектива повернення на сцену викликає у мене сильний внутрішній спротив.

Перерва тривала лише кілька тижнів, і саме зараз я усвідомив, який важкий тягар тиснув на мої плечі. Пам’ятаю той день у Колорадо-Спрінгз, коли до мене надійшла запізніла звістка про смерть брата. Я не думав про Генрі, який безславно закінчив свої дні в Парижі (як жив, так і помер). Мою душу переповнило полегшення — істинне, надихаюче полегшення.

Нарешті я позбудусь нервової напруги, що повсякчас супроводжує сценічну магію. Настане кінець — довго­очікуваний кінець — щоденним багатогодинним тренуванням. Я забуду про ночівлю у жахливих провінційних готельчиках і мебльованих кімнатах. Забуду про виснаж­ливі залізничні поїздки. Звільнюсь від величезної кількості повсякденних клопотів: мені не доведеться перевіряти, чи вчасно прибули реквізит та костюми до місця призначення, розміщати апаратуру за лаштунками, наймати асистентів і видавати їм зарплату, займатися купою дрібних, але обов’язкових справ. Усі ці проблеми зникнуть раз і назавжди.

Крім того, я думав про Бордена. Десь там, у театральних лабіринтах, зачаївся мій непримиренний ворог, готовий будь-якої миті повернутися з новими витівками та провокаціями.

Якщо я ніколи більше не виступатиму, все закінчиться. Донині я не здогадувався, наскільки глибокою була моя відраза до цієї історії.

Але Джулія спокушає мене.

Я чув щасливий сміх глядачів, здивованих несподіваним ефектом; дружив з артистами, яких зустрічав на підмостках; стояв на осяяній прожекторами сцені; розкланювався під грім фінальних овацій. Також я насолоджувався іншими перевагами слави — захопливими поглядами перехожих, щирою повагою сучасників, визнанням з боку вищого світу. Жодна чесна людина не скаже, що такі речі не мають значення.

А ще я мав гроші. Як же я жадаю грошей зараз!

Звичайно, питання не в тому, чи прийму я таке рішення, а в тому, чи скоро я переконаю себе, що це необхідно.

20 листопада 1900

Чергова поїздка до Лондону.

21 листопада 1900

Повернувшись до Ідмістон-Віллас, знайшов лист від Еллі, помічника Тесли. Наводжу дослівно:

27 вересня 1900

Містере Енджер, сер,

Ви, певно, не чули, що Нікола Тесла виїхав із Колорадо. Подейкують, що він розгорнув свою діяльність десь на сході — ймовірно, у Нью-Йорку чи Нью-Джерсі. Його тутешню лабораторію захопили кредитори, які наразі шукають покупця. Мене покинули напризволяще, не віддавши зарплату за понад місяць.

Гадаю, вам буде цікаво довідатися, що в деяких питаннях містер Тесла — людина честі: перед тим як закінчити роботу, ми, за попередньою домовленістю, надіслали пароплавом замовлене вами обладнання на адресу вашої майстерні.

Якщо апарат буде зібрано правильно (інструкція з монтажу складена мною особисто), ви переконаєтесь, що він у чудовому робочому стані і функціонує відповідно до сформульованих вами вимог. Цей самокалібрований і саморегульований прилад здатен працювати без юстування та ремонту впродовж багатьох років. Усе, що ви маєте робити,— тримати його в чистоті, протирати електричні контакти, якщо вони потьмяніють, забезпечувати своєчасне усунення механічних пошкоджень. (Містер Тесла додав комплект запчастин для тих деталей, які з часом необхідно буде замінити. Усі інші компоненти — як-от дерев’яні розпірки — можна придбати у звичайних крамницях.)

Звісно, я був би радий дізнатися, які трюки ви виконуватимете з допомогою цього дивовижного винаходу, адже, наскільки вам відомо, я належу до ваших найпалкіших шанувальників. Зважаючи на те, що останні випробування проводилися за вашої відсутності, можу засвідчити, що Білолапка (так звуть кішечку моїх дітей) кілька разів була успішно переміщена в просторі з допомогою вашого приладу. Нині домашня улюблениця щасливо живе в нашій сім’ї.

Наостанок зауважу: сер, я вважаю великою честю, що мені вдалося відіграти певну — хай навіть і незначну — роль у виготовленні цього апарату.

Щиро ваш,

Фарем К. Еллі, дипл. інж.

P. S.

Якось ви були настільки люб’язні, що прикинулися здивованим і висловили своє захоплення простими трюками, які я мав сміливість продемонструвати вам. Оскільки ви просили пояснень, вам, мабуть, буде приємно почути, що мій фокус із п’ятьма гральними картами та зниклими срібними доларами ґрунтується на комбінації класичного притримування в долоні і видавлювання карти. Мене надзвичайно потішила ваша реакція на цей фокус; якщо вам потрібні докладні поетапні роз’яснення, я залюбки надішлю вам їх.

Ф. К. Е.».

Щойно прочитавши це послання, я поспішив до майстерні і розпитав сусідів, чи не надходив на моє ім’я великий пакунок з Америки, але вони нічого не знають.

22 листопада 1900

Сьогодні вранці я показав Джулії лист від Еллі, забувши, що не встиг розповісти їй про мою нещодавню подорож до США. Звісно, ця інформація розбурхала її цікавість, і мені довелося все пояснити.

— Ось куди поділися твої гроші! Ти витратив їх на той апарат? — спитала вона.

— Так.

— А містер Тесла, очевидно, втік, і цей лист — єдиний доказ його вчинку?

Я запевнив її, що Еллі можна довіряти, адже він написав мені послання з власної ініціативи. Якусь хвильку ми обговорювали, що сталося із запакованим апаратом дорогою до мене, куди він пропав і як його знайти.

Потім Джулія поставила інше запитання:

— Що особливого в твоєму номері?

— Номер як такий нічим не вирізняється,— відповів я.— Особливими є засоби досягнення ефекту.

— Чи має містер Борден якийсь стосунок до цієї історії?

— Бачу, ти не забула містера Бордена.

— Любий, я знаю, що саме Альфред Борден