Симона Вілар - Щаслива суперниця

байдуже і важко, мов камінь. І тоді я заговорила про те, що розлучення — це ганьба й безчестя для нащадків Завойовника. Навіть сам Генріх не розлучився з порожньою, як суха смоківниця, Аделізою. А мені доводиться терпіти нескінченну наругу від нікчемного сакса…

— Якого ти сама так наполегливо домагалася. Але ж я тебе застерігав! — різко перервав мене батько. — Я говорив тобі, Бертрадо: у подібному шлюбі на тебе чекає чимало складнощів. Ти здобула Едгара Армстронга, як приз, ти без кінця нагадувала йому про вчинені тобою благодіяння, не усвідомлюючи, як принижуєш його цим. І як наслідок — ваші постійні сварки, твої заколоти проти нього, нескінченна ворожнеча. Якщо хочеш знати, звістка про ваше розлучення не здається мені чимось несподіваним. Сварки в родині Норфолків давно стали темою для пересудів. При цьому Едгар чудово впорався з довіреною йому владою, а ти тільки тим і займалася, що сіяла смуту скрізь, де могла. Якщо ваш шлюб розпадеться, ти станеш найбільш знеславленою дамою Європи, настільки знеславленою, що мені й нового чоловіка тобі не підшукати. Хто погодиться взяти за дружину норовливу інтриганку, до того ж, ще й безплідну? І це ще не все. Як можна витлумачити всі ці твої історії з Гуго Бігодом і те, що ти залишила чоловіка та мало не півроку жила при настоятелі Бері-Сент-Едмундс? Ти не встигла прибути в Нормандію, і вже вирізнилася, зв’язавшись із Хагоном Руанским, найвідомішим женолюбцем!

До кінця цієї тиради голос батька гримів.

Я ж спочатку й слова не могла вимовити від обурення. Хоча чого ще очікувати від людини, яка все життя блудила і вважає, що блуд є невід’ємною людською потребою. Що за дика нісенітниця? Гуго Бігод — та хіба б я опустилася до нього? А товстун Ансельм? Він був моїм духовним наставником, не більше того. І до чого тут єпископ Хагон?

Я почувалася ображеною до сліз. І сама не помітила, як вони потекли з очей.

— Як ви смієте так брудно думати про мене, батьку? Присягаюся своєю безсмертною душею — я жодного разу не зрадила подружнього обов’язку. Замість того, щоб втішити мене в моєму нещасті, ви… ви…

Говорити я більше не могла, задихаючись від ридань. Батько ж трохи пом’якшився й знову повторив, що все з’ясує сам, коли приїде граф Норфолк. Я сказала, що цілком покладаюся на його мудрість і справедливість, але під час цього розгляду варто було б врахувати й ту обставину, що граф Норфолк, якого він настільки високо цінує, негідник. І виклала свій головний козир: повідала, як Едгар знехтував королівське веління і приймав у себе людину, яку він, Генріх Боклерк, оголосив своїм особистим ворогом і державним злочинцем. Цю людину звуть Гай де Шампер. Колись при самій лише згадці цього імені король мінявся на обличчі. Але зараз просто насупився й пожував губу.

— Кгм, Гай де Шампер… Колись я урочисто заприсягся зробити все можливе, щоб спіймати і належно покарати цього Матильдиного коханця. Але тепер… Жоффруа Анжуйський довів, що не гідний тих зусиль, які я докладав, оберігаючи його честь. Тобі відомо, що ми на грані війни з Анжу? І догоджати Жоффруа стратою його недруга чи навіть карати того, хто допомагав де Шамперу, зараз зовсім не час.

І великий король Генріх, як звичайний простолюд, почав скаржитися на негаразди в родині, останніми словами лаяти Матильду й Жоффруа та журитися з приводу не справджених сподівань. А я кусала губи, жалкуючи, що знову схибила. Те, що ще кілька місяців тому могло погубити Едгара, нині стало звичайною пліткою.

Що мені залишалося? Я тихо жила при дворі й чекала, коли почнеться огляд військ, на який прибуде мій чоловік. І тоді батько, заради збереження спокою і честі родини, у той чи інший спосіб примусить його поновити подружні стосунки зі мною. Або їхню видимість.

Як ми з Едгаром зможемо жити після цього, інше питання. Я ще не забула тієї ненависті, що горіла в його очах. З іншого боку… Змогли ж поладнати Матильда й граф Анжуйський. І кажуть, сестра знову чекає на дитину.

Дивна річ, але при дворі того тривожного року мало не в кожній знатній родині чекали поповнення. З’явився мій брат Роберт і порадував короля звісткою, що леді Мабель у надії. Стефан буквально радів, що Мод знову вагітна. Навіть сумовитий Суррей поскаржився мені, що його дружина вкотре понесла. У родинах графа Ессенського, графа де Мелан, Лестера, в родині мого брата Корнуолла — скрізь очікували спадкоємців. Залишалося хіба що самій королеві Аделізі виявитися з приплодом.

Лише я не належала до сонму цих плідних леді. І це ніби перетворювало мене на жінку саме з тією вадою, що могла стати приводом для розлучення.

Я звернулася до вчених мужів і духовних осіб, і ті трохи заспокоїли мене, послались на тексти з Біблії: «Що Бог поєднав, того не роз’єднати людині», а також: «Хто розходиться з дружиною й жениться на іншій, перелюб чинить; і всякий, хто жениться на розведеній із чоловіком — перелюбник». Так-то воно так, але ж Папа часом усе-таки давав дозволи на розлучення! Але мені відповідали, знову ж посилаючись на Біблію, — Господь розірвав шлюб між Агар’ю та Авраамом і дав Мойсееві припис про розлучення. Цілковита непослідовність! Тоді я сама вдалася до теологічних вишукувань — збоку це нагадувало напад раптового благочестя. Такою смиренною і зануреною в себе мене при дворі ще не бачили. Однак чутки про моє розлучення вже почали передаватися із вуст до вуст — я це знала достеменно. Можливо, тому й виявилася в самоті — старі знайомі та й шанувальники немовби уникали мене. Навіть вірний Гуго тримався віддаля, бо розраховував змінити батька на посаді стюарда двору й сварки йому були зараз зовсім ні до чого. Я ж, у свою чергу, уникала його, пам’ятаючи, як розцінив нашу дружбу мій батько.

Тільки мій брат Роберт Глочестер залишався зі мною приязним, частенько навідував мене й ділився новинами.