Віктор Суворов - Оповіді визволителя

всі, у кого не було нічних занять, збиралися разом. Тут анекдот свіжий можна було почути, в карти перекинутися, чарочку-другу пропустити.

Двічі на рік той будинок порожнів. Без всяких нагадувань вищих командирів офіцери вдень і вночі безперервно перебували біля своїх підлеглих, щоб знищити у зародку будь-які спроби святкувати день Наказу недозволеними способами.

А я вирішив: та нехай горить така служба ясним полум’ям. Я своїм сержантам не наглядач, та й вийшли дємбєля з підпорядкування не тільки мого, а всього командного складу до самого міністра оборони включно. Бо ж саме в тому і полягає сенс Наказу.

Іду лісовою дорогою від табору до офіцерського дому. Назустріч ГАЗ-69. Загальмував водій, зупинив машину. З неї, немов два леопарда з клітки, виходять два підполковники, два моїх прямих начальники — командир полку підполковник Бажерін і командир батальйону підполковник Протасов.

Командир полку з Африки недавно повернувся, своє там відвоював, тут полк отримав: впораєшся — полковником будеш. Йому дуже хотілося впоратися, тому він лютував. Проте лютував тихо, без крику і матюків. Чемно лютував:

— І куди це ми, товаришу гвардії лейтенант, прямуємо?

— Відпочивати, товаришу гвардії підполковник.

Варіанти відповідей у кожного офіцерика на такий випадок завжди готові: розімнуся, подихаю повітрям, через півгодини в роту повернуся; на завтрашні заняття конспекти напишу, через годину буду в роті. Ще багато всього вигадати можна. А я сказав підполковнику, що день був важким, весь тиждень — не легший, вирішив відіспатися.

Моя відповідь була нахабною. Я це розумів. Він також. Тут би йому мене і обматюкати, тільки у нього було ще одне питання:

— Хто після відбою стрільби і зняття оточення з танкових гармат стріляв?

— Моя рота стріляла. Затрималися трохи. Проте відбою ще не було і оточення не знімали.

— Дивно: довга-довга перерва, потім раптом три постріли майже разом.

— Так вийшло.

— Гаразд, розберемося. Відпочивайте, товаришу гвардії лейтенант. Завтра ми ваш відпочинок обговоримо.

Командир батальйону через плеча командира полку мене поглядом спопеляє. А командир полку ввічливий. Хоча краще б матом крив. Нам так звичніше.

5

Ніч мені випала — не позаздриш. Напевне, я спав. Тільки так спав, що, прокидаючись кожні півгодини, не міг з упевненістю стверджувати, чи був то сон чи тільки задрімав я на мить. А в таборі — феєрверк. Гляну у віконце годині о третій ночі, все одно в тому боці ракети в небо летять.

На ранок голова розколювалася. І настрій — гірше нікуди: зараз мене два леопарда рвати будуть.

Інші ротні лише на світанку повернулися. Всі злі. Всі не виспалися. І всі до мене з питанням: слухай, а чому в твоїй роті салюту не було? Я і сам дивуюся, сам не вірю: невже й справді не веселилися?

До вечора викликали мене до командира полку.

Він на мене якось дивно глянув:

— Вчора ви, товаришу гвардії лейтенант, були впевнені, що ваші дємбєля не будуть колобродити?

— Ні, товаришу гвардії підполковник, впевненості не було. Просто вважав, коли буду їх контролювати, вони влаштують салют, а коли піду, поклавшись на їхню совість, тоді салюту не буде.

— А пізня стрільба з танкових гармат з цим якось пов’язана?

— Прямо пов’язана.

— Я так і зрозумів. Будемо вважати, що вам вдалося виховати у воїнів комуністичну свідомість.

На наступних зборах офіцерів командир полку за своїм звичаєм чемно лютував. З легким глузуванням він запитував командирів рот і батарей про те, як же ті мають намір далі служити, коли не здатні приборкати власних підлеглих. А на закінчення поставив мене в приклад: ось як треба командувати підрозділом, ось як треба виховувати підлеглих. Командир полку не став розкривати мій секрет. І правильно робив: нехай кожен сам шлях до успіху шукає. Та й нічого такий метод розкривати, інакше наступного разу всі почнуть з гармат стріляти, дембєлів проводжаючи. Проте начальник штабу полку не втримався і поцікавився: ну так як же вдалося дембєлів приборкати? Потрібно було щось відповідати. І я відповів:

— Метод у мене, товаришу гвардії підполковник, простий: я віддаю наказ, а вони його виконують.

Дружний регіт був мені відповіддю. Саме в той момент я зрозумів, що вписався, нарешті, в колектив, і офіцери полку взяли мене до свого гурту. Минуло зовсім небагато часу, і командир полку гвардії підполковник Бажерін нагородив мене почесною грамотою «за вміле комуністичне виховання воїнів і високу пропагандистську майстерність».

З того дня служба моя якось легше пішла.

Чотири десятки років по тому мені пишуть мої сержанти.

А я їм відповідаю.

Занепад

1

20 квітня 1978 о 21 годині 19 хвилин південнокорейський пасажирський Боїнг-707-321, відхилившись від міжнародної траси на 1700 кілометрів, з боку Баренцева моря вторгся в повітряний простір Радянського Союзу. На перехоплення була піднята пара Су-15ТМ 431-го винищувального авіаційного полку 21-го корпусу 10-ї окремої Червонопрапорної армії ППО. Слідом за першою парою була піднята друга.

Радянський льотчик капітан Олександр Босов перед самим носом порушника перетнув його курс, просигналив йому бортовими вогнями, плавно повернув на паралельний курс, наказавши порушнику прямувати за перехоплювачем. У відповідь літак-порушник різко змінив курс, намагаючись піти в бік Фінляндії. Командувач 10-ї окремої армії ППО генерал-лейтенант В.С.Дмитрієв віддав наказ порушника знищити.

О 21 годині 41 хвилину капітан Босов зробив пуск ракети, вибухом якої у південнокорейського лайнера був відірваний шматок лівого крила довжиною близько чотирьох метрів. Осколки вибуху розсікли обшивку по лівому борту, сталася миттєва розгерметизація фюзеляжу. Розуміючи, що на висоті 9 тисяч метрів це означає вірну смерть для пасажирів, південнокорейський льотчик почав різке зниження.

В цей час на екранах наземних станцій наведення з’явилася ще одна дивна ціль, яка могла бути чим завгодно, в тому числі і ворожої крилатою ракетою. По цій цілі удар ракетою завдав Су-15, пілотований старшим лейтенантом Сергієм Слободчиковим. Як потім з’ясувалося, це був той самий відірваний уламок крила.

Підбитий лайнер, знизившись до висоти в кілометр, ходив колами, вибираючи місце для посадки. Поруч кружляли перехоплювачі в готовності добити порушника в разі, коли він спробує піти за кордон. Проте той таких спроб більше не робив. Переконавшись в цьому, пілот третього Су-15 капітан А.Керефов зайняв позицію трохи попереду і трохи вище покаліченого лайнера і ввімкнув посадкові вогні. Цього разу корейський льотчик зрозумів сигнал і пішов за перехоплювачем. Радянський капітан довів південнокорейський лайнер до озера Корпіярві. Літак-порушник здійснив аварійну посадку на лід.

Південнокорейському лайнеру неймовірно поталанило.

Перший талан: йому не вдалося ухилитися від перехоплювачів.