Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Ця книга вперше вийшла в світ в 1981 році англійською мовою під назвою «The Liberators» («Визволителі») і витримала понад сто видань двадцяти трьома мовами.
У Росії перше видання книги публікувалося під назвою «Визволитель».
«Розповіді визволителя» — найперша книга Віктора Суворова, яка вперше вийшла в світ в 1981 році англійською мовою під назвою «The Liberators» ( «Визволителі»). Ця книга стала справжньою сенсацією: ніхто і ніколи раніше не писав про повсякденне життя Радянської Армії так відверто і яскраво. За 35 років книга витримала понад сто видань двадцяти трьома мовами.
Нове, доповнене і перероблене видання книги, яка раніше публікувалася російською мовою під назвою «Визволитель», виходить у світ під оригінальною авторською назвою «Оповіді визволителя» і містить 19 нових розділів і 50 фотографій з російських і зарубіжних архівів, серед них унікальні фотодокументи з архіву автора, які публікуються в Росії вперше.

Віктор Суворов

Оповіді визволителя

«Оповіді визволителя» — про те, як був я курсантом, як сидів на гауптвахті, як чистив генеральські сортири, як став офіцером, як звільняв братську країну, яка норовила з вірного шляху звернути.

(Віктор Суворов)

Рідкісної справжності картина життя і побуту радянської вояччини.

Видавництво YMCA-Press

Суворов народжений письменником, він напише багато хороших книг, сьогодні він представляє нам свій перший шедевр.

Газета Times про перше видання книги Віктора Суворова «Визволителі[1]» (Великобританія, 1981 г.)

Прийде час, і манеру Суворова будуть копіювати, йому будуть наслідувати. Ця перспектива не повинна його бентежити — він неповторний.

Віктор Некрасов (Париж, 1982 г.)

Ми мали щастя багато років спостерігати Радянську Армію зблизька, ми багато про неї знали, багато про що здогадувалися. Книга Суворова «Визволителі», здавалося б, не відкриває нічого нового. І все-таки — як цікаво!

Gazeta Wyborcza (Польща)

Він [Віктор Суворов — Прим. ред.] описав Радянську Армію скупими мазками майстра.

Газета «Rzeczpospolita» (Польща)

Викладачі побоювалися його [Віктора Суворова — Прим. ред.] каверзних питань... Особисто я, читаючи книгу «Визволитель[2]», був вражений, з якою точністю автор зобразив київську гарнізонну гауптвахту. Ніде правди діти, самому мені довелося там відсидіти в цілому п’ятдесят з гаком діб.

Полковник Валерій Симонов, колишній начальник розвідки 8-ї гвардійської армії, однокашник Віктора Суворова по Київському вищому загальновійськовому командному училищу.

(Газета «Московская правда». 31 липня 1994 г)

Ніхто раніше не говорив про Радянській Армії з такою відвертістю, відкидаючи будь-яку цензуру, зовнішню і внутрішню.

Вікторія Шохіна

Передмова до першого видання російською[3] мовою

Ленін був ворогом. Та не простим ворогом, а підлим, підступним, глибоко законспірованим вражиною. Звернемо увагу на ленінське оточення, на тих пройдисвітів, з ким майбутній вождь світового пролетаріату пив пиво по женевських шинках та лондонських пабах, з ким дружбу водив, з ким в куренях вештався, з ким здійснив державний переворот і захопив владу.

У жовтні 1918 року, напередодні першої річниці державного перевороту, масовим тиражем була видана поштова листівка з портретами дванадцяти головних вождів РРФСР — такий собі парадний іконостас[4]: Ленін у центрі, одинадцять апостолів навколо.

Ось ким згодом виявилися ленінські поплічники.

Свердлов — підписав постанову про червоний терор, тобто про масове винищення всіх неугодних. Убитий (не виключено, що за наказом своїх найближчих соратників).

Троцький — вигнаний з Політбюро і ЦК ВКП (б), виключений з партії, витурений з країни і позбавлений громадянства, звинувачений в організації вбивств, тероризмі, шпигунстві, пособництві фашистам, шкідництві. Смертельно поранений агентом НКВС.

Зинов’єв — як випливає з вироку радянського суду, найсправедливішого суду в світі, «організував терористичний центр для скоєння вбивств керівників комуністичної партії та уряду СРСР, підготував і здійснив злочинне вбивство Кірова». Ясно, що ворог такого калібру був засуджений і розстріляний.

Каменєв — разом з Зинов’євим «організував терористичний центр для скоєння вбивств вождів пролетаріату». Засуджений і розстріляний.

Риков — звинувачений у зраді Батьківщині, шпигунстві, скоєнні диверсій, тероризмі і шкідництві. Засуджений і розстріляний.

Бухарін. На судовому процесі Генеральний прокурор СРСР охарактеризував його так: «Шпигун і вбивця, орудує філософією, мовби товченим склом, щоб запорошити своїй жертві очі перед тим, як розтрощити їй голову розбійницьким кастетом». Засуджений і розстріляний.

Радек, як випливає з вироку, «вступав у зносини з іноземними державами з метою організації спільної боротьби проти Радянського Союзу, систематично займався шпигунством і шкідництвом». Отримав тюремний термін і був убитий кримінальниками в тюрмі (за наказом з Кремля).

Криленко — звинувачений у шкідництві і тероризмі, засуджений і розстріляний.

Покровський — помер своєю смертю, однак згодом з’ясувалося, що «школа Покровського[5]» була «базою шкідників, шпигунів і терористів, що спритно маскувалися за допомогою шкідливих антиленінських історичних концепцій».

Луначарський — помер своєю смертю до початку Очищення, інакше був би зарахований до тієї ж зграї злодіїв, шпигунів, терористів і шкідників.

Коллонтай — до самої смерті в 1945 році залишалася на дипломатичній роботі. Скептично ставилася до родини, вважаючи, що жінки мають служити інтересам класу, а не відокремленому осередку суспільства. «Судова і психіатрична медицина давно знає цей (ангелоподібний) тип серед природжених злочинниць і повій» — писав про Коллонтай в своєму щоденнику[6] Іван Бунін.

Всі вони — Зинов’єв і Каменєв, Троцький і Риков, Радек і Бухарін, — виявилися мерзотою, мерзенними зрадниками, підлими шкідниками. Вони залили країну ріками крові, винищивши мільйони своїх співгромадян. Це вдалося їм лише тому, що вони винеслися на вершини нічим не обмеженої влади.

Хто ж їх вивів туди?

Самі пролізли. Під керівництвом Леніна.

Ленінських поплічників, всю так звану «ленінську гвардію» довелося знищити: кому кулю в потилицю, кого головою об бетонну підлогу, кому льодорубом по черепу.

«Смердюча купа людських покидьків» — так найсправедливіший в світі радянський суд охарактеризував найближчих соратників вождя революції.

Ким же в такому випадку був Ленін? Виходить, що він був центром і вершиною смердючої купи. На процесах над ворогами народу було неспростовно доведено, що більшість тих, хто робив революцію разом з Леніним, були агентами іноземних розвідок. Виходить, Ленін був ватажком цієї мерзенної зграї, шпигунським резидентом.

Три десятка років з ворогами народу боровся товариш Сталін. Він винищив незчисленні натовпи шкідників і шпигунів. Проте чим більше ворогів знищував Сталін, тим більше їх ставало. Та й сам Сталін виявився кривавим тираном. Він був убитий своїми вірними учнями і соратниками. Комуністична партія Радянського Союзу на своїх історичних з’їздах розвінчала культ особи Сталіна. За рішенням кращих представників комуністичної партії, що зібралися в Кремлі на з’їзд, тисячі пам’ятників Сталіну, гранітних і мармурових, бронзових і чавунних, залізобетонних і гіпсових, були розбиті, роздроблені, переплавлені, його портрети порізані, його твори спалені, а його труп винесений з мавзолею.

Після вбивства Сталіна раптом з’ясувалося, що найближчий друг і соратник «генія всіх часів і народів», Маршал Радянського Союзу Берія Лаврентій Павлович, ватажок всіх винищувачів ворогів, сам виявився ворогом. Берію і всю його зграю довелося розстріляти.

До речі, попередники Берії на посаді верховного борця з ворогами також всі виявилися ворогами. Їх довелося винищувати цілими поколіннями: дзержинців і менжинців — руками Ягоди, «ягодинське кодло» (це не лайка, а офіційний юридичний термін) — руками Єжова, єжовців — руками Берії.

Про те, наскільки органи боротьби з ворогами народу були заражені шпигунством і шкідництвом, говорить така статистика. У 1935 році в НКВС були введені спеціальні звання.