Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 22 -

Сільсія ковтнула, відчуваючи важкість відповідальності, що нависала над ними. Її погляд свердлив обличчя Лукаса, намагаючись зрозуміти, чи є в його проханні прихована загроза. Вона знала, що вони опинилися на тонкій межі, і будь-яка помилка може коштувати життя.

Роувен нахилився вперед, уперши лікті на коліна, його погляд був зосереджений і уважний, як у мисливця, що намагається не упустити жодної деталі.

— Ти розумієш, що просиш? — нарешті запитала Навіє, її голос звучав холодно. — Якщо розірвати цей ланцюг, ти більше не будеш сторожем. Це зламає угоду, що зв’язує тебе зі сховищем. І ти можеш втратити все, що тримає тебе живим. Ба, більше, у цьому сховищу купа небезпечних артефактів...

— Навіть якщо ланцюг розірвати, це не означає, що всі хто забажає, зможе туди увійти. — Лукас лише знизав плечима, ніби це питання було не варте уваги. Він відкинувся на спинку крісла, складені руки виглядали розслаблено, але в його очах світилася тривога, що не вдавалося приховати. — Невже ви думаєте, що мені подобається бути прив’язаним до цього місця? — його голос прозвучав майже роздратовано. — Це місце - мій тягар, моя в’язниця. Тіньова магія, яку я колись шукав, було моїм шансом на рятунок. Я не можу покинути маєток на довгий час. Вам не уявити, що це - жити вічно в одному й тому ж місці, знаючи, що жодного разу не побачиш свободи. Тож так, я готовий ризикнути, навіть якщо це означає смерть. І якщо вже так станеться, вхід до сховища буде похований разом зі мною.

Роувен знову зітхнув і, здавалося, на мить задумався. Він знав, що їхня місія і без того була ризикованою, але тепер вона стала ще складнішою. Навіє відчула невидимий зв’язок із Лукасом, чий шлях теж був визначений темрявою. Вона тихо додала:

— Ми не шукаємо твоєї загибелі, Лукасе, — сказала вона м’яко, її голос набув дещо ніжнішого тону. — Але ми не можемо обіцяти того, чого не впевнені, що зможемо виконати. Якщо ми зможемо звільнити тебе, ми це зробимо. Але якщо ні...

— Якщо ні, — перервав її Лукас, його очі на мить стали холодними, — то я все одно отримаю шанс змінити свою долю. Я хочу, щоб цей ланцюг був зламаний, так чи інакше.

Він зробив паузу, дивлячись на всіх трьох по черзі, і тіні в кімнаті наче завмерли разом із ним. Нарешті, він підвівся з крісла, його постать здавалася вищою.

— Ви вирішуйте, спадкоємиці тіней, що вам робити далі, — промовив він з викликом у голосі. — Але знайте: сховище, яке шукаєте, відчинить свої двері лише тим, хто готовий прийняти всі його жахи. І навіть тоді, воно може вирішити, що ви — недостойні.

З цими словами він розвернувся і, не чекаючи на відповідь, рушив до дверей, залишаючи їх із важкими роздумами, що нависли над ними, як грозова хмара.

Кімната залишилася в гнітючій тиші, яку порушував лише тріск дров у каміні та приглушене шепотіння вітру за вікном. Навіє повільно видихнула, її плечі розслабилися, але напруга залишалася. Вона перевела погляд на Сільсію, шукаючи в її обличчі бодай натяк на рішення.

— Що думаєш? — тихо запитала Навіє, її голос був наче розгублений, хоча в очах палала рішучість. — Ми справді зможемо звільнити його, якщо отримаємо камінь?

Сільсія опустила погляд на руки, що сплелися на колінах. Її думки кружляли навколо слів Лукаса, немов павутина, яка плелася у її свідомості. Вона розуміла, що їхнє рішення може стати точкою неповернення.

— Якщо камінь володіє такою силою, як кажуть легенди, то, можливо, ми зможемо розірвати ланцюг, — відповіла вона задумливо, але потім її обличчя знову стало зосередженим. — Проте спершу нам потрібно дістатися до нього, і я не певна, що сховище буде до нас привітним.

Роувен нахмурився, спостерігаючи за їхньою розмовою з прискіпливою увагою. Він знав, що обидві жінки були готові ризикувати, але відчував, як це рішення може розколоти їхню команду на частини, якщо вони не дійдуть чогось одного. Хоча він і сам не був готовий ризикувати їхніми життями.

— Сія, Наві, — він зупинив погляд на кожній з них, його голос був сповнений рішучості, хоч і трохи стриманий. — Я не довіряю Лукасу, через минуле, яке в нас з ним було. Але якщо ви дійсно вирішили увійти до цього сховища, то я піду з вами. Щоб переконатися, що ми вийдемо звідти всі... живими. Не дам жодній з вас, померти.

Сільсія вдячно кивнула, її погляд на мить став м'якшим, хоча її губи залишалися стиснутими в тонку лінію. Навіє злегка всміхнулася, хоч і знала, що це рішення може привести їх до невідомого та небезпечного.

— Нам потрібен план, — сказала вона, намагаючись повністю повернутися до практичності ситуації. — Ми не знаємо, з чим стикнемося всередині сховища. Але якщо будемо триматися разом, у нас буде шанс.

Сільсія глибоко вдихнула, відчуваючи холодне повітря, що проникало в її легені, пробуджуючи кожну клітину. Вона знала, що її рішення означає більше, ніж просто місію. Це означає прийняти свою долю, протистояти тіням минулого і взяти на себе тягар спадщини, яку вона ніколи не прагнула.

— Тоді ми йдемо у сховище, — нарешті сказала вона, її голос був твердим, як залізо. — І ми закінчимо це разом.

Роувен кивнув, а Навіє на мить опустила погляд, ніби вивчаючи візерунки на підлозі, а потім знову підняла очі на Сільсію. В її погляді відбивалося щось більше, ніж просто рішучість — це була надія, якої вона вже давно не відчувала.

Залишивши кімнату, де їхня доля змінилася, вони разом попрямували коридорами маєтку, де тіні переслідували їхні кроки, мовби самі стіни слухали кожне слово і кожне рішення, готуючи їх до зустрічі зі сховищем.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍