Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     – Нині три широкі ріки – минуле, теперішнє та майбутнє – злилися в єдиний потік,  і найкращі прагнення людства втратили перспективу. Скажи на милість, навіщо винаходити нову річ, якщо вона вже існує? А якщо немає потреби її винаходити, як ця річ з’явиться у майбутньому?! Загадка! Чи не так, Намі? Ти змішала все, що можна було змішувати і чого не можна.

     – Заплутаність – явище тимчасове. Боги-люди впораються із труднощами. Вони порозуміються і згуртуються, як мурахи у великому мурашнику.

     – Чому ж ти думаєш, що труднощі будуть тимчасовими, якщо саме поняття часу не визначене? Я спостерігаю рух, однак, він веде в нікуди... Ніякого порозуміння немає і близько, – заперечив Ідзанакі.

     – Що ж є?

     – Божевілля. Безпрецедентний випадок! Коли збожеволіли одразу всі!

     – Але цього не мало статися, – губи Ідзанамі затремтіли. – Творець за своєю природю надсвідомий...

     – І все-таки сталося, – перебив її брат. – Творець Чотирнадцятої Сходинки слабкий, недосвідчений і не здатний взаємодіяти з іншими сутностями, як рівний їм за досвідом, – примружив очі і запитав: – Отже... Які ліки ти можеш запропонувати, щоб залікувати душевні рани? Компенсувати ті збитки, які завдала? Я вже не кажу про те, що багато чого, над чим ми працювали разом і що втілили в життя, знищено незворотно.

     Різко викинувши руку вперед, Ідзанамі схопилася за прикрашене кімоно.

     – Як же так могло статися, Накі? – злякано прошепотіла вона.

     Пані лисиця тільки руками сплеснула: і як вона не розуміє, що накоїла лиха?

     – Як мені зцілити їх, Намі? – наполягав бог. – Добре хоч те, що їм не відомо, від чого вони постраждали. Але спогади про події, які відбулися, закарбуються в Пам’яті надовго. Найнещасніші із творців поринуть у забуття тут, у підземній країні, і  згасатимуть. Але Пам’ять... Малі її уламки збережуться. Вони не кануть в Абсолют і залишаться незрозумілими фрагментами для тих, хто продовжуватиме жити та збирати мозаїку!

     – Що ж мені робити? – стурбовано відповіла Намі, і сльози полилися з її очей.

     Відірвавши її руку від коміру власного одягу, Ідзанакі твердо перерахував усі три пункти плану, який заздалегідь обміркував:

     – По-перше, треба відновити межі світів. Коли я врятую Серединну Країну від вогню, загнавши його під землю, вони знову стануть цілими, і більше ніхто не порушуватиме усамітнення творців. По-друге, я встановлю колишній перебіг часу. Це обов’язково, оскільки саме він визначає весь перебіг історії у кожному окремому світі. Зруйновані світи відновити не вдасться. Їх жителі будуть тут, з тобою, винуватицею усіх негараздів. Їхня бездіяльність мене не влаштовує. Тому, по-третє…

     – Що ти хочеш зробити, Ідзанакі?

     – Я шукатиму для них інший шлях, аби допомогти уникнути творчого неробства.

     Погляд його потеплішав, і він глянув на сестру якось по-новому, очевидно, так, як дивився на неї раніше. Пані Акемі зробила такий висновок, виходячи з того, що цей погляд негайно знайшов відгук у душі богині, наче вони обоє згадали минуле.

     – Хіба не ти просила мене розібратися з Йомі-но Куні і душами, які тут перебувають у зневірі? Нібито вони плодять демонів, а тобі це не подобається..., –єхидно нагадав він.

     Намі винувато опустила очі.

     – Я скоїла дещо  гірше.

     – Гірше й не придумаєш.

     Стиснувши крихітні почорнілі кулачки, Намі вдарила ними по спідниці.

     – Я можу все виправити!

     До такого рішення пані лисиця поставилася вкрай схвально.

     – Мені треба йти, – Ідзанакі підвівся з колін.

          – Але це я мушу все повернути на своє місце!

     – Тобі не можна повертатися у Серединну Країну, – відрізав бог. – Звичайний хід часу дозволить вогню всередині горіти, а свіжий вітер розвіє попіл. Залишайся там, де час майже не рухається вперед. Це єдина можливість зберегти тобі життя. Живи, допоки  це можливо.

     – Поки  можливо?!

     – Аж доки я не придумаю, як повернути тебе до життя. Тільки тоді я дозволю Ідзанамі-но камі, що прийшла разом зі мною у цей світ, померти.