Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     Ідзанамі подалася вперед. Перемагаючи біль, обхопила гарячими пальцями мідну ручку, і нумо себе у ньому розглядати! Довго. В’їдливо. Зовсім не так, як це робила Дама Ама-но Дзаку, дивлячись у матову поверхню.

     Цікавість пані лисиці розпалилася, а вираз обличчя богині зворушив  її! Пані Акемі навіть забула про те, як погано підглядати з-за плеча. Навпаки, користуючись власною невидимістю, з жалем спостерігала, як на гладенькій  металевій поверхні дзеркала розпускаються яскраво-червоні плями – все, що залишилося від обличчя Ідзанамі. Розтікаючись і перемішуючись із зеленою патиною, вони являли собою букет відцвілих рожевих півоній, серед зів’ялих пелюсток яких ясніли дві золотисті серцевини. Вони горіли та підморгували пані лисиці дуже знайомго.

     – Що мені судилося, га, сестрице? – золотисті очі весело виблискували.

     Ні, це не серйозно, вирішила тоді пані лисиця. Не може дівчисько розмірковувати про складні речі в такому ніжному віці!

     – Цього ніхто не знає, – хитнула головою руда нянька.

     – Навіть ти? – не давала їй спокою Намі

     – Навіть я.

     – Мені наснилося, що мене проковтнув червоний дракон. Як ти думаєш, таке може статися? Не зараз, але в майбутньому?

     – Червоних драконів давно ніхто не бачив.

     – Але ж вони були, правда? Що, якщо вони не всі вимерли, і якийсь із них причаївся в горах?

     – Доля не обов’язково приведе тебе до нього.

     – А якщо сон правдивий?

     – Отже, тебе вже з’їли. Більше такого не станеться.

     Видавши глухий стогін, Ідзанамі впустила ослаблу руку.

     – Не хочу бачити, – поскаржилася вона. – Замість обличчя – каша із червоної квасолі.

     І, як на зло, знову подивилася. Торкнулася обгорілими пальцями чорної щоки і скривилася, відчувши щемливий біль.

     – Що я зробила, Накі?! – несподівано, наче схаменувшись, звернулася вона до брата.

     – Ти занапастила себе, – холодно відповів він. – І тепер перебуваєш там, де належить бути всім духам, що втратили оболонку. Я виявлю до тебе поблажливість, – і обтер дзеркало рукавом. Поверхня його затьмарилася, і замість спотвореного обличчя завихорився сірий дим. Пані Акемі його одразу впізнала, бо вже бачила в дзеркалі, яке пред’являла їй Дама Ама-но Дзаку.

     – Може, й тобі нестерпно дивитись на мене? – гірко посміхнулася вона.

     – Раніше твоя краса тішила мене.

     – Незначна жертва..., – пробурмотіла Ідзанамі. – Мої діяння такі величні, що здатні примирити мене з такою, якою я стала. Забуття мені не загрожує, оскільки в пам’яті творців я навіки залишусь Великою Богинею, що Вабить до Себе, матір’ю сущого і великою об’єднуючою силою. Більшого мені не треба. Я помру… яка прикрість… Та я досягла всього, чого хотіла – повністю реалізувала свої можливості задля загального блага.

     – Величні! – роздратовано вигукнув Ідзанакі, стискаючи кулаки. – Та вони жахливі!

     – Ні… Все чудово…, – не погодилася вона. – Розкажи мені про них! Ти не маєш права позбавляти мене можливості дізнатися, що я зробила. Хоча б на втіху. Адже і тобі, і мені відомо, що я скоро згину. Розкажи!

     – Схаменися, Намі! Жаліючи тебе, я не скажу про все, що ти накоїла!

     – Стидайся, Накі! – гірко дорікнула вона. – Через заздрощі ти приховуєш від мене правду.

     – Ах, Намі! Істинно твій розум згорів у тому вогні! А моя доброта до тебе досягла всіх мислимих меж! – і він погрозив їй пальцем.

     – Що ти кажеш, Накі?! – розсердилася вона.

     – Ти зруйнувала тонкі грані, що відокремлюють світи один від одного, порушивши порядок, який панував у кожному з них!

     – То й що? Так і було задумано.

     – Може, ти задумувала спустошити їх усі?! Ні? Але саме так і вийшло! Ти зневажила закон стриманості. Стриманість і поміркованість має бути в усьому! Саме вони є основою гармонії. Ти ж знищила всі межі, дозволивши морям вийти з берегів, а гірським пікам стирчати із серця океану. Пташині зграї втратили орієнтири, збилися зі шляху і потонули у солоних хвилях.

     На це пані лисиця ствердно кивнула, висловлюючи повну згоду зі сказаним. Але як тільки її кругле підборіддя торкнулося грудей,  погляд її змінився.  Із засуджуючого він став здивованим і задумливим.

     Зі слів Ідзанакі виходило, що Велика богиня-жона зробила те, що зробила, навмисно – повністю усвідомлюючи наслідки свого вчинку. Вона свідомо поєднала світи, стерши між ними кордони! І за допомогою чого?! Вогню! Вона викликала вогонь заради великої мети, яку вперто переслідувала, і використала його міць. Вогонь, який зрештою спалив її тіло!