Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

          Напевно, варто трохи зачекати – переконала себе пані лисиця. Людина здатна зберігати у пам’яті лише уривки спогадів, жертвуючи всім малозначущим. Ідзанамі скоро набридне згадувати  перехід, і вона зосередиться на чомусь справді важливому. Потрібно лише виявити терпіння, і незабаром на зміну одному яскравому фрагменту з’явиться інший.

          Лисиця нетерпляче переступила з лапи на лапу, очікуючи, що темрява от-от накриє її. О, вона знала, що має статися! І дочекалася...

     Цього разу Йомі-но Куні постала перед нею не зовсім такою, якою вона її пам’ятала: вона мала первісний вигляд. Такою, якою була до всіх чудесних перетворень. Вона не звивалася перламутровою мушлею, і сяюча блакитна зірка більше не вказувала на вихід, бо ніякого виходу для душ, що нудилися тут, не існувало. Вона була майже нерухомою. «Яка давня історія! – подумалося пані лисиці. – А все ніяк не дійде кінця. Тягнеться і тягнеться... ».

     Ніяких міражів тут не було. Багряне сяйво в небі більше не відгукувалося далеким відлунням минулих часів. Воно висвітлювало безмежну рівнину, всіяну сміттям, і блукаючі тіні предків на його тлі здавалися виліпленими з чорної глини. Пані лисиця відчувала ніяковість,  перебуваючи в їхньому похмурому товаристві, і намагалася нікого з них не чіпати. Однак це було не так просто – душ тут справді зібралося достобіса, і юрмилися вони, наче на базарній площі в день великих торгів.

     А все-таки – і тут вона мимоволі відпустила собі комплімент – боги наділили її винятковим правом скеровувати  таку велику долю! І без вагань увійшла до кола золотого світла.

     Як же спекотно! Скинувши руде хутро, пані Акемі втерла з чола піт. Чи згадуватиме вона цю пригоду колись у майбутньому? Чи спека спочатку доведе її до божевілля, а потім і зовсім спопелить? Точно так, як це зробила з Ідзанамі. Пані Акемі з жалем глянула  на обгорілу жінку, що лежала на твердій землі Йомі-но Куні. На що вона перетворилася!

     Адже раніше – кіцуне це добре пригадувала, – вони не зустрічалися, і яка Ідзанамі з лиця вона не знала. Тим не менш, зараз суворо її засуджувала, бо втрата краси через власну необережність для жінки особливо непробачна. Краса дається з народження, і ставитися до неї треба шанобливо, оберігаючи від усього, що може їй нашкодити. Важливіша  за неї  хіба що гідність.

     Сама пані лисиця собою дуже опікувалася і не дозволяла часу взяти гору. Чари чарами, а є речі, до яких потрібно докладати особливих зусиль.

     Думки про те, що Велика богиня-жона учинила наругу над своїм тілом спеціально і довела його до такого жалюгідного стану, повелителька сновидінь не допускала. Швидше за все, це вийшло випадково. Від початку передбачався зовсім інший результат, оскільки жодна розсудлива жінка не стане шкодити собі навмисне. Розмірковувати інакше Ідзанамі-но камі не могла, бо все створене нею мало раціональну суть.

     Згоріла! Згоріла вщент! Все, що мало б бути прекрасним – волосся, вії, ніжний пушок на щоках – перетворилося на порох! Колись біла, шкіра вкрилася пухирями  і смерділа так, що в пані лисиці пощипувало в носі. Вона терла його рукавом, але намарно. Негарний жест!

     Підібравшись до божественного подружжя якомога ближче, вона рішуче перейшла від споглядання до підслуховування.

     Говорила Ідзанамі пошепки і мало. Слова їй давалися важко, і з залишками губ вона справлялася поганенько. Непокоїлася, як здогадувалася лісова пані, про головне:

     – Люстерко! – зажадала богиня.

     Пані Акемі поставилася до такого прохання із великим розумінням. Але якби на те була її воля, давати не стала б. Відмовити  за таких обставин – рівносильно  акту милосердя, а в глибині душі пані лисиця була милостива.

     Проте Великий бог-муж її думки  не поділяв і не зволікаючи дав те, про що просила його дружина, – вийняв дзеркальце зі складок пишного одягу, ніби завжди носив при собі, і підніс до обличчя стражденної.