Софія Брай - Один лише раз , Софія Брай

Вся справа в тому, що Ніколас не хотів нічого обговорювати, він хотів тільки, щоб Месіла відповідала на його запитання, на які, власне, не знала відповіді.

– Гарна погода для цієї пори року, – заговорила дівчина.

— Та вже… і ти, схоже, вирішила повною мірою насолодитися цим, — промуркотів Ніколас, оглядаючи її оголені плечі.

Вона сиділа у своїй улюбленій кольоровій сукні з глибоким вирізом дівчина раптом відчула себе ніяково.

А коли його погляд ковзнув нижче, до області декольте, у Меліси перехопило подих. Добре ще, що через яскраві квіти не видно, як напружилися її соски під тканиною.

– У цій сукні ти більше схожа на… – Він навмисне недомовив.

— На кого?

– На молоду легковажну жінку, яка поїхала у відпустку у пошуках пригод.

— Ніколи в житті я не була легковажною, - заперечила Меліса.

— Пробач, — усміхнувся Ніколас, — мабуть, мені слід було сказати: безтурботну…

Все він знає!

– І я не шукаю пригод.

– Ні? А як же симпатичний молодий рибалка?

– Що? – не одразу зрозуміла дівчина. — Я ж пожартувала.

– Невже?

— Ти ж знаєш, що так!

– Правда? – продовжував знущатися Ніколас. Він посунув стілець до столу і нахилився. – Але ніщо не утримує тебе від експериментів. Адже ми не клялися один одному у вічній вірності, а, Мелісо?

Які ще експерименти? Куди він хилить?

– Ми взагалі нічого одне одному не обіцяли. Але, гадаю, ми заборгували один одному хоча б трохи поваги та розуміння.

– Натякаєш, що нам краще не говорити про те, де ми знаходимося? Але я і так завжди цим займаюся. Ми в Ойстер-Біч, «далеко від сторонніх очей»… хіба можна бути ще обережнішим?

Здавалося, Ніколас спеціально злив її.

— Що ж, можеш проводити будь-які експерименти, якщо хочеш, — холодно відрізала Меліса.

Він відсунув чашку і підвівся з-за столу.

— Ти що, не допиватимеш чай?

— Ні дякую. Саманта мабуть, уже зачекалася.

У халаті чи без? – подумала Меліса кивнувши.

— Правильно. Тобі краще поквапитися. Ти ж не хочеш, щоб вона подумала, ніби ти фліртуєш із сусідкою. Хоча, я впевнена, ти вже повідомив своїй Саманті, що вона не так багато для тебе означає. Ти завжди вважав за краще відразу проясняти такі речі, а, Ніколасе?

– Ми ж із самого початку домовилися, що між нами не буде дурних скандалів.

— О, я не закочую істерику. Я просто попросила трохи цукру, пам'ятаєш? Це ти прийшов сюди і звинуватив мене у всіх смертних гріхах. Розслабся, любий, і перестань робити з мухи слона. Замість того, щоб гаяти час на з'ясування, чим я займаюся, краще повертайся до себе. Ми будемо сусідами місяць, от і все. Я обіцяю поводитися тихо, як мишка… ти навіть перестанеш мене помічати…

— Що ж, заходь, якщо тобі знову знадобиться цукор!