Софія Брай - Один лише раз , Софія Брай

– Я мала на увазі той факт, що ти не любиш, коли тобі заважають працювати над черговим літературним шедевром… Але якщо ніхто не знає, де ти, не розумію, звідки мені здогадатися, яких місць варто уникати. Можливо, якби ти не оточував себе атмосферою такої секретності, то виявив би, що люди не бажають стикатися з тобою.

— Якщо таке твоє бажання, Мелісо, його просто виконати. Збери валізи і вирушай відпочивати в інше місце. Я ладен виплатити тобі суму, яку ти віддала за оренду цього бунгало. Прокляття, я навіть зніму тобі номер у п'ятизірковому готелі, де захочеш!

— Дякую, але я ніколи не приймала від тебе дорогих подарунків раніше і не збираюся починати зараз. Я оселилася тут. І цілком задоволена своїм вибором, — твердо заявила Меліса, чудово знаючи, що її нерозпаковані валізи стоять у спальні, а сама вона вперто вдає, що присутність Ніколаса не хвилює її. – Чекаю з нетерпінням, як засмагу у відпустці, адже я щодня ходитиму на пляж…

— Не загадуй. Ти ж міська дівчина, Мелісо. Тобі тут швидко набридне. Особливо якщо погода зіпсується. Тобі буде нема чим себе зайняти. Поблизу немає ні магазинів, ні кафе, ні ресторанів – жодних розваг.

— На щастя, я захопила з собою мізки. Головний аксесуар сучасної самотньої дівчини. Впевнена, я знайду чим зайнятися. І сумніваюся, що решта жителів так само самовпевнена грубіяни, як ти. Може, я зустріну якогось милого рибалки, який покаже мені пам'ятки.

Ніколас помітно напружився. Його погляд упав на її чашку. Чоловік насупив брови і принюхався, як шпига.

— Це що, чай? Мені здавалося, ти говорила про каву.

—  Я передумала.

— Не знав, що ти любиш чай.

— Є ще багато всього, про що ти не здогадуєшся, – зауважила дівчина.

— Не можу не погодитись. Що ж, — додав Ніколас,—  якщо вже я приніс тобі цукор, може пригостиш мене чашечкою?

— Що Вибач?

—Тільки не чаю. Я б віддав перевагу каві. – Ніколас заходив кухнею. — То де ж твої припаси? — Він відкрив холодильник, перевіряючи вміст полиць. — Боже, у тебе що, тільки здорова їжа? А де ж м'які сири, які ти так любиш? І вина немає… навіть плитки шоколаду. Паростки пшениці? Хто ж бере таке у відпустку? Тільки не кажи, що сіла на дієту, яку порадила тобі твоя мати. Яка цього разу? Середземноморська? Чи вегетаріанська? Може, очищаюча? – Чоловік зачинив холодильник і попрямував до полиць.

— Не заперечуєш? – випередила його Меліса.

Вона поспішно дістала невелику баночку кави і майже впхнула йому в руки. Аби Ніколас не помітив повну банку цукру на полиці. Вона зачинила дверцята і стала перед ним.

— Розчинний? Як щодо свіжомеленого?

— Це все що у мене є. Бери або залиши мені, — різко відповіла.

Вдома в неї завжди були напоготові свіжі кавові зерна, які до приходу Ніколаса вона смажила і молола так, як він любив.

— Що за біс? Без кофеїну?

— Для організму корисніше.

— Жах. Кава створена для того, щоб надавати бадьорості. Це неможливо без кофеїну. Якийсь сурогат. Чи нова дієта рекомендує уникати справжньої кави?

Меліса дивилася на Ніколаса з огидою. Яке він має право стояти тут та розпікати її? Може, ще й подругу свою притягне попити з ними кави?

— Я так розумію, ти відмовляєшся від кави? — Запитала дівчина, поставивши свою чашку на стіл.

Не зводячи з неї очей, Ніколас підніс чашку до носа, принюхавшись.

— Чай теж дієтичний?

— Ні. — Меліса забрала у нього чашку. — Але я не заварювала чай, просто використала пакетик.

— Думаю, мені доведеться зробити те саме.

Дівчина спостерігала, як він узяв чашку та опустив у неї чайний пакетик.

— Почуйся як удома, — хмикнула вона, коли Ніколас поставив чайник на плиту.

— Дякую. Прийму до відома.

Мелісі хотілося б, щоб він не помітив її бажання якнайшвидше позбутися його. Ніколас розвеселився і, здається, збирався навмисне позлити її.

—Ти маєш печиво? — Запитав він, додаючи в чай ​​молока.

– Ні. Я думала, ти поспішаєш повернутися до… — Меліса не домовила. Ніколас плюхнувся навпроти неї і витягнув свої довгі ноги. Дівчина швидко схрестила ноги і поправила спідницю.

— До Саманти?— Закінчив за неї.

– До своєї книги. Я чула, ти створюєш щось приголомшливе. — Її рука не здригнулася, коли вона піднесла чашку до губ.

— Це тобі Дрейк сказав?

— Вибач, але я не хочу у відпустці обговорювати справи.

Ніколас глянув на неї поверх своєї чашки. Його очі світилися зловісним вогнем. Диявол в ангельському вигляді.

– Тоді про що говоритимемо? — Запитав він голосом, який Меліса так часто чула уві сні.

У животі щось перевернулося. Дівчина опустила вії, щоби приховати свої емоції.

– А про що ми зазвичай розмовляли?

— Про все.

І ні про що... Вони ніколи не обговорювали свої дивні стосунки, в яких тижні нестримної пристрасті змінювалися місяцями розлуки. Вони могли сперечатися про становище у світі, але не стосувалися теми своїх почуттів.