Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

Я лише мовчки кивнула. Арденс мені розповідав історії зі свого минулого, але всі вони були кумедні та веселі. Військове життя якщо і згадувалося в них, то лише побіжно, як ще одна пригода. Але він на власні очі бачив, що таке війна, пізнав весь її жах. Тому так старанно і готував мене до майбутнього, тому так цінував мир. Все-таки Загір'ю неймовірно пощастило: Головнокомандувач, що уникає війни, а не шукає її – великий дар та велика рідкість. Всевидячий, яка ж зараз на Арденсі відповідальність!

Лише через хвилину я схаменулась і закінчила кинуте на півдорозі закляття:

- За місяць наступний сеанс. Не забудь.

Чоловік кивнув і вказав на принесені ним газети:

- Ось, поглянь, Жюстін зібрала для тебе цікаву вибірку свіжої преси. Та й я від себе кілька цікавих екземплярів додав.

Я здивовано підняла брову, щиро не розуміючи, навіщо мені це читати, але все ж таки розв'язала мотузочку.

Ох! Це я!?

Перша газета "Вісник Арати" - і на першій же сторінці живе фото нашого з Феліксом танцю з балу в академії. "Столичний тижневик" - та сама історія. Десяток газет - і в кожній із них наша з принцом фотографія. Звичайно, зображення Арденса з його нареченими теж зустрічалися, але, чесно кажучи, ми з Феліксом їх затьмарили.

Потім я звернула увагу на заголовки. О, вони були різні, на що тільки була багата фантазія письменників. Більш романтичні звучали так: "Кохання, пронесене через десятиліття розлуки", "Разом усупереч усьому", "Бідна сирітка та принц" і в такому дусі. Найжовтіші говорили, що нарешті знайдена причина розриву заручин Фелікса, що стало відомо, з ким я втратила невинність... Деякі навіть стверджували, що ми з Феліксом разом втекли, щоб потай одружитися, і робили припущення, чи не вагітна я.

Новіша преса була не такою "пікантною". У ній вже обговорювалося моє вбрання і вихвалявся талант мадам Жюстін, будувалися припущення, чи можна вважати мій вчинок викликом сучасному суспільному устрою, порушувалися питання про консервативність поглядів в Араті.

 -  Ось,  ти ось це прочитай, - промовив по-змовницькому Дарк і підсунув мені під ніс ранковий випуск «Вісника столиці».

Я пробіглася очима по розвороту, але жодної фотографії чи яскравого заголовка не виявила. Тоді чоловік тицьнув пальцем у невелику статейку в самому низу, заголовок якої говорив: "Бунт спудеїв в Академії знатних дівчат Мерленда".

Де-де? Це взагалі в Араті? Вперше чую не те що про такий навчальний заклад, а й про таке місто.

- Ти прочитай, - знову тихо підбурив мене Дарк.

Статейка була короткою і сухо висвітлювала події у провінції. Весь її сенс можна було описати двома фразами: почесні дівиці почесної академії не менш почесного міста вийшли на протест проти білого вбрання на балу прощання з зимою. При цьому одягнені вони були у червоні сукні.

- І це щось важливе? - здивувалася я.

- Звісно! - вигукнув Дарк. - Тільки це і важливе! Плітки про вас із принцом - лише їжа для любителів покопатися в чужій спідній білизні... А ось це, ти вдумайся: молодь твоєї країни нарешті почала протестувати проти ваших гнилих законів. Ти сколихнула вікові устої і стала символом нового руху. Розумієш?

– Що? Це лише один бунт у якомусь містечку, про яке навіть Всевидячий не чув. І проти чого - проти білих суконь...

- Це тільки початок, ось побачиш!

Я з сумнівом похитала головою. Символом культурної революції я точно не планувала ставати. І вже точно не збиралася "сколихнути вікові устої" своєю появою на бал у тій розкішній червоній сукні.

- Зате справи у мадам Жюстін пішли вгору, замовлення посипалися на місяць уперед.

- До речі, про мадам Жюстін, - раптом схаменулась я. - Ти ж просто людина, не маг навіть. Як ти примудряєшся до неї переміщатися?

- О, мало не забув! Ось, дивись, - Дарк простяг мені скромний кулон із синього каменю. – Це артефакт переміщення. Тепер він твій! Найпростіший, звичайно, в нього вбудований лише один маршрут, але це вже величезна цінність. У всьому Загір'ї таких не більше десятка...

- Який маршрут? - вкотре примружилася я.

- Як, ти ще не знаєш?

- Знаю що, Дарк? - зашипіла я і зробила крок уперед.

Колишній командувач Північного фронту відступив назад і відповів з явним побоюванням:

- Із завтрашнього дня ти є адепткою Імператорської академії бойових мистецтв Загір'я.

– Що? - оторопіла я. – Академія драконів!? Ти з глузду з'їхав!?

Доблесний вояка відступив ще на крок назад:

- Це рішення Командира.

Я різко видихнула. Ну, звичайно, рішення Арденса щодо мого майбутнього в Загір'ї.

- Ти зарахована на старший курс, саме на ньому поглиблене вивчення цілительства. Командир сказав, що ти можеш відмовитись.

- Звичайно, я від... - я вигукнула, маючи намір послати кудись подалі і чоловіка, і його командира, але потім передумала і прошепотіла на видиху, ледве чутно. - Звичайно, я погоджусь.

Так, а що мені ще залишається? Нехай я ненавиджу драконів, але ж я не дружбу заводити з ними зібралася, а вчитися. У них же може бути зовсім інший підхід, інші методи і способи побудови плетінь... Це ж така можливість! Врешті-решт, дізнатися цілительські таємниці супротивника - це ж заповітна мрія кожного лікаря!

- А Арденс там не викладає? - запитала чи то з надією, чи то з острахом.

- Ні, лише приймає випускний іспит з бойової магії.

- Чудово, тоді я точно згодна.

Але Дарк ніби мене не почув.

– Командир зараз на північному кордоні. Карагари після десяти років спокою знову взялися за старе. Не просто так це, ох, не просто. Південний фронт теж не можна залишати поза увагою. А потім у нього Відбір ... Не думаю, що він знайде час навідатися до Академії.