Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

І знову я внутрішньо здригнулася. Обличчя чоловіка було справді не для лякливих дівчат. Що ж, мадам Жюстін і справді прекрасна жінка, якщо змогла не помічати такої зовнішньої потворності.

Декілька хвилин я працювала мовчки, потім не витримала і запитала:

- Дарк, це ж шрам від полум'я дракона. Як ви після такого можете бути другом Арденсу?

- О, ви вже знаєте, що це зробив Арденс?

- А це зробив Арденс!? - я не вірячи поглянула на чоловіка. Заклинання, над яким я працювала, затремтіло і розпалося, довелося  почати все заново. - Але як так? З необережності?

- Не зовсім. Я тоді був командиром відділення на прикордонній заставі. Найгарячіше місце у країні, треба сказати. Арденсу тоді було чотирнадцять. Підліток. Розпещений і гарненький синок імператора. Амбітний, самовпевнений, злегка нахабний. Він мені одразу не сподобався. Він втік від батька і заявив, ні - поставив перед фактом, що служитиме у моєму відділенні. І друг його, Бахтієор, теж був з ним.

Того вечора ми отримали інформацію, що карагари – це наші напівдикі та шалено жорстокі сусідські племена – напали на одне село на тоді ще спірній території, що офіційно не входила до складу Загір'я. На мій рідний хутір. Там були мої батько та мати, молодші братики та сестрички... Але ми, солдати імперії, не могли втрутитися. Не мали права. Прокляті закони - застосування зброї солдатами поза територією Загір'я без спеціального наказу Головнокомандувача чи імператора карається смертю. І я не міг віддати наказ своїм людям, але й зовсім не втрутитись теж не міг. І я пішов сам. Пізніше мені розповіли, що Арденс, тоді спалахнув праведним гнівом, назвав усіх ганебними боягузами, але більш різко... Та після його промови весь мій загін порушив закон і пішов за мною. Але тоді я про це не знав.

У селі було пекло. Всіх старих, хворих і поранених, а також малят, які ще не могли ходити самі, зібрали в будинку старости і вже підклали солому - хотіли їх спалити живцем, - Дарк намагався стримувати емоції, але в цьому місці його голос таки здригнувся. Я ж похолола, навіть не уявляючи, що таке могло відбуватися насправді.

- Жінок, дівчат, молодих хлопців і дітей, - ти не подумай, вони відбивалися, намагалися захищатися, але проти карагарів їм не було що протиставити, адже це просто фермери-трудяги, - отож на них одягли кайдани, маючи намір продати як рабів, але перед тим хотіли, щоб вони подивилися на смерть своїх близьких. Я був один, я не міг їм допомогти... Уяви мій розпач! І все ж я кинувся в бій, розуміючи, що по суті загину, нічого не змінивши.

Ось тоді й підоспів мій загін запеклих вояк на чолі з цим безвусим халамидником. Я трохи відволікся на них і схибив. Якийсь величезний дикий нелюд зумів підловити мене і обхопив мою шию в захват, вимагаючи, щоб мої солдати склали зброю, інакше він уб'є мене. Дурниця, звичайно. Мої б не повелися на це. Але вони вагалися. І я бачив - вони ж ні, як інший дрібний виродок цього сучого племені підкрався і підпалив край соломи з тильного боку будинку старости... Я намагався кричати, я репетував, але знаєш,  захват шиї не надто сприяє чіткості мови... Прокляття, мої люди все намагалися про щось домовитися, а безцінні секунди безжалісно спливали... Тільки Ард зміг простежити за моїм поглядом і побачити пожежу, що якраз розгоралася.  Полум'я вже підкралося до нижніх дощок будинку... Один порив вітру - і воно б перекинулось на стіни. Та й без вітру за десяток хвилин пожежа б зжерла всю будівлю...

Люди всередині, включаючи моїх близьких, були приречені. Адже зав'яжись тоді бій, ми б все одно вже не встигли... Та і я б цього вже не побачив, бо тоді б мене вбили  відразу. Тоді вперед виступив Арденс. І, знаєш, Анно, ще до його обороту я побачив, що переді мною дракон. Погляд його був такий, що і карагари, і мої люди завмерли, вражені. Тоді Командир вперше обернувся у звірину іпостась. Не розповідатиму тобі, все одно не зможу описати - це треба побачити наживо.

Арденс ризикував, адже це був його перший оборот. У імператорських синів він зазвичай проходить під наглядом цілої колегії магів... Та й дракон його був тоді ще незграбним... Але Арденс не зволікав. Він дихнув полум'ям, як мені тоді здалося, просто мені в обличчя... Ось тільки вогонь не торкнувся мене, обтікаючи довкола щита, що теж був справою Арденсових рук. Тільки під кінець він трохи не впорався і захисне плетіння дало тріщину... Результат, як то кажуть, на обличчя.

Тоді я не відчув болю. Мої очі вціліли, так що я миттю кинувся до замкнених людей, а мої вояки покінчили карагарів. Усіх мешканців села вдалося врятувати. Тож те, що я можу відвідувати своїх рідних - заслуга виключно Арденса. Знаєш, навіть якби він мене тоді спалив у попіл, я  б не образився...

А наступного ранку до нас на заставу приїхав імператор власною персоною. Вимагав повернути сина. Арденс був проти, стверджував, що, як майбутній Головнокомандувач, має сам побачити військове життя зсередини. Ще б день тому я б з радістю зіпхнув цього задиру назад у палац. Але тоді я прийняв його бік і не змінював його досі. Я збрехав імператору! Заявив, що Арденс вже склав присягу, а отже навіть імператор не в змозі вплинути на ситуацію. Багратіон був у гніві, та діватись йому не було куди і він змирився. Однак, мабуть, все-таки затаїв образу або дізнався про мій обман, і я просидів на тій заставі на п'ять років довше...

Проте після тієї історії питання зі спірною територією вирішилося швидко: імператор наказав ввести війська і оголосив, що землі мого рідного хутору відтепер під захистом Загір'я. Інші країни нас підтримали, бо чутки про цей інцидент швидко розлетілися. Чи варто говорити, що репутація Арденса цілком заслужено піднеслась до неба і не тільки в очах мого загону, про його вчинок дізналось всі наші війська. Це була перша цеглинка його майбутньої непорушної репутації. Пізніше Багратіон змінив гнів на милість, і моя кар'єра швидко пішла вгору. Арденс всюди слідував за мною, набираючись досвіду і пізнаючи всі тонкощі служби. Потім він став Головнокомандувачем, а я перейшов до нього на особисту службу. Я колись тобі сказав, що це нормально, що Арденс тепер мій командир – тепер ти розумієш чому.