Влада Клімова - П'ятий гріх, Влада Клімова

Маленька дівчинка Майя сиділа в нашому офісі й жваво розкручувала рекламу. Вона навіть вміла зробити невеличкий графічний макет та, після мого затвердження, розсилала потенційним клієнтам. Такого бонуса я навіть не чекала, але отримала. Крім того, її зовсім не цікавили очі керівництва. У вільну хвилинку дитина просто сиділа десь у своєму «мереживі».

Підходив ще один вечір звичайного робочого дня. Сьогодні ми з Майєю встигли плідно попрацювати над головним проєктом Курінного, а саме – будівництвом приміського фермерського центру, з українсько-італійськими інвестиціями. Це про нього Платон розповідав мені ще в перші зустрічі. Та наразі були підписані контракти й навіть зведений основний фундамент. Часто, коли вже не було сил кохатися, ми спліталися в обіймах поруч з хмарами, та проводили своєрідні наради й мріяли про майбутнє.

Я відпустила Майю додому та й бухгалтерка з плановиком вже попрощалися. Залишилося лише дочекатися Платона і його прекрасних почуттів.

Він влетів якось дивно, а за ним заскочила жінка. Раніше я не мала «щастя» бути представленою його законній дружині. Та наразі моя (не)мрія здійснилася.

Невисока чорнява дама, вся обвішана золотими прикрасами, та з несмаком одягнена в різноколірне вбрання, чимось нагадувала ромську виконавицю гарячих танців.

– Я не буду вас представляти. Настю, пані Курінна хотіла тобі сказати, що вона не тримає зла та звільняє мене з посади свого законного…

Але Платон не встиг закінчити фразу дружини, яку вона ніби збиралася сказати мені, бо насправді жінка вчепилася в моє волосся й закричала:

– Я тобі, тварюко, всі коси повидираю! Будеш знати, як зваблювати мого чоловіка!

Платон опинився біля нас та міцно стис зап’ястя тієї жінки:

– Відпусти, дурепо, бо покалічу! Ти сказала, що поговориш мирно. Я повірив тобі даремно, втім як завжди, в нашому дурному житті.

– Боляче! Згинь! Я їй все одно морду подряпаю… – сіпалась кольорова дамочка, але руку з мого волосся вийняла. А Курінний, не відпускаючи її, поволік на вихід.

– Настю, прошу тебе, нікуди не йди! Я скоро, – кинув мені він та мабуть, супроводив законну половину аж вниз, до охорони.

Його не було хвилин десять і я приблизно уявляла, що відбувається внизу. Сіла й пестила пасмо волосся, котре Курінна намагалася висмикнути. Наш чоловік їй цього не дозволив, але шкіра голови все ж трішки боліла… А чого я хотіла взагалі? Раніше працювала за три тисячі у кол-центрі й голова розколювалась, після розмов за зміну.

Тепер, в офісі зі скляними стінами, я мала помічницю й отримувала двадцять тисяч зарплатні. Від цього моя доглянута голова вже не боліла, але ж я грішила з босом фірми в таємному куточку та пропливала по життю серед медових берегів, аж до сьогоднішніх болісних наслідків.

Платон повернувся до офісу, стривожений та осоромлений. Він уважно подивився мені в очі й сказав:

– Прости, це я винен. Сльозо прохала про розмову з тобою. Казала, що згодна на розлучення. Що буде просити твого дозволу на мої зустрічі з сином. А я дурний знову повірив цій змії! Треба було раніше заборонити їй сюди ходити. Тоді б такого не сталося!

– Та, невже? Платошо, ти ще варту до мене пристав. Я ж по вулиці інколи ходжу взагалі. Чи, як в Штатах, судом заборонимо твоїй дружині наближатися до мене? Отож-бо й воно! Рано чи пізно це повинно було статися. Добре, що хоч в кінці робочого дня. Так сорому менше. Господи, а звідки взялося, що я можу заборонити тобі бачитися з сином? Дикість якась! Ну якщо вже все вилізло, тоді й мені треба з Антоном поговорити, – ще відходила я від шоку знайомства.

– А він досі нічого не знає? – примружив ображений погляд Курінний та наразі забув про пригоду з дружиною й тактовно натякав на запитання: чи я й досі сплю з законним чоловіком?

– Ні. Якщо ти питаєш про наші особисті стосунки, то НІ. Він і раніше не дуже цим переймався, а тепер я частіше «хворію» у вихідні. Та й це його не дуже турбує, – ляпнула я, не подумавши.

– Про які вихідні мова? – миттю вчепився в мої слова нормальний чоловік.

– Та навіщо воно тобі? Це зовсім нецікаво. Пішли надвір, бо сьогодні на мене приємні стіни нашого офісу чомусь давлять, – чесно зізналась я.

– Ні, спочатку розкажи. Я хочу все про тебе знати, – наполягав Курінний.

– В машині розповім, тут не варто. Досить вже наших сьогоднішніх розбірок, – відрізала я знервовано, тому він не сказав більше ні слова, адже вважав що мій настрій зіпсувався через його дружину.

– Заїдьмо спочатку до Білли, – запропонував він.

Я кивнула та вдала, що не пам’ятаю своєї обіцянки, але ж у впертості ми були ідентичні, хоч і легко справлялися з цим недоліком. Мабуть, нам дуже допомагало взаємне тяжіння! Та наразі він настирливо поглядав на мене й чекав. Я тяжко зітхнула й здалася:

– Платошко, тобі в таке ніколи не повірити. Раніше моє інтимне життя складалося з жорсткого графіка: три хвилини, один раз на тиждень, зранку в неділю. В усі інші дні Антон багато працює над винаходами.

Далі був світлофор, але від почутого Курінний загальмував раніше й ледве не створив аварійну ситуацію на дорозі.

– Що ти робиш? Я більше не скажу ані слова. Дивись, дядько з автобуса позаду нас, показує тобі у вікно середній палець. А водій збоку взагалі очі закрив, – скрикнула я й замовкла.

Платон, жестом, ввічливо попросив вибачення у водіїв та тихо попрямував далі. На сьогодні припало аж занадто відкриттів, не вистачало тільки автопригоди. Але він сам наполіг на моєму зізнанні. Що я вдію, коли воно занадто дивне для нормальних чоловіків? Йому, бачите дико таке чути, а я п’ять років прожила з цим і нікому не жалілася!

Якийсь час Курінний переварював почуте й мовчав. Ми купили продуктів та вже піднялися у свій тимчасовий дім, а там він похмуро запитав:

– Скажи, що про «графік» ти пожартувала?

– Ні, Платошо, я сказала чисту правду. Не тобі пояснювати, що люди по-різному живуть. У вас з дружиною було змагання: хто більше? А в нас: хто менше. Що з того? Моя сусідка взагалі ходить побита чоловіком. Ось я й кажу: у кожного свої проблеми. Я думала, що мої не такі вже й важливі, – намагалася розрадити я його.

Ми занесли пакунки на кухню й він пішов вимити руки. Я почала розкладати продукти до холодильника, а Курінний підійшов ззаду, розвернув мене до себе й мовчки оповив обома руками, а потім тихенько спитав:

– Сильно вона тебе зачепила? Дуже болить?

Я попестила його співчутливу шовкову голову та поклала свою на його плече:

– Ні! У твоїх обіймах мені не буває боляче. А коли тебе немає поруч – ось тут ніби гарячу смолу заливають, – показала я йому на своє серце й тепер він ще міцніше пригорнув до себе, а потім заглянув глибоко-глибоко в очі та сказав зовсім неочікуване:

– Я божевільно кохаю тебе, моя Настуню! І нам ніщо у світі вже не завадить бути разом. Ти станеш моєю єдиною прекрасною дружиною. Я навіть не хочу питати твоєї згоди. Вона в мене є. Ці очі не обманюють…

Від такого раптового й неймовірно чарівного зізнання в мене ноги підкосилися. Про «неочікуване» я звісно збрехала! Адже немає у світі жінки, котра б не чекала цих слів кожного вечора й ранку з уст чоловіка, якого вона вірно кохає…

Так, я блаженствувала з ним вже понад місяць, але ні про шлюб, ні про високі почуття ми ще ніколи не розмовляли. Я навіть не дозволяла собі аналізувати: чи кохаю його настільки сильно, щоб розлучити тата з сином? Ну, не хотіла я нашкодити дитині! Але ж і сама без Нього жити вже не могла.

Та й мій щирий Курінний був трішечки нечесним зі мною, бо точно чекав на відповідь. Може не про шлюб та інші грандіозні плани в нашому житті, але ж де це видано, щоб представник сильної статі зізнався у своїх почуттях, та не бажав навзаєм, отримати найвідданіших слів? Мені на очі навернулися сльози і я відповіла:

– Нехай не питав та я відповім. Хочу бути твоєю довіку, бо кохаю, як навіть не уявляла. Ти став моєю блаженною мрією і я прокинутися боюсь…

Платон тяжко зітхнув, протер мої сльозинки й обережно прикипів до моїх губ, без єдиного слова. Він добре вмів висловлювати думки та наразі чомусь не знайшов, ні підтвердження, ні подяки, лише віддав всього себе.

Сьогодні в ліжку ми були повністю вільні від таємниць та непорозумінь. Тому, не криючись, змішали медову насолоду і реальність. А віддані вуста, наче молитву, промовляли:

– Кохаю найдорожчу в світі...
– …Кохаю і живу лише одним!

Усе затьмарював блаженний погляд, коли я рухалась на ньому, тихенько і пластично. Тоді щасливий чоловік спочатку милувався всім відразу, а потім гордо ніжився на грудях та інколи зовсім легенько стискав за шию... Я впадала в транс! Такого неймовірного блаженства ніяк не описати. У цьому треба жити та кохати... Аж раптом він сказав:

– Не покидай! Побудь ще так переді мною. Не можу надивитися на жінку, яку обрав собі навіки… Прости, що налякав. Я виправлюсь. Дозволь мені залишитися до кінця.

Я не знайшла, ні сили, ні бажання відмовити Йому. Тому не опустилась на постіль, а залишилася й відчула шалене полум’я, що він подарував...

– Я хочу, щоб вона була Даринкою, – прошепотів до сліз розчулений Платон і весь світився, наче факт батьківства вже вирішився.

Коли він заспокоївся й притих, я лагідно поцілувала та обережно примостилась на плечі, котре обожнювало мене там і не боялося, ні зайвої ваги, ані синців. Отак і задрімала...

Розділ 9. День народження

Підходив мій день народження. Спочатку Платон будував якісь грандіозні плани та все возив мене по ювелірках, щоб обрати в подарунок гарне кольє. Чесно кажучи, я терпіти не можу цього залізяччя на собі. А в нього, мабуть, та біда застрягла в голові через жадібність колишньої.

– Тошо, я не хочу ніякого кольє. Сто разів казала тобі. Тихенько сходимо до нашого «Едему», посидимо вдвох, як тоді вперше, та й поїдемо спатоньки. Це буде для мене найбільше свято, – вмовляла я його. Але вперте створіння щось вже задумало й тільки чарівно посміхалося мені.

Треба сказати, що тепер вже дві родини жили за якимось дивним, хаотичним графіком, повним несподіванок і таємниць.

І якщо пані Курінна вже докорінно відчула незворотність розпаду родини та ще й так екзотично познайомилась зі своєю наступницею, то Антон Гонта дякуючи своїм науковим розробкам, ще поняття не мав про розлад у власній сім’ї.

Я розумію, що виглядаю наразі підступною гадиною, адже повертаюсь опівночі з гарячих обіймів коханця та тихенько влягаюся спати в шлюбне ліжко. А мій законний чоловік, після нескінченного спілкування з електронним світом, нічого не підозрює й спокійно спить у своєму кутку. Та поки цей страшний тупик не має свого сяйва в кінці!

Інколи ми з Платоном залишаємось на ніч у винайнятій квартирі й тоді вдома я пояснюю це терміновим відрядженням. Дивно, але здається Антон щиро вірить у цю брехню. А може йому просто байдуже? Якось я вже була на грані щиросердного зізнання, але тоді мій чоловік ніяк не міг знайти потрібної чашки, котра стояла у нього перед носом і я мовчки пішла геть.

Та напередодні мого свята Платон Курінний все-таки пообіцяв, що перевезе на дев’ятнадцятий поверх давно зібрану валізу, щоб залишитися зі мною назавжди.

Але вранці до офісу він прийшов якимось смиканим та неуважним. Навіть личко його виглядало пом’ятим та блідим. Я ледве дочекалась обіду, щоб спитати: в чому справа? Він розстебнув ґудзика на сорочці і я побачила там глибокі криваві подряпини… Це мене страшенно збурило!

– Платошо, що це все означає? Хто таке зробив? – втрачала я розум, адже йому було боляче. А ще губилася в припущеннях: хто міг доторкнутися там, де все лише моє?

Він зітхнув і пояснив:

– Вчора ця ненормальна відправила малого до сусідів і вирішила влаштувати мені вечір гарячого інтиму. Уявляєш: начепила на себе смішний напівоголений гарнітур і почала чіплятися. Я зняв її та трішки відштовхнув. А вона як кинеться з кігтями та скаженим криком: «Тоді дарунок твоїй б… від мене, на пам’ять!»