Влада Клімова - П'ятий гріх, Влада Клімова

Я розсміялася, та Платону було чомусь не до сміху. Він застебнувся й продовжив:

– Бачиш, Тусенько, якщо ти нормальна розумна жінка, то сприйняла цю дикість спокійно. А та дурнувата казала, що ти як побачиш, то кинеш мене і я залишуся їй.

– Хм! Дружина вирішила втримати тебе за будь-яку ціну? – пила я каву з пухкою булочкою та намагалася заспокоїти коханого. – Тошо! Ну, невже ти міг подумати, що на мене таке подіє?

– Звісно, ні. Але я боюся, що вона тобі утне якусь гидоту. Це не баба, а суцільний пекельний гріх, – стискав мою руку Платон.

– Та нічого вона нам не зробить. Я кохаю тебе й вірю, як собі. Давай, допивай каву й підемо трохи попрацюємо, а потім поїдемо до нас і я буду тебе лікувати. Ти ж розумієш, що тобі треба зробити щеплення від сказу, а в мені така сироватка є, – жартувала я й Курінному попустило. Він навіть посміхнувся, бо відразу уявив мою «сироватку» в собі.

Але на цьому мадам Курінна не заспокоїлась. Звідкись вона дізналась про мою святкову дату. Я навіть здогадуюся про її джерела. Адже Ася Павлівна вже неодноразово запитувала: які квіти мені подарувати на день народження? Наче хтось про таке цікавиться заздалегідь!

Надворі була холодна пора й багато людей хворіли на сезонний грип. Платон жалівся, що після невдалого «інтиму», коли малий побував у сусідів, він трохи прихворів та не ходить до школи. Але напередодні мого дня народження Курінний знову прийшов до офісу не при собі.

– Що сталося цього разу, Платошо? Чого ти такий, наче не спав уночі? – запитала я, відправивши маленьку помічницю за флаєрами до видавництва.

– А я й не спав. Ми відвезли Дімку до лікарні на лівому березі. А ще я залишався з ним до ранку.

– Господи! А що з ним? – обійняла я Платона за плечі.

– Дурна баба відправила тоді малого до сусідів, у розплідник інфекції. Вчора ввечері він горів і ми викликали швидку. А ті, не довго думаючи, забрали до лікарні з підозрою на пневмонію. Сказали: треба чергувати. Ну, я й залишився… Господи, як же тепер наше з тобою свято? – розривався на шматки добрий чоловік.

– Та забудь ти про наше свято! Діма поздоровіє, тоді й відсвяткуємо. Хоча я не дуже розумію: хіба до інфекційних відділень пускають батьків чергувати? – вирвалось у мене законне питання.

– Я не знаю, але та дурна курка сказала, щоб я й сьогодні невідкладно їхав. Знаєш, я почуваюся так, наче треба розділитися навпіл. Тусенько моя, прости! Скажи, що не будеш мене ненавидіти? – обіймав мене він.

– Тошо, я тебе кохаю! З якого дива мені ненавидіти? Навіть не вагайся, просто їдь. Головне, щоб все було добре, – палко поцілувала я його посеред офісу, бо виглядав він погано й мені було вже не до пліток.

Курінний поїхав рятувати сина. А я вийшла на вулицю й тихо пішла в бік дому та весь час відчувала дивні позиви внизу живота і в спині. В мене була тижнева затримка, але за підготовкою до переїзду на нове місце проживання, я не надавала цьому факту великого значення.

Та вдома мої підозри підтвердилися. З мене інтенсивно йшла кров. Я постояла під прохолодним душем, поклала прокладку та вляглася з холодною грілкою на животі. Біль наростав і я прийняла доволі міцну заспокійливу пігулку. Тепер трохи відпустило.

На душі було дуже гидко. Я ніяк не могла зрозуміти, чому Доля приготувала мені на день народження такий жорстокий сюрприз? По-перше, відібрала у мене коханого чоловіка тому, що в нього захворів син. А по-друге, можливо наразі з мене виходила наша перша дитинка, яку так страшенно бажав Платон Курінний. Звісно вона була ще зовсім маленька, але якщо кровотеча до завтра не заспокоїться – прийдеться брести в поліклініку та питати рішення у лікарів.

Так, останні вибрики пані Курінної звісно вибили мене з колії, хоча всі зусилля я вкладала в те, щоб довести Платону несуттєвість її дій. Багато й так невирішених питань каменем висіли на наших шиях, а моє дурне свято лише додало знервованості. І ось результат не змусив на себе чекати!

Коли мій Гонта повернувся з інституту я лежала, наче риба на дні й боялася рухатись. Він традиційно спитав, чи нічого мені не потрібно та пішов працювати за комп’ютером, а мені було просто нестерпно на душі. Виходить: не сядь я тоді до Платона в автомобіль, не піди до нього на роботу та ще й не покохай – всі були б абсолютно «щасливі». А тепер купа людей на роздоріжжі, в брехні й таємницях та ще й невідомо, що наразі робиться зі мною?

Наступного дня, замість їсти святкового торта, я пішла до поліклініки. Знайома лікарка вирішила не жартувати з першою вагітністю та миттю відправила на УЗД. Там два спеціалісти довго радились чи направляти на аборт, чи залишити спостерігатись та чекати поки воно вийде саме, й схилились до другого варіанту. Мені виписали якісь заспокійливі ліки і я повернулася додому.

У шлюбному ліжку я знову плакала. О, тепер я робила це страшенно часто, але намагалася, щоб ніхто не бачив! Ось і зараз мені було неймовірно шкода маленького Курінного, що не встиг вирости в мені та через негаразди дорослих пішов у вічність, не бажаючи вовтузитись у нашій багнюці.

Коли через кілька днів ми з Платоном зустрілися, він мені розповів ще дивнішу історію, ніж я могла розказати йому. Виявилося, що його «дружина» захотіла використати легку застуду сина на шкоду нам з Платоном. Начебто для лікування, вона змусила малого посидіти в дуже гарячій воді, а потім навалила на нього купу ковдр і звісно у дитини піднялася температура. А тут якраз з’явився Курінний і вони викликали швидку. У своєму екстримі дружина Платона була швидша за тих лікарів. Вона встигла заплатити їм, щоб здорову дитину відвезли до інфекційного відділення. На додаток вона відправила туди тата, для чергування біля сина. Але коли вранці прийшла інша зміна – непроплачений спеціаліст влаштував співробітникам гамірний наганяй та виштовхав здорових людей з відділення геть.

Я щиро раділа, що з малим Платона все добре. Та під час нашого зіпсованого свята і я дечим «перехворіла». Як наказували лікарі мірила температуру та кілька разів пісяла на тести. Але тепер вони вперто демонстрували, що я практично здорова. Ось тільки моя душа була зовсім хворою й не хотіла одужувати, навіть в обіймах Курінного.

Він весь час винив себе та свою родину, а я просто бажала побути на самоті! Сказала, що теж застудилася й полежу в себе вдома. Знаєте, через два дні після страшного дня народження, навіть Антон згадав про мене й приніс квіти. Перепросив, що захопився черговим проєктом і забув про мене. Та хіба вперше?

А в мене наразі було лише одне бажання: щоб про мене взагалі забув цілий світ. Можливо тоді цей двадцять восьмий рік народження не був би аж таким тяжким?

Розділ 10. Чарівна покупка

Після нещодавніх подій я вже не хотіла, ні переїзду в чужий дім, ні святкування. Мені просто треба було зрозуміти: чи хоче Настя Гонта стати ще однією Курінною? Та не дай Боже захворіти на голову, як моя попередниця! Чомусь же ця дивна жінка вдалася до таких непередбачуваних і брудних дій, що навіть сина не пошкодувала вкласти до інфекційки...

Коли я відмовилась від гучного свята, мій бос задумав якийсь новий сюрприз, але сперечатися з ним в мене поки не вистачало сил. З досвіду минулого життя, він все-таки купив мені золотий гарнітур: перстень, ланцюжок та підвіску. Може так намагався залагодити ту страшну дірку, яка з’явилася в моїй душі після втраченої надії на дитинку? Та я нічогісінько йому не сказала. А навіщо? Все, що могло статися, вже сталося! Син його одужав. Я прийшла до офісу на роботу. Мій чарівний Курінний знову розцвів, ось тільки шаленого кохання у нас тепер якось не виходило. Як тільки він до мене торкався, я згадувала той моторошний біль, що пережила в день свого народження… Виходить, пані Курінна досягла поставленої мети!

Але Платон не здавався й вирішив діяти напролом. Якось він сповістив, що ми їдемо на зустріч з представником забудовника.

– Добре, – сказала я й навіть не підозрювала, що це стосується нас особисто.

Ми приїхали на Пушкінську й повернули у старий двір. В історичному будинку, на першому поверсі, знаходився один з офісів найбільшого забудовника нашого міста, що славився шикарними новобудовами.

Серйозна дамочка, коли почула ім’я Курінного, стала набагато привітнішою, запросила нас сісти й дістала каталоги, що красномовно демонстрували їх будівельні шедеври. Тільки зараз я зрозуміла, що ми приїхали не по роботі, а обирати квартиру собі. Останнім часом Платон став більш загадковим та полюбив робити мені неочікувані сюрпризи.

– Ну, ви обирайте, а я поки відійду до інших клієнтів, – ввічливо промовила дама та пішла до столу навпроти.

– Платошо, що ми тут робимо? Чому не сказав мені: для чого поїхали сюди? – сумно запитала я веселого чоловіка. Та його відповідь була більше ніж прогнозованою:

– Настуню, я хотів зробити тобі сюрприз! Дивись оцей ЖК на Золотоворітській дуже красивий, правда? І знаходиться в тихому дворі, поряд з площею Перемоги.

– Ага! Відразу за цирком. Якщо буду себе погано вести, здаси мене дресувальникам, у вільну клітку, – не дуже смішно пожартувала я. Та й взагалі мені чомусь було зовсім не до сміху. Хіба такі питання не вирішуються вдома, в обіймах? Але ж дому в нас ще не було й саме тому закоханий бос привіз мене сюди.

– Тусенько, потерпи трішки! Ось купимо свій куточок і все налагодиться, – сміливо пообіцяв мені він.

– Платоне, але ж він скоріше за все, коштує як три квартири на периферії? – не зменшувала напруги дипломована архітекторка.

– І що з того? Я хочу, щоб ми з тобою прожили життя в яскравому світі. Хіба ще не нажилися на тій периферії? Сонечко, скажи «так» і я покличу серйозну тьотю, – благав він та дивився таким поглядом, від якого я просто махнула рукою.

– Клич. Та тільки де ми візьмемо на цю величну новобудову стільки грошей? – тоді вперше прозвучало з моїх вуст фатальне запитання.

– Кохана моя, гроші то бруд! Є одна думка з кредитом. Я тобі потім розповім, – замріяно посміхався Платон.

– Але ж кредит, то страшна й дуже затратна річ! – намагалася повернути його думки в розумне річище я, та цілеспрямований чоловік мене не слухав. Покликав даму і вперто відповів:

– Пані Світлано, ми обрали цей комплекс. Ви казали, що він готовий та зданий в експлуатацію, але залишилось кілька непроданих квартир.

Тобто Курінний вже розмовляв з нею та навіть обрав варіант, а мене привів так, для загального огляду. Після невдалого свята він наче підозрював погане й намагався прискорити хід подій.

– Неймовірно гарний вибір! – зраділа дама, адже не кожен може собі дозволити квартиру в сто квадратних метрів, в комплексі з червоної цегли, на пагорбі за Київським цирком.

– А ми могли б спочатку оглянути майбутню покупку? – законно прозвучало питання від Платона.

– Звісно! Я зателефоную голові ОСББ, що завжди там присутній. Він супроводить Вас до квартир та всі покаже. А вже як оберете конкретну – ласкаво прошу до мене. Хоча я б радила ось цю. Вона виходить вікнами на схід та південь і взагалі тут краще планування, – радо консультувала жінка.

– А хіба в одному будинку, однакові квартири мають різне планування? – влізла я зі своїм інтелектом.

– Так, шановна пані! Майже всі квартири в цьому комплексі збудовані на замовлення й тому мають абсолютно різне планування, – схилила переді мною свою доглянуту голівку представниця забудовника.

– Тоді можете телефонувати голові. Хвилин через двадцять ми будемо з дружиною на місці, – ляпнув Курінний і ми розпрощалися з дамою.

– А я вже твоя дружина? – сумно посміхнулась я в автомобілі.

– Так! З самого початку й назавжди. Невже це твердження може викликати сумніви? – впевнено відповів мені він. – Моя найкраща в світі дружина. Інакше вже ніколи не буде!

– Платошенько, а скажи мені: скільки та чарівна покупка коштує на старті? – не стала сперечатися відносно «дружини» я з ним, бо наразі рахувала проценти, котрі з’їсть той кредит за роки виплат.

– Сонечко моє, ну навіщо воно тобі? – загравав до мене чоловік.

– Але ж ти казав, що між нами ніколи не буде секретів. Та й потім я сподіваюсь бути учасницею виплати кредиту? – мабуть, натякала я на законний шлюб.

– Звісно, моя кохана! Дивись, зараз цей об’єкт коштує всього-на-всього двісті тисяч, – абсолютно спокійно сказав Курінний.

– Що??? Тошо, ми вже нікуди не їдемо й нічого роздивлятися не будемо! Ти зовсім розум втратив? Де взяти такі страшні гроші? Телефонуй тій Світлані, нехай забуде про наш кредит! – засовалась я на штурманському сидінні.

– Та є в мене один безвідмовний варіант! – продовжував сяяти Платон, а в мені відразу чомусь заворушились сумніви, коли він додав: – Багата тварюка, що заборгувала мені серйозну послугу.

– Ти наразі натякаєш на якийсь кримінал? – прискіпливо допитувалась я в нього.

– Чому відразу кримінал? Ну, так – нинішні кредитні спілки роблять багато дурниць, але ж я не наркобарон. Просто візьму позику та й буду потроху платити. Здається приїхали! – радісно повернув у двір комплексу окрилений Курінний.

Я не стала марно боротись і квартиру ми подивились. Вона дійсно була шикарною й мабуть, коштувала своїх страшних грошей. Але точно не варта була того горя, що принесла нам усім.

– Тепер тобі залишається нарешті поговорити зі своїм вченим, щоб ви негайно подали на розлучення. Хочу в наш дім привести мою наречену. А доки в РАЦСі тягатимуть папірці, я виб’ю грошенята й оформлю кредит. Тусенько, сьогодні ж розв'яжи питання, прошу, – підвіз мене додому Курінний і помчав до своїх темних справ, у невідомому напрямку.

Ближче до вечора, коли мій законний чоловік повернувся з інституту, я накрила на стіл та попросила його уваги.

– Антоне! Нам треба дуже серйозно з тобою поговорити, – сіла я на своє місце навпроти нього. – Вибач, будь ласка, але нам потрібно розлучитись…