Влада Клімова - П'ятий гріх, Влада Клімова

– Настуню, яка ж ти сліпуче красива! Як я міг стільки років ходити поруч при здоровому глузді?

Я мовчки слухала його потаємні думки та блаженствувала від солодких поцілунків по всьому тілу. А він говорив, наче молився:

– Ти божество… Ми будемо щасливі, як я і думати не смів...

Я оніміла та чекала, а він настирливіше дарував моїм губам своє чарівне вміння. Як же безмежно я хотіла відчути у собі те, що тепер мені давило на живіт! Періодично воно здригалося й це додавало ще більшої жаги. А Курінний уважно подивився на мене й уточнив:

– Я можу побути в тобі без нічого? Не бійся, я здоровий і все контролюю…

– Так, можеш. Ти ж такий відповідальний… – і застогнала не від болю, а від здійснення мрії, якою він мене наповнив.

З першої миті стало ясно, що ми фантастично співпали. Я могла б пояснити це своїм жіночим голодом, але бачила, що з ним робиться те ж саме. Так, наче з ніг до голови нас облили медом і поклали під палкими променями сонця, а той мед повільно стікає і дає гостру блаженну насолоду. Від неї все навколо зникло: і сумніви, і спогади, й сумління. Залишилися тільки ми й нескінченна втіха, від якої страшно дихати, аби не сполохати могутню невагомість, що поглинула все-все навкруги…

Було радісно, що Платон теж на грані забуття й тихо мліє від щастя. Він посміхався ніжно й розгублено, а ще рухався з такою витонченою пластикою, що описати неможливо. Обоє скорені божественним єднанням, ми тягнулися й дарували медові поцілунки, а ще я чула його шепіт:

– О, Господи, я і не знав про себе... Я розчиняюся в тобі… Вони народжені, щоб бути разом… А ти… ти найпрекрасніша і вся в мені…

Тепер я вже не пам’ятала цілий світ та підсвідомо благала, щоб все це тривало вічно. Про кількість солодощів, що тоді пережила під ним, я навіть не готова говорити. Навіщо? Він одне блаженство і я вся розпорошувалась на вдоволені клітинки та дякувала щирим поглядом… Я бачила його розширені зіниці та знала, що те саме з ним.

– Яке блаженство відчувати твою душу й утопати в ній… Я не чекав, що ми настільки рідні… – припав він знову до моїх відкритих губ.

Наче даруючи жадану нескінченність, Платон пробув в мені так довго, як зумів. Та ось він затремтів і вирвався, а потім зник з постелі. Я подивилась на годинник на стіні й не повірила очам! Наш перший божевільно ніжний секс тривав сорок хвилин! Я й досі відчувала у собі його тепло і тихі чари, та бачила перед собою його очі. Раніше я нізащо б не повірила в таке...

Він повернувся, ліг поруч і продовжував сяяти поглядом янгола, що дивиться на свого Бога. Я не уявляла, що наш зібраний та організований керівник групи може перетворюватись на такий шоколадний потік.

– Як же я жив без тебе? Ми знайшлися, розумієш Настуню? – міцно стиснув він мою руку і я застогнала. Ні, не від болю. Від блаженства, що відчувала до Нього…

Моє лице ще палало отриманою насолодою й мені зовсім не хотілося рухатись. Це була не втома, а підсвідоме бажання залишити весь мед нашого єднання всередині.

– Краще скажи: як тепер жити далі? Господи, що ти наробив? Жила я собі наче дерев’яна, а ти прийшов і відкрив у мені казку. Платоне, я боюся того, що відчуваю, – зізналася я йому, а Курінний ще більше розцвів і сказав:

– Але ж казка в нас одна на двох і вона нестерпно прекрасна. Можна я сходжу і продовжу замовлення до ранку?

– Що вирішить час до ранку? – сумно спитала я його.

– Ти права, нічого, – відповів він і очі раптом стали сумними. Це був наш перший вечір разом і перший болючий сум перед розставанням. Скільки їх ще попереду – цих пекучих тупиків безвиході? Але скоро ми до них звикнемо!

Він ніжно пригорнув мене до себе та пояснив:

– Цей вечір подарував нам розуміння, що я – в тобі, а ти – в мені. Інші рішення залишимо на потім. Тільки як тебе відпустити? А треба йти.

– Так. Але кляті ноги знову не слухаються. Можливо це тому, що я з тобою відриваюсь від цілого світу? – спробувала я зрозуміти свій стан та всі самостійні думки вже вивітрилися з голови й залишилось лише його солодке володіння моїм тілом. Я спробувала пошукати здорового глузду хоча б у душі? Та й вона здається повністю скорилась цьому чарівному чоловікові.

На вулиці було темно й тільки яскраві ліхтарі підсвічували наші ненормально осяяні очі. Біля мого під’їзду, в авто, ми тихенько поцілувались, щоб не будити вогню. Але він вже палав так могутньо, що ми не зможемо його загасити.

Розділ 7. Хмари за вікном

Ніч, у своєму кутку ліжка, я провела без сну. Почувалась останньою тварюкою та намагалася проаналізувати те, що сталось. А ще весь час бачила перед собою блаженні очі Платона та відчувала його ніжність у собі.

Ранком Курінний відразу зник, зате прийшла Ася Павлівна й почала діставати мене своїми тупими натяками.

– Що? Відпрацьовуєш велику зарплатню? – єхидно посміхнулася бухгалтерка.

– Намагаюсь, а Ви хіба ні? – впевнено відреагувала я на бабські наклепи.

– Та, боронь Боже! Хоча були часи, коли й за мною впадали чоловіки. Але ж я мала сумління та гідність і не зваблювала чужих…

– Асю Павлівно, займіться краще справами! У мене самої є чоловік, а Вас чужі стосунки ніяк не повинні хвилювати, – спробувала я командний тон, але від нього фантазії старої лише розбурхались.

– А ти гаряча, Анастасіє! Та тільки треба ж пам’ятати, що у нашого боса є дружина і син, – наче реп’ях, причепилася вже бухгалтерка.

– Я знаю. А ще мама у передмісті та тітка в Ізраїлі. Бачите: як гарно я обізнана у справах пана Курінного. Не забувайте, що ми знайомі ще зі студентських років. Ось до Вас у мене просте запитання: у справі зайшли чи тільки лікнеп провести? – раніше я такого б не сказала, але ж нахабна баба мене довела.

Після вчорашнього вечора я й сама поки не розуміла: на якому світі знаходжусь? Чого ж тоді добивати? Та й не знає вона нічого про Нас! Ну, так палають наші з Платоном погляди, навіть за відсутності поруч. Але їй до цього яке діло?

Та виявилося, що діло у бухгалтерки Курінного до його особистого життя – саме безпосереднє. Вона була хорошою знайомою дружини Платона, жила по сусідству й навіть якось вони разом ходили на курси перепідготовки фінансових працівників.

Згодом я також дізналася, що пані Курінна просиджує свої дні, підраховуючи статки одного з місцевих дитсадків та не перенапружується роботою. Може тому ці дві дами, понад усе на світі, любили попліткувати. Зрозуміло, що Ася Павлівна була на фірмі Курінного очима й вухами його дружини.

Базарна баба покинула мій офіс і я швиденько вирішила знайти собі помічницю. По-перше, коли поруч на телефоні буде сидіти невинна дитина, важче молоти язиком різний непотріб. А, по-друге, так ми з Платоном зможемо зникати без шкоди для виробництва, коли маленька помічниця тут порпатиметься в нашій рекламі.

Не перенапружуючи сірої речовини, я згадала, як племінник розповідав про свою однокласницю, що провалила іспити до вишу й тепер ходить без діла. Кілька разів я бачила ту дівчинку у них в гостях та приблизно уявляла, що вона нам підійде. Після розмови з рідним небожем не пройшло й п’яти хвилин, як мені зателефонувала та Майя. Розмовний рівень у дівчини був доволі пристойний і я запросила її наступного дня на співбесіду.

Ближче до вечора в офісі з’явився наш керівник й миттю потонув у мені своїм блаженним нетерплячим поглядом.

– Платоне, я знайшла нам помічницю! Завтра дівчинка прийде, щоб її ближче роздивитись. Однокласниця мого племінника. Їй все одно гуляти до наступних екзаменів в КПІ, тому нехай дитина попрацює, – наповнювала сторонньою інформацією я його думки, адже бачила, що всі вони вже знаходяться в мені неймовірно глибоко.

– Добре, я тільки за. А чому це ти якась напружена? Що тут без мене відбувається, розповідай! – відразу зрозумів мій настрій він, хоч вела я себе абсолютно рівно.

– Та все нормально. Ася Павлівна приходила перевиховувати. Каже, що я зваблюю чужого чоловіка, – тепер посміхнулась я й заглибилася в його очі так, наче ми вже були десь за зачиненими дверима на самоті. О, як же я цього страшенно хотіла! Гори вони синім полум’ям ті плітки…

– От стара відьма! Вже поговорила з моєю кікіморою. У цій справі їм обом немає рівних. Всі жінки на світі не такі, лише вони сумлінні й надійні. Я вчора теж суворий допит пережив. Кричала, ніби в мене очі світяться як у блаженного, а в самої вся шия замазана гримом. Знову якогось дурня підчепила, – не стримався він.

– Господи! Платоне, дружина тобі зраджує? – з розмаху сіла я у своє крісло, що аж куприк заболів. Бо від такої інформації можна й свідомість втратити. Він же наче той янгол з небес, а дружина чомусь не цінує? Був би він моїм… На цьому я свої мрії й зупинила.

– Так, і вже не вперше. Хоча, якщо чесно, то ми з нею в цьому раніше ніби змагалися. Прости, що я тобі таке розповідаю, але ж краще від мене почути, ніж колись брудний язик отакої пані тобі сповістить. Так, ми з дружинонькою ще та пара! В церкві не вінчані, раче співвласники квартири та сина. Ось такі справи, мій чарівний заступнику! – тепло закінчив зізнання Курінний і я міцно стиснула в руці лінійку. Стало боляче. Я відпустила та подивилася на монітор. До кінця робочого дня залишалось ще пів години, а мені страшенно хотілося в його обійми. Тільки їхати знову до готелю було жахливо!

Дійсно треба терміново саджати тут помічницю, бо поки пройшли ті тридцять хвилин, дивлячись на Платона, я думала збожеволію. Весь час бачила перед собою розширені від неймовірного задоволення зіниці та відчувала всього у собі, солодко й гостро…

Нарешті я ввічливо попрощалася з усіма та пішла собі вулицею. За рогом крутий автомобіль Курінного тихо відчинив для мене дверцята і я кинулася на сидіння. Тільки тепер поринула в його очі блаженним полум’ям, адже ми обоє тремтіли від нестримних бажань і гріховної жаги… Платон зірвався з місця й помчав від того вчорашнього готелю кудись у зовсім інший бік.

– Куди ти летиш? – не витримала я, бо чекала коли потраплю хоча б у номер та потону в його обіймах. А він випробовував мене на міцність і вже покинув межі нашого адміністративного району.

Мій бос таємниче посміхався й нічого не говорив. На світлофорі він піймав мою руку і знову звабливо стис. Потім відпустив та поїхав далі. За перехрестям звернув у якийсь двір та вибіг випустити мене назовні.

– Що ми робимо серед цих дворів? Платоне, скажи, не будь таким жорстоким! – вимагала я, а він підхопив пакунки з заднього сидіння та подав мені якісь ключі.

– На, відчини вхідні, – наказав мені й продовжував сяяти. Я притулила електронний ключ домофона й ми зайшли до новенької двадцятиповерхівки та пішли до ліфта. – Натискай дев’ятнадцятий.

– Ми йдемо до когось у гості? Ти здурів? – не здогадувалась я тупенька про його сюрприз.

– Так. Але йдемо до себе додому! Я винайняв нам куточок, щоб не обирати кожного разу інший, та не принижуватись з паспортом на ресепшні й поглядати на годинника. Відчиняй сто вісімдесяту!

Я виконала, а всередині вже бушували шалені думки й мені стало дуже гаряче. Який же він неймовірний у всьому цей Платон Курінний! Виходить, я його раніше зовсім не знала…

В новобудові було гарно. Просторі кімнати, величезні вікна, а за ними лише хмари. Вбудовані меблі, бутафорський камін, плазма на стіні та різні кухонні прибамбаси.

Платон поставив пакунки на один з високих стільців й лише тепер повернувся до мене. Ми впали в обійми одне одного, наче не бачилися кілька віків та поглинали тепло й аромат жаданих тіл…

– Ти неймовірно пахнеш щастям. Я скучив! Хочу все відразу! Прошу: не відмовляй мені…

– Я б не змогла, навіть якби хотіла… Навіщо ти зник на цілісінький день? Спеціально, так?

– Здогадалася? Так, я поруч не зміг би довго витримати, – припав він до моїх губ і вже пестив язик тими своїми неповторними рухами, а я відповідала і ми обоє стогнали від насолоди, ще навіть не роздягнувшись. Спочатку руки шукали чогось такого, що не знайшли від учора, а коли набридли перепони, просто зірвали з себе все та жадібно тонули в блаженстві, відчуваючи тертя шовкових тіл…

Раптом Платон сповз переді мною на коліна додолу і вже проник туди, де вчора розбудив справжнісінький божевільний гріх. Я вхопилась за край столу, щоб не звалитися без сил прямо посеред чужої кухні на підлогу й віддатися йому так, як він хотів. Але розпусник тільки ширше розсунув мої ноги й почав мучити невпинним язиком скам’янілий від насолоди клітор. Я стогнала та намагалася втриматися за стіл. Слава Богу, що він був міцний і надійний, інакше вже відбулося б те, що я тільки-но уявила.

Божественний коханець поглинав мою вологу й, час від часу, видавав одержимий стогін та стискав мої стегна. Я не витримала й затріпотіла, задихаючись у його шалених обіймах. А він продовжував мене спокушати й у цьому чуттєвому безумстві я поринала за межі свого розуму та шепотіла:

– О, Господи, що ти зі мною робиш? Вже випив всю… Тепер наповни… Я неймовірно тебе хочу…

Сп’янілий мучитель відніс мене на дивовижне ліжко біля вікна, а поруч гуляли хмари. Це викликало ще гостріше збудження та навіть жахало. Здавалося: якщо під час солодких занять на цьому полігоні не втримати рівноваги, то просто полетиш, наче пташка вниз головою й зовсім не буде страшно. Адже те, що відбувалося між нами й так викликало моторошне умиротворення…

Я дивилась у його наркотично розширені зіниці та слухала, як захмеліло моє тіло. В ньому знову переливалися гарячі хвилі медового блаженства, а неповторно ніжний чоловік легко перетворив мене в покірне крихітне ягня, що виконає всі його бажання… Все зникло, залишився тільки Він і наше грішне неймовірне щастя!