Влада Клімова - П'ятий гріх, Влада Клімова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Звісно вона провела мене по всіх статтях та внесла до штатного розкладу, але коли Курінний назвав мені суму заробітної плати – я зрозуміла підозри бухгалтерки про темний бік наших стосунків.
– Платоне, ти жартуєш? Я ж нічогісінько ще не зробила, а ти виставив мені платню в двадцять тисяч! За які-такі заслуги? Тепер я розумію: чому Ася Павлівна так дивно поглядає в наш бік, – вимовила я, коли він озвучив мій майбутній заробіток.
– Анастасіє, не ведіться, будь ласка, на нашу бухгалтерку! – спочатку серйозно сказав він, а потім миттю розсміявся та додав: – В такому віці бурхливі фантазії особливо виражені. Прошу тебе, не переймайся через нашу стару. А гроші ти мені всі до копієчки відпрацюєш. Можеш навіть не сумніватись. Я тут замахнувся на міжнародний проєкт і з ним буде багато мороки. А ще планую взяти тобі помічницю, на рекламу. Немає в тебе на думці якоїсь нормальної освіченої дівчини?
– Я подумаю, босе. Але з зарплатнею все одно – перебір. Я працювала по дванадцять годин, за три з половиною тисячі.
– Ось це точно перебір! Тільки з великим мінусом, – знову привітно посміхнувся Курінний. – Керуйте, заступнику, я поїхав! Мене не буде довго, але ти обов’язково дочекайся та про дівчинку, будь ласка, подумай.
Платона дійсно не було до кінця робочого дня, але коли народ, наче вжалений розбігся з офісних приміщень о 18.00, для мене це були дитячі забавки. Адже один раз на три дні, у своєму комунальному кол-центрі, я працювала з 8 до 20.00 й ні в кого це не викликало жодних емоцій.
Антону я вже сказала, що перейшла на іншу роботу, але як це сталося та чому – не говорила. Воно йому було, як рибі парасолька. Ну, перейшла й слава Богу! Не буде тепер жалітися, що голова і язик наче дерев’яні. А те, що дружина ходить на службу в гарному вбранні? Та яка різниця куди та в чому вона ходить?
Поки боса не було, я спробувала перебрати в голові та в телефоні деяких дівчат, але нічого путнього там не знайшла. Я хазяйновито упорядкувала по різних теках договори та інструкції, все по датах та районах міста і вже трішки знудилась, бо більше нічого Курінний мені робити поки не наказував.
Він з’явився втомлений, але очі сяяли радістю й Платон запропонував:
– Я весь час десь ганяю й досі не поздоровив тебе зі вступом на посаду. Поїхали до «Едему», бо я голодний наче звір, а ще залишу там на стоянці Доджика й ми чогось вип’ємо за наше співробітництво!
– Платоне, а чого ти сьогодні такий життєрадісний? Щось нове підписав? – спитала я його .
– Ні! А чому сьогодні? Я тепер завжди такий, вранці на тебе подивлюся й цілісінький день у мене настрій гарний. Може наша Ася не така вже й неправа? Ти мене завжди надихаєш! – не став критися він, а я знизала плечима та ляпнула:
– Чим же я можу надихати? Сиджу без діла та марно витрачаю твої кошти. Ти ж мені роботи ніякої не даєш.
А він зібрав якісь папери у свою робочу шкіряну теку та знову розцвів посмішкою:
– Не бійся, всьому свій час, та наразі мені й цього достатньо. Ти слідкуєш тут за всім, а ще справді радуєш мене, як тільки побачу. Я взагалі себе таким не пам’ятаю. Ну, може в інституті, але теж через тебе… Ходімо швидше, доки я тебе не з’їв!
Ввечері в нашому кабачку було людно, але Курінний і тут знайшов вихід. Він сходив до адміністратора й звісно заплатив, щоб для нас залишили столика у куточку, коли звільниться. Ми трішки погуляли вулицею та поговорили про несуттєве, хоч Платон поглядав на мене дійсно так, що міг би проковтнути. Та я пояснювала це його гастрономічним голодом, а не ще якимось.
Ось йому на телефон надійшло повідомлення й ми повернулись до «Едему». Наш столик був чистим та вільним і на ньому красувалась табличка «Замовлено».
– Навіщо ти це зробив? – заграваючи прикусила я губу.
– Але ж ми не можемо їсти ту смачну запечену рибку стоячи. Вибач, я вже й замовив. Ти ж не проти? – випромінював радість він.
Чесно кажучи, я теж була рада, що тепер його красиві сірі очі не сумують. Та й мій погляд змінився з того часу, коли ми зіткнулися ввечері під гіпермаркетом.
Скоро нам принесли замовлення, де окрім фаршированої форелі, було багато зелені й гарні салати. Тільки випивки не принесли, адже ввічливий бос залишив вибір на мій смак.
– Я не знаю. Сам обери те, що хочеш! – підсунула я йому винну карту, а чоловік примружив свій яскравий погляд і сказав:
– Найбільше мене п’яниш ТИ. Хочу пити безперестанку, але ж ти не дозволиш…
Я поклала виделку на тарілку й миттю опустила очі. Ми ще були тверезі, а він сказав таке, він чого здавався п’яним. Одне було абсолютно ясно: Курінний наразі не жартував і відступати не збирався. Він знову обережно взяв мою руку в свою й додав:
– Немає у світі солодшого вина, ніж ці вуста, про які я марю кожної ночі. А вранці приходжу, дивлюся на тебе та будь-який осінній день стає ясним. Не бійся, в тому, що зі мною робиться немає твоєї вини. Хіба сонце винне, що воно зігріває? Чи пташки, що співають? Вони не знають, що прекрасні…
– Перепрошую, Ви вже зробили свій вибір? – обірвав романтичну промову Платона офіціант, який розносив напої.
Курінний глянув на мене і, з посмішкою, показав хлопцю:
– Ось цей французький мускат, для початку. Тільки відкрийте його десь там, а нам подасте, як належить, у відерці.
Офіціант ввічливо вклонився, адже вино було дорогим, а подібних гостей ресторанні працівники дуже полюбляють. Хлопець повернувся так, наче нікуди й не ходив, але вже ніс на таці сріблясте відерце з золотавою пляшкою всередині. Відточеними рухами він наповнив наші келихи й зник, ніби його тут ніколи не було.
– Ого! Десь набрали доволі професійних хлопчиків, – відзначив Курінний та повернув свій чарівний погляд до мене: – Можна мені продовжити?
Я вже трохи відійшла від його попередніх зізнань, але розуміла, що тепер він точно доповнить та не помилилася. Мовчки кивнула й спробувала дивитись йому прямо в очі. По-перше, під час тосту заглядати під стіл невиховано; а по-друге, мені вже самій подобались його блаженні очі.
– Дякую, Настуню! Я хочу випити за нашу зустріч. Я хочу випити за нашу плідну співпрацю. Я хочу випити за благо, яке звалилося на мене того темного вечора. Але для цього не вистачить їх винного запасу. Тому вперше, але не востаннє я буду пити за Тебе! Якщо дозволиш, я буду робити це часто й невтомно. Не лякайся моїх думок, вони невинні. Та я чомусь і сам їх трохи боюся. За прекрасну Анастасію! – підняв свого келиха він, а я сиділа й відчувала себе зовсім п’яною…
– Дякую, Платоне! А я хочу випити за тебе. Ти мені дуже допоміг. Мої ранки теж стали світлішими, дякуючи тобі. Тому я буду пити за Тебе!
Він зробив красивий кивок гусара та надпив, бо якби ми так продовжували, то вмерли б від спраги й голоду. А Курінний був не тільки закоханим, а ще й розумним.
– Хороше вино! Не розбавляють, – оцінив він і додав: – Смачного Вам, заступнику!
– І Вам смачного, босе! – посміхнулася я й розуміла, що все це скидається на якусь мильну оперу, де начальник намагається звабити свою симпатичну підлеглу. Але ж ми знали одне одного вже багато років і таку вульгарну думку навіть не допускали.
Коли наш вечір закінчувався і він привів мене під будинок та знову обережно поцілував руку, мені стало ніяково. Адже його дивна поведінка зачаровувала, як ніколи.
Розділ 6. Могутній вогонь
Якось, зовсім випадково, я знайшла Курінному гарне замовлення. Ні, воно не було грандіозним чи кримінальним. Просто замовник виявився заможним та трішки дурним. Він вхопив багато грошей на бурштинових копальнях і вже відмив. Я не шукала цю інформацію в мережі, він сам відверто вихвалявся. А нам замовив переобладнання приміського туристичного містечка й Курінний, перевіривши законність, підписав договір.
Ремонтники вже взялися до робіт на об'єкті, а Платон примчав з передмістя у піднесеному настрої.
– Настуню, де ти була так довго? Ти ж приносиш мені неймовірний успіх! – розтанув у мені своїм ясним поглядом він.
– Тобі підказати адресу? Платоне, але ж ти її добре знаєш, – жартувала я у відповідь і мені чомусь захотілося його обійняти…
Робочий день закінчився й на поверсі вже стояла тиша. Він невинно посміхнувся, а потім підійшов зовсім близько та обережно попестив долонею моє обличчя. Далі провів пальцем по моїй верхній губі й зачепив нижню… Від його дій я відчула вогонь і заціпеніння. А Платон зрозумів, що я не маю наміру його зупиняти й нахилився та доторкнувся пухкими вустами до моїх забутих поцілунками губ.
Я навіть не уявляла, що бувають подібні цілунки. Його шовковий язик лагідно проник в мій рот і тихо пестив, спонукаючи до схожих рухів мій власний язичок. Потім на мить він зупинився, відпустив та знову ніжний танець язика в моєму роті зачаровував і п’янив…
Я відчувала, як від цих неймовірних маніпуляцій десь всередині мене починає закипати гаряча рідина й скоро вона протекла на трусики. Моє серце не виривалось із грудей, воно взагалі кудись поділось, я лише блаженно слухала ті згубні тихі хвилі у своєму роті та розуміла, що збуджена, як ніколи у житті. Розслаблена й податлива, наче цукрова вата, я б дозволила зараз робити йому зі мною все, що завгодно. А вмілий чоловік теж захмелів від неочікуваної покірності й тихенько попросив:
– Ходімо звідси кудись. Я так більше не можу…
– Мене ноги не слухаються, – зізналась я йому, а лице горіло чи то від сорому, чи від сексуальних бажань. Адже отим фантастичним поцілунком Платон дав зрозуміти, що знає дуже багато цікавого й нестерпно хоче передати свій досвід мені.
– А ти постарайся. Нас не зовсім зрозуміють, якщо я понесу тебе до ліфта на руках, хоч і страшенно цього хочу!
Курінний набрав код нашого замка на офісі та першим пішов до ліфта й видно було, що він теж не при собі. Ми не обговорювали те, що сталося й не планували нічого наперед. Просто проживали кожну мить, гостро й напружено, та від цього відчували себе ще божевільнішими.
– Куди поїдемо? – запитав він у Доджі й чомусь не дивився зараз мені в очі.
– Платоне, відвези мене додому, – спробувала виправити я гріх, що вже був невідворотним.
– Ні. Проси, що хочеш, тільки не це. Я не зможу, – стрімко викрутив кермо він і сам здавався розгубленим, наче шукав потрібне рішення.
Бос блискавкою промчав зовсім недалечко та зупинився біля одного з готелів, з промовистою назвою «…Плаза». Звісно в нашому районі таке найменування було більше схоже на жарт.
– Я не піду до готельного номера. Це принизливо, – вимовила затуркана домогосподарка, а він зиркнув на мене збудженим поглядом та пояснив:
– Я теж не дуже часто запрошую жінок до готельного номера, та зараз не сперечайся. Це вже не зупинити. Послухаймося те, що нас веде…
Курінний взяв люкс на дві години й повів мене нагору. Я відчувала, що через сором, провалюся у підвал цього устеленого килимовими доріжками комплексу. Та клята підлога витримала мене. І ось ми за зачиненими дверима, удвох, посеред затишної кімнати з суперліжком. А я зовсім не розумію, що роблю тут з чужим чоловіком, адже вдома у мене є свій? Ці думки перетворюють мене на залізного робота ззовні, а всередині продовжує накопичуватись полум’я невідомих бажань через той чарівний поцілунок.
Платон вийшов з ванної кімнати та підійшов ближче.
– Сотні разів я уявляв цю мить, а зараз не знаю, як себе вести, – щиро зізнався він.
Я відчувала, що мої губи наче розпухли й знаходяться у напіввідкритому стані. А ще точно знала, що не збираюся втікати й не відмовлюсь від того, що запропонує мені й сьогодні Курінний.
Він зрозумів і почав мене роздягати. В процесі появи перед його очима мого оголеного тіла, збуджений чоловік поглинав його захопленим поглядом й тихо шепотів:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ятий гріх, Влада Клімова», після закриття браузера.
