Юлія Феліз - Той, хто тобі потрібен, Юлія Феліз

Глава 3

СОЛОМІЯ

Отримавши напрочуд швидку згоду Марка, я трохи заспокоїлася. Мене трохи бісить його самовпевненість і віра в те, що він найгарніший хлопець у цілому світі, але я вдячна, що він не змусив мене благати і відразу погодився. Мені навіть здалося, що йому ця ідея сподобалася. Принаймні він не виглядав засмученим чи роздратованим.

Коли він чмокнув мене у щічку на прощання, я ледь стрималася, щоб не підставити для поцілунку губи.

На годиннику десята вечора, а я лежу на ліжку і тримаю в руках телефон. Я чекаю, що Марк зателефонує чи напише, але він мовчить. Мені треба стільки з ним обговорити. Як поводитися з бабусею, що казати моїм батькам. Врешті придумати нашу історію, про яку всі питатимуть, а він зник і дає про себе знати. Кирило сказав, що в Марка з’явилися термінові справи і місті. Що ж, сподіваюся, він мене не обдурить і прийде вчасно. 

Я стільки років успішно приховувала свої почуття до нього. Так чому зараз вони рвуться назовні?  План уже не здається мені таким чудовим, як тиждень тому, і я злюся на Таню, що вона підштовхнула мене до нього. Кручуся в ліжку, підтискаю ковдру і сама набираю повідомлення Марку. Мені треба уточнити деталі і домовитися про час, коли він прийде по мене. Я не казала батькам, що ми з Марком зустрічаємося. Вони думають, що Василина запросила його, як друга. Уявляю обличчя тата, коли я представлю їм свого хлопця, але назад дороги немає. Доведеться відіграти спектакль до кінця. 

Нарешті настав день, якого я чекала з хвилюванням. Більшість родичів уже з’їхалися з усіх усюд.  На подвір’ї стоїть сміх і гвалт. Ми давно не бачилися, життя розкидало родину по всій території нашої батківщини. Тітки захоплено роздивляються облетену кліматисом велику альтанку. Батько трудився над нею кілька місяців під пильним маминим наглядом. Похизуватися чимось новеньким і гарним — це щось на кшталт нашої сімейної традиції. 

Ми з сестрами сховалися в моїй кімнаті і валяємося на великому ліжку з балдахіном. Це моя маленька примха, яку випросила, коли мені було сім, і відтоді в кімнаті майже нічого не змінилося. Мені досі подобаються рожеві шпалери і наліпки з єдинорогами на стелі. Про те, що я вже не маленька принцесса свідчить дошка бажань на протилежній від ліжка стіні. Танька все-таки заразила мене своєю маніакальною любов’ю до планування. Правда, я не пишу десятки планів на кожен день і всі випадки життя, бо люблю спонтанність. Чіткі алгоритми наводять на мене нудьгу. А от ідея з дошкою бажань мені сподобалася.

Там є багато чого. Дещо я вже почала втілювати у життя, але попереду ще дуже багато. Наприклад, навчитися водити машину, чи поїхати на стажування за кордон. Мої сестри роздивляються фото Біг Бена і несхвально знизують плечима. У них плани на життя геть інші.

— Думаю, цього літа Микола зробить мені пропозицію, — мрійливо каже Наталка. Вона старша за мене на три роки. І я не розумію, куди вона поспішає. Я от не хочу заміж від слова “зовсім”.

— Гадаю, тобі не доведеться довго чекати, — каже її сестра Марійка, — я проходила повз вашу камнату і бачила, як він ховав до валізи щось маленьке і червоненьке із оксамиту.

— Весілля — це так романтично. Ця атмосфера кохання, захід сонця в горах, вогнище і ночівля а наметі! Пригадую шкільні походи. Обожнювала їх. В одному з таких походів Микола запропонував мені зустрічатися.

Я скривилася. Василина з нареченим після церемонії вигадали вирушити на пару днів у гори.  Як на мене, це жах. Я хоч і їду працювати у літній табір, але я не дуже люблю естремальний відпочинок.  Мене підкупило, що табір “Ойкос” — це більше курорт серед високих сосон поруч із гірською річкою, а не класичний кемпінг з палатками. 

Останній раз я ходила у справжнійц похід у дев’ятому класі. І спогади залишилися не з приємних. Я напилася смердючою води з джерела, над яким було прибито табличку “лікувальна вода”. Я мерзла вночі, бо в мене не було каримата, а на останок я схопилася за кущ кропиви, тож того разу був мій перший і останній похід. 

Мій ідеальний варіант відпочинку на природі — це засмагати на березі річки з  Танюхою. А якщо до наметів і ночівлі на землі додати стосунки з несправжнім хлопцем, то хочеться напитися. 

— Коли приїде твій хлопець? — з хитрим виразом обличчя питає тітка Тамара.

В мене пітніють долоні.

— Скоро, — мило посміхаюся я і хапаю телефон. Роблю вигляд, що перевіряю повідомлення. Нових немає, як і прпущених дзвінків. Чорт забирай тебе, Марко. Через пів години ми вирушаємо. Де тебе носить?

Мама з тіткою перешіптуються. Їм обом цікаво дізнатися, який в мене хлопець. Батьки і так не в захваті від того, що я приховувала від них, що зустрічаюся з хлопцем. Навіть боюся уявити, що мені доведеться вислухати, коли вони побачать Марка. 

Вони чудово знають його. Ми дружимо стільки років. Він часто бував у нас вдома і мамі він дуже подобався. Вона завжди підкреслювала, який він милий, вихований і веселий. А от батько чомусь його не любив. Йому не подобалося, що він залишався в моїй спальні до пізнього вечора. Я чудово розуміла причину нелюбові батька до мого друга. Всі в селі знали, що Марк гульвіса, та мене це не обходило. Він був моїм найкращим другом, я любила з усіма його недоліками.

Я нервово нервово міряю кроками кухню. Сховалася там, щоб сестри не помітили мого стану. Боже, як мене могла прийти в голову така божевільна ідея? Я вже тричі пожалкувала, що послухала Таню. Я смикаю задирку на великому пальці і подумки молюся, щоб усе пройшло гладко. Поки я переживаю напад самозневаги, на кухню влітає Наталка з посмішкою на все обличчя і від порогу кричить:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍