Юлія Бонд - Більше не повертайся, Юлія Бонд

Розділ 2

– Сонечку, допивай чай і збиратимемося до школи.

– Мамо, а можна я сьогодні нікуди не піду? – великі карі очі дивляться на мене с благанням, змушують посміхнутися.

– Треба, Соню, – тріпаю дочку по маківці, перебираючи між пальців неслухняне волосся, злегка хвилясте, як у її батька.

Ображено підібгавши губи, Софія втикається поглядом у чашку з чаєм, неохоче бере з блюдця бісквіт і підносить до губ.

До кухні входить чоловік.

– Асю, яку вибрати? – Запитує Лев, тримаючи в кожній руці по краватці.

– Ось цю, – вказую на темно-синю краватку в дрібну цятку. – Допомогти зав'язати?

Кивнувши у відповідь, Стельмах передає мені краватку і трохи схиляє голову, щоб мені було зручніше дотягнутися до його шиї.

Після вчорашнього “недоскандала”, або що це було, ми майже не розмовляли. Я на цілий день поїхала до своїх батьків і повернулася разом із дочкою лише ввечері. З Левом ми тільки один раз перетнулися на кухні, а потім розійшлися по різних спальнях, як завжди.

– Готово, – поправивши на сорочці комір, я відступаю на один крок назад.

Любуюсь чоловіком. Роки йдуть, зморшки на обличчі Стельмаха стають помітнішими, на скронях перше сиве волосся, але це його анітрохи не псує, а навіть навпаки. Лев – не красень, але є щось таке в цьому чоловікові, що змушує жінок обертатися. Я бачила, які погляди на нього кидають жінки, коли ми разом з'являємося на людях. Я не ревную, ні. Просто визнаю цей факт.

Поснідавши, Соня встає зі стільця і ​​біжить у ванну чистити зуби. Я в цей час перевіряю портфель доньки, складаю на обід сендвіч.

Коли вся сім'я закінчує свій ранковий моціон, Лев відвозить Соню до школи, а мене – на роботу.

Зупинившись неподалік салону краси, де я працюю, Стельмах не глушить мотор. Відкинувшись на спинку сидіння, пальцями барабанить по керму. Чекає, коли я першою з ним попрощаюся.

– Гарного тобі дня, – відстебнувшись ременем безпеки, тягнуся до дверцят, поспішаючи її відкрити.

– Ти до якого часу сьогодні на роботі? – летить у спину, і я обертаюся.

– Як завжди.

– Може, звільнишся раніше? Погуляємо ввечері: ти, я та Соня.

Знизавши плечима, обіцяю чоловікові, що постараюся.

Робочий день починається без поспіху. Я випиваю чашку кави, переглядаю свій блокнот із записами та дзвоню останньому клієнту з проханням перенести фарбування волосся на другий день. Ненавиджу так робити, але сьогодні особливий випадок – чоловік запропонував провести вечір усією родиною, що буває вкрай рідко. Мені точно не варто відмовлятися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍