Джин Філліпс - Королівство жахів

— Там був поганий чоловік, — сказала Джоан, і, звичайно, вона цього не сказала б, якби не запанікувала.

— Де? — запитав він.

Вона втратила нитку розмови.

— Ти про що?

— Де був поганий чоловік? — запитав він.

Вона стрибнула на колію, перетнувши її двома кроками — а якби також до неї наблизився потяг, то це б означало, що там є інше людське створіння, яке веде його, а вона хотіла б побачити інше людське створіння — й озеро опинилося позад них, і тіла на землі та незнайомець із рушницею опинилися позад них, і це було добре. Покручена стежка, нагору в напрямку до «Африки», тягнулася поміж двома рядами дерев — ці широколисті, омиті дощем рослини могли затулити їх від зовнішніх поглядів. Їх, безперечно, зараз видно гірше, якщо хтось намагається дивитися на них.

— Він був позаду, — сказала вона, майже спотикаючись.

Вона почула сирени. Важко сказати, чи близько вони лунали, але це означало, що в зоопарк увійшла поліція й вони розберуться в тому, що тут діється, але тепер це їй не допомагало.

— Я не бачив поганого чоловіка. Звідки ти знаєш, що він поганий?

Його підборіддя вперлося їй у плече.

Він гнівається, коли вона не відповідає на його запитання, й вона не хоче, щоб він заплакав, бо він тоді почне хвилюватися або, ще гірше, кульгати. Він стає удвічі важчим, коли нервується.

— Нам треба забиратися геть, — сказала вона, відсапуючись. — Негайно. Тож допоможи мамі й тримайся — обхопи мене ніжками міцніше — і дозволь мені дістатися до безпечного місця, тоді я тобі про все розповім.

Вона ледь знайшла в собі сили договорити. Її легені були готові вибухнути. Ноги підгиналися. Сонце сховалося за верхівки дерев, тіні від рослин тяглися довгі й були розмазані під її ногами.

Її лікті зачепилися за лист банана, твердий та широкий, як пташине крило.

— Куди? — запитав він, бо запитувати він, звичайно, не перестане. — Куди ми біжимо?

Вона не знала. Куди їй тепер звертати? Чого вона шукає? Її ноги зберігали свій ритм, і вона стиснула свої пальці на ногах і шкодувала, що стежка, по якій вона бігла, веде нагору.

Вона не зможе бігти дуже довго.

Сховатися. Їм треба сховатися.

Це вона мусить зробити насамперед, а потім вони покличуть поліцію, або Пола, або обох. Вона вважала, що поліцію їй покликати слід — хіба не треба їх повідомити, що вони потрапили тут у пастку? Хіба полісмени не повинні знати, хто ще залишається в зоопарку? Джоан перекинула Лінкольна зі свого правого стегна на ліве й обхопила його зручніше.

— Мамо? — сказав він, прагнучи дістати якусь відповідь.

Він завжди хоче дістати відповідь.

Нарешті вони досягли вершини пагорба, стіни ландшафтних рослин залишилися позаду, й вона добігла до вольєра африканських слонів, на вершини піщаних пагорбів, до трав’янистих моріжків та струмка, і їм треба було повернути або ліворуч, або праворуч. Праворуч стежка приведе їх до жирафів, левів і тигрів; ліворуч — вона обмине носорогів, диких собак і мавп.

— Мамо!

Вона поцілувала його в голову й повернула ліворуч.

— Я вдарився зубом об твоє плече, — сказав він.

— Пробач.

Вона була рада, що вони не пішли в ліс та не звернули на одну з вузеньких стежок в ямі динозаврів, бо навіть з усіма тими високими деревами навкруги, вони не змогли б заховатися за ними, а кілька добрих схованок — таких як хатина з колод або будиночок для метеликів — були б надто явними. Звісно, там вистачає місця, щоб бігати й маневрувати, якщо їх викриють, але як довго вона зможе маневрувати з Лінкольном на руках? Ні, їм не знадобиться простір для бігання. Якщо хтось їх викриє, біганина нікуди їх не приведе.

Ця думка видалася їй важливою. Вона довела, що її розсудливість не запанікувала.

Атож, нікуди вони не втечуть. Їм треба заховатися так добре, щоб їх не змогли побачити, навіть якби хтось пройшов упритул повз них. Їй потрібна кроляча нора. Бункер. Або якась потаємна стежка.

Він перестав її кликати. Щось від її страху, мабуть, передалося йому, й вона тільки радітиме, якщо ця частка страху виявиться достатньою, аби зробити його слухняним, але не вселити йому жах. Поки що вона не знала, як її переляк подіяв на нього, та незабаром вона про це довідається, коли вони опиняться в безпеці.

Слони займали досить велику територію, й, ідучи понад її загорожею, вона чула музику, спершу мало зрозумілу, то там нота, то там нота, але потім уловила в ній тему пісні «Ловці привидів». Весела музика почала звучати надто гучно, коли вона проминала автомати кока-коли, що їх Лінкольн іноді сприймав як комп’ютери Бетмена.

Джокер[7] знову береться за свої давні витівки! Він хоче зіпсувати автомобіль Бетмена! Мамо, як ти гадаєш, Бетмен може помити свій автомобіль, коли він у нього забрудниться, адже він у нього з відкидним верхом? Тож вони можуть помити його? Джоан злегка підвернула собі ногу, але ходи не сповільнила. Вона побачила справжнього слона, сонного на вигляд, який перебував близько до загорожі, й вона зраділа, що він такий великий. Краєм ока вона бачила легке погойдування його хобота, помічала ритм його рухів, але обернулася в протилежний бік, ліворуч, роздивляючись широку будівлю на відстані лише кількох ярдів. Бар «Савана». Вони їли родзинки під її величезною солом’яною стріхою з вентилятором під стелею, який обвіював їх свіжим повітрям у жаркий літній день, але вони ніколи не сиділи у справжньому ресторані. Їй подобалося тут зовні спостерігати за слонами, прикидаючись, ніби вони перебувають в Африці — колись вона повезе його туди — вона любила думати про всі місця, які вона йому покаже. Ти справді каталася на слоні в Таїланді, мамо? — Атож, це було тоді, коли ти ще й не народився. Вона подивилася на туалети, коли їх проминала, але згадала, як там відчиняли двері копняками й прискорила ходу. Ресторан може бути для них надійнішою схованкою — двері там, безперечно, замикаються, а всередині має бути більше кімнат, офісів та складів із надійнішими замками, схованок і клозетів, там, певно, є стільці, або столи, або важкі ящики, якими можна підперти двері. Ця думка була швидкою і спокусливою, і вона побігла під затінок стріхи й натиснула на скляні двері, але вони не ворухнулися, а всередині було зовсім темно.

ВІДЧИНЕНО, — оголошувала одна табличка.

ВІДЬМАЦЬКИЙ БУЛЬЙОН, — повідомляла друга. — ДЛЯ ГОДІВЛІ ПРИВИДІВ.

Джоан обкрутилася й знову побігла, а руки Лінкольна міцно вчепилися їй у шию, що трохи