Дана Лонг - Втекти від долі, Дана Лонг

– Тобто німий? Бідолашний, – розчулилася Еля. – А як ви спілкувалися?

– Елечка, ну ти чого? Не німий, а не мій. Тобто ми не зустрічаємось.

– Ааааа, зрозуміло.

– І син у нього такий милий. За віком трохи старший за Дмитрика.

– У нього ще й дитина є, – дивується подруга. – Може, він ще й дружину має?

– Ні, вона померла.

– Красень вдівець на крутій машині. Подруга не втрачай даремно часу, звісно, якщо тебе не бентежить наявність у нього дитини.

– Мене не бентежить, ось тільки ми не обмінялися телефонами. У мене взагалі немає інформації про нього, тільки ім'я. Владислав, – я розпливаюся в посмішці.

– От ти гальмо, впустити такого чоловіка! Вибач, звичайно.

– Все гаразд, я не ображаюся.

– Отже Владислав, – Елька посміхається. – Ти часом не закохалася подруга?

– Не закохалася, просто сподобався.

Задзвонив телефон Елі.

– О, а ось і мої чоловіки приїхали. Час збиратися. Давай допоможу тобі прибрати усе.

– Залиш Ельчик, біжи до своїх чоловіків. Подзвони, як дістанетеся додому. Мишкові з Дмитриком привіт.

– Добре подруга, давай, не розкисай. Якщо судилося, то обов'язково зустрінетесь знову.

Зачинивши вхідні двері, я повертаюся до кімнати, сиджу ще трохи, допиваю вино у своєму келиху і починаю усе прибирати. Вже пізно, а тому вже час закінчувати вечір і лягати спати, адже завтра рано вставати на роботу.

***

Понеділок день важкий. Робочий день тільки розпочався, а Сергійович уже бігає по офісу і наводить метушню. Оскільки Рита поки що на лікарняному, її обов'язки тимчасово передали мені. Не сказати, що я цьому шалено рада, але мотивація у вигляді збільшення зарплати трохи підбадьорює.

У перерву я вирішую зробити собі каву та почитати новини. Несподівано на телефон приходить повідомлення від Дениса.

«Привіт мала, як ти, куди пропала? Може ввечері зустрінемось?».

«От сволота. Ще вистачає совісті писати мені», – я серджуся не на жарт і швидко друкую йому відповідь.

«Денисе, не пішов би ти у дупу, наприклад, у таку як учора. Я бачила тебе і твою дівку. Між нами все скінчено! Більше не попадайся мені на очі. Сподіваюся, я зрозуміло пояснила».

Пригадую вчорашній вечір і ту картину, що застала у мого, тепер уже колишнього, хлопця в квартирі. Як можна зустрічатися зі мною та паралельно ще спати з іншою. А може, навіть і не з однією. Яке це паскудне відчуття, коли тебе зраджує людина, якій довіряєш.

Робочий день добіг кінця, всі розійшлися по домівках, але мені ще потрібно підготувати два звіти Рити, тому що в мене сьогодні було достатньо своєї роботи, і попрацювати з її документацією протягом дня я просто не встигла.

Коли годинник показує дев’ять годин вечора, я вирішую, що вистачить на мене сьогодні подвигів і збираюся додому. Ще потрібно заїхати в супермаркет, купити що-небудь на вечерю, тому що стояти біля плити у мене вже просто немає сил.

Приблизно в такому божевільному темпі я працюю цілий тиждень. У вихідні теж доводиться трохи попрацювати вдома. Так що про повноцінний відпочинок я можу поки що тільки мріяти.

Настає черговий робочий тиждень. Протягом усього часу, що я замінюю Риту і виконую її роботу, вона часто дзвонить мені, допомагає, консультує. Без її допомоги мені було б тяжко. Довше довелося б копатися у всіх цих звітах.

– Лано, як ти все встигаєш? І свою роботу виконувати і за Ритку працювати. Я вже не витримала б і послала все подалі, – хитає головою Таня, моя колега.

– Тань, а у мене хіба є вибір? До того ж Рита колись повернеться на роботу. Тож це тимчасово.

– Головне, щоб Сергійович не залишив без уваги те, як ти крутишся тут за двох і заохотив як слід.

– Подивимося, – я втомлено тру очі.

Минає ще тиждень і ось вони довгоочікувані вихідні. Цього разу я можу повністю присвятити ці два дні собі. У суботу я влаштовую собі день краси у салоні, манікюр, педикюр, спа процедури. А в неділю вирішую поїхати до свого улюбленого парку.

Вийшовши з таксі, я помічаю на парковці знайому машину.

– Не може бути, – я починаю хвилюватися, – Влад із Данею теж тут. Ось так удача.

Не втрачаючи часу, поспішаю до парку. Вже наближаючись до ставка, я помічаю Даню, який пускає мильні бульбашки. Неподалік від нього стоїть Влад, але не один, а з довгоногою блондинкою в короткому пальті. Він каже їй щось, усміхаючись, а дівчина погладжує його руку вище ліктя, притискаючись майже впритул.

Відчувши розчарування від того, що побачила я вирішую, що не порушуватиму їхню ідилію, розвертаюсь і швидким кроком йду в протилежний бік. Настрій остаточно зіпсований. І навіщо я тільки поперлася в цей бісів парк. Краще б дома сиділа, дивилася фільм і об'їдалася морозивом.

Викликаю таксі, а потім набираю номер мого особистого психолога Елі. Завжди, коли комусь із нас погано, ми дзвонимо одна одній, щоб виговоритися та почути слова підтримки.