Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 2.1.

На декілька секунд Борису здалося, ніби земля йде в нього з-під ніг, ніби повітря перетворилося на задушливий сморід... Десять хвилин тому Саша, обійнявши його стегна ногами, вигиналася в екстазі з протяжним стогоном. Десять хвилин тому він вірив, що між ними все як і раніше, але ні.

Немов на підтвердження свого рішення, Олександра злізла з ліжка, прикрила оголене тіло коротким шовковим халатиком. Запустивши пальці у волосся, вона відкинула вологі від поту пасма назад. Дозу задоволення отримано, Борис більше не потрібен.

– Саш, у чому справа? – спробував віджартуватися він. – Навіщо шукати проблему там, де її немає.

– Хворобу легше запобігти, ніж лікувати.

Довгі пальці витягли з пачки сигарету, трохи пом'яли чорний фільтр. Легким ударом об долоню Саша відкрила масивну "автогенку", що радше б пасувала підстаркуватому ловеласу, ніж тендітній дівчині. Синій конус полум'я облизав тютюновий зріз і згас. Здається, вперше за весь час їхнього знайомства Бориса нервував запах диму.

Неприборкана чортиця знову стала Сашею. Тією Сашею, яку він уперше побачив у виставковому залі. Заважає - загаси, не подобається - вимітайся.

– Ну що за дурницю ти несеш? Нам разом зручно і комфортно.

– А далі? – вона стукнула нігтем по фільтру, впустивши в скляну попільничку грудку попелу. – Знайомство з батьками, купівля собаки, біла сукня і вінок із флердоранжу.

– Флердоранж вплітають незайманим дівчатам, – непотрібно блиснув знаннями Борис.

– Фату начебто теж, – не повелася Саша, – але ж мова не про те. А про те, що буде далі? Ми зіграємо весілля, народимо дітей. Один раз на рік сімейний відпочинок, і ще три рази окремо заради секс-туризму. Через двадцять років заведемо собі когось на стороні, а ще через пару років знахабніємо настільки, що перестанемо ховати коханців. Ну і навіщо?

– Саш!

Борис скуйовдив волосся на потилиці, потер долонями обличчя. Театральна фатальність, з якою говорила Олександра, відверто смішила. Він не будував собі веселкових ілюзій і не клявся їй у вічному коханні. З часом їхня пристрасть вщухне, стане рівнішою. Хто знає, можливо, років за п'ятнадцять, коли шостий десяток сильніше тиснутиме йому в потилицю, а в короткому їжачку волосся додасться сивини, Борис уже не так задихатиметься від хтивості, а Саша, – їй же буде всього сорок! – захоче тихого затишку. Невідомо, чи заведуть вони когось на стороні, чи будуть, як колись, насолоджуватися товариством одне одного. Але Борис був упевнений, що варто спробувати. Хоча б для того, щоб знати напевно.

– Чому ти вважаєш, що в нас має хтось з'явиться? Не всі сім'ї живуть за звичкою...

– Ой, та припини, – Саша махом загасила сигарету об присипане попелом скло. – Я не хочу перевіряти, розумієш? Не хочу перетворитися на розмальовану мілфу, яка вдень трахається з першокурсниками з сусіднього коледжу, а ввечері пиячить, щоб забути про свою неминучу старість.

Говорячи це Саша розмахувала руками, морщила чарівний носик, заламувала пальці. Інтонації її голосу то злітали до вереску, то котилися в замогильний хрип. Здавалося, що ще мить і тонка карамельна шкаралупка, що вкривала дівчину від її особистих демонів, трісне і Саша зірветься в істерику. Напевно, Борису варто було втішити коханку, якось заспокоїти. Однак замість співчуття в душі бридко колола злість. Якого біса він має вислуховувати цю маячню? Вони дорослі люди, що ділять ліжко заради взаємного задоволення. Якби Саша не хотіла продовження, то Борис ні на хвилину не став би обтяжувати її своїм товариством. Але вона хотіла! Хотіла! Хотіла!

Без чиєїсь вказівки і примусу, Саша розсовувала ноги. Впиваючись нігтями в плечі, обслуговувала його член. Це вона, з доброї волі, захлинувшись в оргазмі, терлася обличчям об густу порість волосся на його грудях. Це була її ідея залишити у квартирах один одного змінний одяг і піжами. І це вона, Олександра Петрівна Рябцева, перша запропонувала Борису залишитися у неї, вручивши зубну щітку й одноразову бритву. То якого дідька він, голий і голодний, має слухати бабське ниття?!

– Так не перетворюйся! – рявкнув Борис. – Немов тебе хтось змушує під молокососів лягати! Придумуєш тут відверту нісенітницю! Якщо ти сама не захочеш, нічого з тобою не станеться. Тож припиняй істерити і йди вмийся!

На лічені секунди Саша завмерла, жадібно хапаючи повітря червоним від поцілунків і довго мінету ротом. У цю мить вона була схожа на розгублене малятко, маленьку дурепу, ображену на батьків за заборону їсти цукерки. Якби вона зробила крок до Бориса, хоча б просто подалася вперед, то він із радістю відчинив би свої обійми, посадив до себе на коліна, дозволив виплакати страхи йому в плече. Йому навіть здалося, що Саша хитнулася в бік ванної. Ніби щось усередині штовхало її послухатися. Здалося...

– Не смій розмовляти зі мною в такому тоні!

Точно, здалося.

Борис відкинув плед, підвівся з ліжка і став квапливо вдягати складений на робочому стільці акуратною стопкою одяг.

– Видихни і заспокойся, – сказав він, йдучи.

Борис не чекав, що Саша кинеться за ним навздогін, або сповзе по стіні, ковтаючи гіркі сльози, як у дешевій мелодрамі. Ні, найімовірніше вона лише зітхне з полегшенням і запалить чергову сигарету. Чомусь від цього ставало особливо нудно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно