Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 3.1.

Саші здавалося, що у вухах досі стоїть відлуння дверного хлопка. Гучне й до болю противне, яке краще за іржавий ніж різало її душу.

Вона бачила, як розлютився Борис на її слова. Бачила, як сколихнуло гнівне полум'я в його темних очах. Як затремтіли від обурення його руки. Як він не хотів іти...

- Вибач, Борисе, але так для всіх буде краще, - невпевнено промовила дівчина в повітря, замкнувши для власного спокою засув на дверях. Раптом, він передумає і повернеться. Краще перестрахуватися. Ще одного скандалу Саша точно не винесе, і так ранок не задався.

Повільною ходою вона попрямувала на кухню, бажаючи скоріше забути про чоловіка і все, що з ним було пов'язано. Божевільний коктейль почуттів розбурхував її і без того неспокійну свідомість. Занадто далеко все зайшло, занадто швидко.

Між ніг Саші було мокро й липко, шкіра горіла після недавніх дотиків, змушуючи дівчину мимоволі ловити флешбеки від ранкових пестощів.

Уся славетна сила волі Олександри боягузливо капітулювала, щойно Борис наполегливіше доторкнувся до дівчини, притиснувся міцніше і не дав їй піти. Одним ривком зім'яти опір, без можливості перемогти в цій дикій сутичці. Він відрізнявся від інших чоловіків своїм внутрішнім натиском, упевненістю... розумінням?

Застогнавши в голос, Саша струснула головою, немов проганяючи нав'язливі думки. Досить про нього думати.

Дівчина збрехала б, якби сказала, що їй це було неприємно. Огидно. Бридко. Звісно, ні. Усе з точністю до навпаки. І від цього на душі ставало ще сумніше.

Вивіреним рухом Саша почала засипати зерна арабіки в кавомашину, але через дрібне тремтіння в руках частина вмісту опинилася на світлій стільниці. Мабуть, остання нервова клітина дівчини тільки й чекала подібного, погрожуючи вибухнути водневою бомбою.

- До біса каву! До біса це все! - з люттю вигукнула Олександра і з усієї сили запустила пакет з ароматними зернами в раковину. Бруд потворними плямами миттєво розповзся по кухні, але дівчину зараз мало хвилювала чистота квартири.

Поспіхом Саша відчинила дверцята холодильника і витягла з бокового відділення повну пляшку шотландського віскі.

Дорогий колекційний алкоголь, який чекав свого особливого часу.

Дівчина купила його на майбутнє, щоб відсвяткувати успіх майбутнього показу. Ну що ж, доведеться купити ще. Сьогоднішній привід не може зачекати.

Дорогою на балкон Саша, щільно загорнувшись у плед, зняла широкий келих з настінної полиці і підхопила з робочого столу скетчбук. Перевірений рецепт навіть від найважчої депресії: напитися і малювати, малювати, малювати. Багато і старанно, поки кінчики пальців не будуть гудіти від втоми і просити про короткий перепочинок. Поки всі спогади про Бориса не перетворяться на хитромудрі замальовки на акварельному папері. Поки на душі не стане хоча б трішки легше. Поки ім'я чоловіка не викликатиме жодного відгуку в підсвідомості дівчини.

Олександра навстіж відчинила балконні двері і вийшла на вулицю.

Пізній жовтневий ранок одразу ж огорнув дівчину вологим теплом. Справжня бабина осінь. У повітрі відчувався ледь помітний запах мокрого асфальту й озону. Занурена у свої думки, Саша й не помітила, як за вікном дрібний дощ щедро окропив землю.

- Я не буду ні від кого залежати, - замість тосту твердо промовила дівчина. Відсалютувавши келихом машинам, що проїжджали знизу, вона повільно зробила перший ковток і, притиснувши долоню до рота, погасила палюче полум'я нерозбавленого віскі.

Залежність робить людей вразливими. Не можна сильно прив'язуватися. Не можна переходити ту межу у стосунках, щоб потім нестерпно боляче вмирати від зради, а то й куди гірше, байдужості.

Фраза, немов рекламний слоган, що в'ївся в пам'ять, спливала в голові Сашка в такі моменти і нагадувала про власних батьків. Вони немов відбували довічний термін, але ніяк не жили як любляче подружжя. З роками їхнє "довго і щасливо" було майстерно загублене під тонною бруду і брехні. Нескінченні зради батька, безглузді маніпуляції матері і багато, дуже багато ненависті одне до одного. І для цього варто пожертвувати своєю незалежністю?

Дякую, але не треба.

Заклопотана роздумами, Саша цідила третій келих віскі й виводила простим олівцем дедалі більше витончених ліній. Час від часу вона переривалася на сигарету. Вдихаючи велику порцію нікотину, дівчина відчужено дивилася з балкона на людей, які бігли у своїх справах. Усі вони кудись поспішали, метушилися.

Олександра сумно посміхнулася думкам, випускаючи з полону пухких губ тонку цівку диму. У самотності є своя привабливість.

Ну що ж, як то кажуть, життя, все-так само, триває.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно