Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Але спроба приховати шалене бажання виявилася марною. Чоловік не збирався так просто здаватися. І Саша, не витримавши більше приємних тортур, обвила руками шию чоловіка і підтягнула його ближче до себе.

Борис задоволено посміхнувшись, підхопив руду відьму під попу й одним поштовхом увірвався в неї. Різко, потужно, до упору. Без непотрібних слів і зайвих пестощів. Вириваючи з грудей дівчини черговий хрипкий стогін. Скільки їх узагалі було? Не порахувати. Чоловік жадібно вдовблювався в її гарячу плоть, а Саша лише хапалася за його потужні плечі, цілувала і важко дихала. Мить, і така довгоочікувана розрядка одночасно накрила, розтікаючись по м'язах приємною слабкістю.

Поставивши Сашу на ноги, Борис притулився до її чола своїм. Втомлені й мокрі від поту, вони намагалися вирівняти збите дихання.

— Борисе, — запнувшись на секунду, Саша, немов боялася, що передумає, швидко випалила: — Залежності потрібно позбуватися одним махом. Ми розлучаємося. І це остаточне рішення.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно