Джеймс С. А. Корі - Війна Калібана

Він пристебнувся до кушетки на бойовому посту, потім відкрив найближчу шафку і дістав свою колбу для кави, передбачаючи що найближчим часом їм світить низька гравітація чи вільне падіння6.

Наповнивши ємність кавою з ніпелю термоса, Джим поцікавився:

- Ми наближаємося нечемно швидко. Що сталося?

- Піратський корабель дещо зменшив прискорення від початкового одного g. Вони скинули половину g за пару хвилин, потім ще за хвилину взагалі перестали прискорюватись. Комп’ютер відслідкував певні флуктуації у вихлопі їхнього рушія якраз перед цими подіями, тож я думаю гналися ми за ними занадто серйозно.

- Вони зламали свій корабель?

- Вони зламали свій корабель.

Капітан зробив великий ковток кави, обпік язика але не звернув на це уваги.

- І скільки тепер лишилося до перехоплення?

- Максимум п’ять хвилин. Алекс чекав щоби ти повернувся сюди і прив’язався перед тим, як почати гальмувати.

Джим натиснув клавішу виклику механіка і наказав:

- Амосе, пристібайся. До поганців залишилось п’ять хвилин, - потім перемкнувся на пілотську кабіну і запитав:

- Алексе, що скажеш?

- Я віру шо в них зломовси корабель, - відповів той говіркою марсіанської долини Марінера.

- Схоже, що це консенсус, - відповів кеп.

- Зробили втечу дещо складнішою.

Долина Марінера спочатку заселялася китайцями, індусами та техасцями. Алекс мав смаглявий колір шкір і чорне, мов воронове крило індуське волосся. Голден, народившись і вирісши на Землі, завжди знаходив дивним неспівпадіння, коли перебільшена техаська говірка долинала від людини, яка за даними мозку мала б говорити пенджабською.

- Але наш день легшим, - відповів капітан, прогріваючи бойовий піст.

- Привести нас до релятивістської зупинки за десять тисяч кліків. Я планую підсвітити їх лазером наведення і увімкнути гармати точкового захисту. Відкрити люки торпедних апаратів. Немає сенсу не виглядати максимально загрозливо.

- Йо, босс, - відповів Алекс.

Наомі крутнулася у своєму кріслі і посміхнулася капітанові:

- Б’ємо космічних піратів. Дуже романтично.

Голден не міг не усміхнутися у відповідь. Не зважаючи на те, що роба марсіянського офіцера, який був на три розміри коротший і на п’ять розмірів ширший для її високої та стрункої статури жительки Поясу астероїдів, жінка виглядала привабливо у його очах.

Її довге, кучеряве волосся було стягнуте у нерівний хвіст позаду голови. Суміш азійських, південноамериканських і африканських рис її обличчя була незвичайною навіть для плавильного котла Поясу7. Він глипнув на шатена, сина фермера з Монтани, яким був він сам у тьмяному відбитті екрану, почуваючись дуже узагальненим у порівнянні з..

- Ти знаєш, як сильно мені подобається все те, що змушує вживати тебе слово «романтичний», - сказав капітан, - проте боюся що мені не вистачає твого ентузіазму. Ми почали з того, що врятували сонячну систему від жахливою інопланетної загрози. А тепер що?

Джим добре знався лише з одним копом, та й то не довго. Під час серії жахливих катастроф під назвою «еросівський інцидент», Джим не на довго опинився у одній команді з худим, сивим та потовченим життям чолов’ягою на ймення Міллер. На момент їх зустрічі, Міллер вже полишив офіційну роботу, зациклившись на справі зниклої людини.

Якщо чесно, то друзями вони ніколи не були, але вирішили попередити знищення людської раси, яке хотіла організувати соціопатична корпорація за допомогою відновленої зброї інопланетян, яку усі помилково вважали супутником Сатурну. За цими мірками, їх партнерство було як мінімум успішним.

Джим шість років був флотським офіцером. Він бачив як гинуть люди, правда тільки на екрані радару. На Еросі тисячі людей помирали впритул до нього глупою смертю. Декількох з них він сам встрелив. При цьому отримав таку дозу опромінення, що до кінця життя має приймати ліки аби гальмувати розвиток раку у тканинах організму. Та все одно він відбувся легше, ніж Міллер.

Бо завдяки саме Міллеру, інопланетна зараза приземлилась не на Землі а на Венері. Але її це не вбило.

Чим би не було чужинське безладне перепрограмування, воно продовжувало діяти під товстим шаром планетарних хмар, і ніхто ще не зміг запропонувати жоден науковий висновок, вагоміший за «Гм. Дивно».

Порятунок людства коштував старому, втомленому белтерському8 детективу життя.

Порятунок людства перетворив Голдена на співробітника Альянсу зовнішніх планет, у обов’язки якого входило відслідковувати піратів.

Навіть у погані дні, він вважав що виграв від цієї оборудки.

- До перехоплення тридцять секунд, - повідомив Алекс.

Голден виринув зі спогадів і викликав інженерний відсік:

- Ти все там поприв’язував, Амосе?

- Підтверджую, кепе. Я готовий. Спробуй не підставити нашого красунчика під кулі.

- Сьогодні ніхто нікого не встрелить, - відповів капітан після того, як вимкнув зв’язок. Наомі все чула, і запитально підняла брову.

- Наомі, дай зв’язок. Я хочу викликати он тих наших друзів.

Через секунду, контроль зв’язку активувався на його пульті. Капітан направив вузький промінь на піратське судно і чекав, поки лінк засвітиться зеленим. Коли це сталося, він мовив: - Невизначений легкий транспорт, це капітан Джеймс Голден з ракетного фрегату «Росінант» під прапором Альянсу зовнішніх планет. Будь-ласка, відповідайте.

Навушник шипів статикою фонового випромінювання.

- Слухайте, хлопці. Давайте без цих ігор. Я знаю що ви знаєте хто я є. Я теж знаю що п’ять днів назад ви атакували харчовоз «Сомнамбуліст», вибили йому двигун і вкрали шість тон протеїну і усе їхнє повітря. Більш нічого про вас мені знати непотрібно.

Ще трохи шиплячої тиші.

- Ось моя пропозиція. Я втомився гнатися за вами, і я не дозволю вам вішати локшину мені на вуха, поки ви лагодите ваш зламаний корабель і тим самим знову починаєте веселі перегони. Якщо ви не подасте сигнал про вашу повну капітуляцію на протязі наступних шістдесяти секунд, то я випущу пару торпед з високотемпературною плазмою у вигляді корисного навантаження і переплавлю ваше судно на шлак. Потім я полечу додому і спатиму цю ніч дуже добре.

Нарешті статика була порушена хлопчачим голосом, якому ще зарано було присвячувати усе життя піратству.

- Ви цього не зробите. АЗП не є реальною владою. Ви не можете легально ні біса мені зробити, тож уйобуйте, - сказав голос, який звучав так, мов весь час був на межі пубертатного писку.

- Серйозно? Це все що ви можете сказати? – відповів капітан, - слухайте, на хвилинку забудьте про дебати щодо легітимності і повноважень влади. Подивіться на ладарне зображення мого судна. Ви є зшитим живою ниткою легким ваговозом, до якого хтось приварив саморобну гаусову гармату, а я – найсучаснішим марсіянським