Олександра Вулфа - Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

Це книжка про місце, де навіть XXI століття вийшло з моди — так далеко вперед дивляться мешканці Кремнієвої долини. Саме тут, у Сан-Франциско та у містах Затоки Сан-Франциско, вдруге за останні півстоліття відбувається маштабна культурна революція, яка радикально змінює життя планети. І якщо в 1960-х роках про тодішню революцію писав Том Вулф, то про наших сучасників пише його донька, журналістка Александра Вулф. У центрі її оповіді — не хіппі, а юні стартапери, учасники й учасниці стипендіальної програми легендарного інвестора Пітера Тіля, які отримали від його фундації 100 тисяч доларів з умовою покинути школу, відмовитися від навчання в коледжі на час програми і заснувати власну компанію. У них багато спільного з тими, хто здійснював культурну революцію у 60-х: вони живуть комунами, експериментують зі стилем життя і прагнуть змінити світ, але пристрасть, якій вони віддаються, інша — робота. Як і сорок років тому, не всі кумири виправдовують очікування, не всі мрії збуваються і не всі амбіції виявляються досяжними. А тим часом Кремнієва долина й надалі живе найсміливішими амбіціями і мріями, навіть мріями про докорінну зміну людства як виду.
Видання здійснено за домовленістю з Simon & Schuster, Inc.
Усі права застережено.
Відтворювати будь-яку частину видання у будь-якій формі та будь-яким способом без письмової згоди видавництва і правовласників заборонено.
ISBN 978–617–7544–03–5
Copyright © 2017 by Alexandra Wolfe
© 2018 Yakaboo Publishing, видання українською мовою
© 2018 Гриця Ерде, обкладинка

Александра Вулф
Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

Мамі, татові й Томмі

Крихітні двері та вікна робили кабіну такою затишною [sic],

А маленький комин на ній скидався на смішний капелюшок

Діксі Уїлсон, «Медовий ведмідь» Передмова авторки

З Пітером Тілем — співзасновником PayPal, керуючим партнером Founders Fund і першим інвестором Facebook — я вперше зустрілася у вітальні його будинку 2006 року. Він запрошував багатьох друзів виступити з презентаціями про релігію, технології та нерухомість. У наступні місяці та роки ми подружилися з цим технологічним інвестором, і він познайомив мене зі світом особливої манії — манії Кремнієвої долини. Упродовж цього часу він виношував ідеї, що, на думку більшості людей, були безглузді, наприклад будівництво островів посеред океану на лібертаріанських засадах, інвестиції в дослідження довголіття і, порівняно нещодавно, фінансування програми заохочення студентів кидати коледжі та засновувати компанії у Кремнієвій долині.

Усі його ідеї йшли врозріз із політичною коректністю. Він був «білою вороною» і приваблював таких самих унікальних друзів. За допомогою Тіля я відкрила цілий новий світ ексцентриків та ідей, які, здавалося, не вписувалися у жодні усталені принципи або соціальну виваженість.

Його антиуніверситетська програма зрештою захопила уми публіки. Можливо, вона з’явилася у переломний момент, коли американцям набридло виплачувати борги за навчання або ж вони не змогли, попри отримані ступені, знайти роботу після економічного спаду. Так чи так, програма Тіля «Двадцять до двадцяти» («20 Under 20»), що передбачала грант у 100 тисяч доларів для двадцяти студентів до двадцяти років за умови припинення навчання, спровокувала нові дискусії про освіту.

Першокурсники зрештою частково стали моїм вік­ном до еліти та внутрішніх механізмів Кремнієвої долини. Це їхніми очима я побачила спосіб життя, цілковито відмінний від ієрархії Східного узбережжя. У підході Тіля я побачила допитливість, інтелект і парадоксальний ідеалізм, що раз по раз змушували мене повертатися на територію Затоки Сан-Франциско. Ця книжка є спробою зафіксувати певні аспекти культури, що привабили і мене, і студентів до місця, яке не лише підриває американський спосіб ведення бізнесу, але також і спосіб життя людей. У Кремнієвій долині не було проторених шляхів, які мали еліти Східного узбережжя. Натомість є низка нічим не обмежених питань про те, які галузі індустрії зазнають підривних змін наступними і які культурні форми витіснять Старе cуспільство. Для мене Кремнієва долина навіть більшою мірою, ніж дослідним полем для стартапів, є лабораторією ширшого культурного експерименту, де єдина неможлива річ — передбачити, що буде далі.

Вступ

Шоста година вечора, четвер, округ Сан-Матео, Каліфорнія, порівняно новий фешенебельний готель під назвою Rosewood Sand Hill, збудований у каліфорнійському стилі «мистецтва та ремесла». На подіумі, що виходить на оточений фуксіями олімпійських розмірів басейн із освітленим дном, зграйки граціозних білявок у яскравих відкритих сукнях і блузках-розлітайках сидять на плетених у стилі «ранчо» лавицях біля групи технологічних підприємців, одягнених у парадну форму айтішників — тісні футболки, джинси і пошиті на замовлення піджаки. Вони розслабляються під інфрачервоними лампами, їдять гострий попкорн і грильовані сендвічі під сансерське сухе біле вино.

Однак цього вечора в молодих білявок змагання. Завсідники називають четвергові вечори «пумовими». «Пуми» — жінки за тридцять або за сорок (або й невизначеного віку) — виходять на полювання за апетитними смертними, що тут перед ними як на долоні. Одна група айтішників за другою, де всі чоловіки, здебільшого неодружені, половина з них — необізнані в жіночих хитрощах. Чимало з них мільярдери та мільйонери, які могли би змусити схоже збіговисько інвестиційних банкірів і керівників хедж-фондів сором’язливо зіщулитися від комплексу неповноцінності та старості.

Жінки — і юні, і ботоксні — бачать молодих першопроходців, які розбагатіли досить рано, коли в середині 1990-х років величезний й неосвоєний простір під назвою «інтернет» тільки почав ширитися світом. Лише молоді й амбітні, які росли з комп’ютером, вбачали за ним майбутнє. Вони від раннього віку дорослішали разом із цифровим світом. Для них це не так інструмент, як частина власної нервової системи, частина центральної нервової системи, що дає ссавцям змогу дихати, не замислюючись про це. Тільки вони здатні були відчути безмежні можливості мережі. Навдивовижу мало людей серед народжених до 1970 року, хай які успішні в бізнесі чи навчанні, колись так зможуть. Стара гвардія позирала на інтернет здалеку і не розуміла, в чому там фішка. Діти цифрової ери не мусили на нього дивитися. Він був у їхніх нутрощах. Вони були далекоглядним молодняком, який усвідомив, що через півстоліття інтернет стане великою новою індустрією, створеною, розвиненою, керованою дітьми. І — що найважливіше —індустрією, яка належатиме дітям. В інтернету такий великий потенціал, що телебачення і ядерна енергетика проти нього видаватимуться пережитком.

Крім того, про такі вихідні позиції як у нього ніколи й не чували на Східному узбережжі. Стати своїм у Кремнієвій долині? Це означає, що ти починаєш як керівник стартапу, а потім зазнаєш невдачі. Перший крок: на початковому етапі в тебе найвища позиція — не дрібного клерка чи експедитора, а засновника, потім ти зазнаєш краху і заносиш це в резюме як привід для гордощів. Це був новий спосіб входження в бізнес для тих, хто не мав відповідного походження. Ти міг приїхати будь-звідки, байдуже, з якої ти країни та який науковий ступінь маєш, і не потрібно обов’язкових кроків, які ти мусив відбути. Люди, які стали дуже успішними — навіть якщо це були лише компанії на кілька мільярдів доларів, — почувалися так, ніби вони звичайні люди або комп’ютерні фрики. Це був обнадійливий сигнал, навіть якщо небагато щасливчиків могли найголосніше виспівувати про свій неймовірний прорив у царстві Кремнієвої долини.

Ну, і їхня зовнішність. Хай звідки вони були, повернувшись додому, худорлявий ботан з грубими скельцями, в мішкуватих джинсах і футболці навряд чи зміг би знайти собі пару. Натомість тут, на пумових вечорах, жінки тільки перед такими типажами і стелилися.

Проте як «пуми» визначають, хто успішний, а хто — ні? Усі