Джеймс С. А. Корі - Війна Калібана

торпедоносцем, вогневої потужності якого стане на оплавлення невеликого місяця.

Голос на іншому кінці не відповідав.

- Хлопці, якщо навіть ви не визнаєте мене як прийнятну легальну владу, чи не могли б ви хоча б погодитись, з тим, що я можу шльопнуть вас коли захочу?

Зв’язок передавав тишу.

Голден зітхнув і потер перенісся. Не дивлячись на кофеїн, його головний біль відмовлявся зникати. Залишивши відкритим канал з піратами, він викликав пілота:

- Алексе, проший це корито з передньої гармати точкового захисту. Цілься в мідель9.

- Чекайте!! - заволав хлопчина з піратського борту, - Боже милий, ми здаємося!!

Голден розтягнувся при нульовому тяжінні після днів прискорення і посміхнувся сам собі. Ніхто сьогодні не стрілятиме, це вже точно.

- Наомі, скажи нашим новим друзям, аби передали тобі віддалене керування кораблем і давай їх доправимо на станцію «Тихо», хай трибунал АЗП розбирається. Алексе, коли вони полагодять свій двигун, проклади для нас зворотній шлях при половині g. Я буду в лазареті, шукатиму аспірин.

Голден розстібнув ремені свого проти перевантажувального крісла і штовхнувся в бік трапу. По дорозі, його ручний термінал задзвонив. Це був Фред Джонсон, номінальний лідер АЗП і їх особистий патрон на виробничі станції корпорації «Тихо», що тепер де факто стала штаб-квартирою АЗП.

- Йоу, Фреде. ЗлапАли наших голих піратів. Ведемо їх до суду.

Фредове велике темне обличчя зморщилося у посмішці: - оце поворот! Втомився їх мочити?

- Ні. Просто нарешті знайшов тих, які повірили в те, що я можу.

Фредова посмішка зникла, натомість він насупив брови:

- Слухай, Джиме, я тобі не тому телефоную. Якомога швидше повертайся на «Тихо», щось сталося на Ґанімеді.

 

Розділ третій: Пракс

 

Праксідікі Менґ стояв у прорізі дверей комори, вдивляючись у поле, на якому м’яко коливалось настільки глибоко зелене, що аж чорне листя і панікував. Склепіння бані над ним, темніше аніж мало б бути. Живлення ліхтарів, які допомагали дзеркалам було відімкнуте, а дзеркала…Він не міг думати про дзеркала.

Вогники кораблів, що билися над ними, були схожі на глюки дешевого екрану, рухів і кольорів яких там не мало би бути. Ознаки того, що щось пішло зовсім не так. Він облизнув губи. Має ж бути вихід. Має бути вихід, як їх врятувати.

- Праксе, - сказала Доріс, - ми маємо йти.

Передній край низькоресурсної агроботаніки, Гліцин кенон, сорт соєвих бобів настільки глибоко модифікований, що майже став новим видом за останні вісім років Праксового життя. Вони були причиною того, що його батьки не бачили єдину внучку наживо. Вони, і ще декілька речей знищили його шлюб. Він міг бачити на полі вісім нових різновидів розроблених хлоропластів з мінімальними відмінностями, кожен з яких розтягував найбільше протеїну на кожен фотон. Його руки тремтіли. Він ось-ось виблює.

- У нас хвилин п’ять лишилось до зіткнення, - знову озвалася Доріс, - ми маємо евакуюватися.

- Я їх не помічаю, - сказав Пракс.

- Вони рухаються швидко. Коли ти їх помітиш, то вже не побачиш. Всі інші вже пішли. Ми останні

А тепер хутко до ліфту.

Величезні орбітальні дзеркала завжди були його союзниками, освітлюючи його поля на кшталт сотень блідих сонць. Неможливо повірити що вони зрадили. Це була ненормальна думка. Дзеркала раптово падали на поверхню Ґанімеда, на його теплиці, на його сою, на плоди праці усього життя без розбору. Це була жертва причин і наслідків, як власне, і все інше.

- Я типу йду, - сказала Доріс, - якщо ви тут залишитесь на чотири хвилини, ви помрете.

- Чекай, - озвався Пракс. Він побіг у теплицю. З краєчку найближчого поля упав на коліна і запустив руки в родючий чорнозем. Його запах був схожий на аромат доброго пачулі. Заглибив пальці як тільки зміг, діставши пригорщею клубок коренів. В руках опинилася невелика, тендітна рослинка.

Доріс вже була в вантажному ліфті, готова опуститися в печері і тунелі станції. Пракс чкурнув

до неї. З рослиною, яку було потрібно вберегти, бані раптово стали жахливо небезпечними. Він кинувся у двері і Доріс натиснула на екран. Широка металева кімната рипнулась і посунула донизу. Зазвичай вона переміщувала важкий реманент: знаряддя для розпушування ґрунту, трактор, тони гумусу з-під станційних рециклінгових апаратів. Тепер в ній було лиш троє: Пракс, що сидів на підлозі зі схрещеними ногами, паросток сої в його долонях та Доріс яка жувала нижню губу і вдивлялася в ручний термінал. Ліфт здавався завеликим.

- Дзеркала можуть і не поцілити.

- Можуть. Але в них тринадцять сотень тон скла і металу. Ударна хвиля буде значною.

- Бані можуть встояти.

- Ні, - відрубала жінка. Пракс перестав з нею розмовляти.

Ліфт гудів і клацав, падаючи під поверхню льоду, у павутиння тунелів що і були станцією. Повітря тхнуло нагрівальними елементами і промисловим мастилом. Навіть тепер він не міг повірити, що вони це витворили. Він не міг повірити, що військові виродки насправді почали стріляти один в одного. Ніхто ніде не міг бути настільки недобачливим. Але схоже що могли.

Протягом місяців, відколи альянс Земля-Марс розколовся, він коливався між постійним, ниючим страхом обережною надією та вдоволенням. Кожного дня, коли ООН і Марсіяни не починали бучі, слугував слабким свідоцтвом того, що й не почнуть. Він дозволив собі міркувати що все виявилось більш стабільним, аніж виглядало. Навіть якщо справи йшли кепсько і стрілянина мала місце, то принаймні не тут. Ґанімед був житницею. З його магнітосферою, це було найбезпечніше місце де вагітні жінки виношували діток - стверджувалося що тут найнижчий відсоток вроджених дефектів та мертвонароджених серед усіх зовнішніх планет. Це був центр усього того, що робило можливим експансію людства в Сонячній системі. Їхня праця була настільки ж кропіткою наскільки й ламкою і люди у погонах ніколи не повинні були допустити війну сюди.

Доріс вилаялась. Пракс підняв на неї погляд. Вона запустила у своє біляве волосся руку, обернулася і сплюнула.

- Зв’язок втрачено, - пояснила вона, тримаючи в руках термінал, - всю мережу заблоковано.

- Ким?

- Станційною службою безпеки. ООН. Марсом. Звідки ж я знаю?

- Але якщо вони..

Струс був подібний до удару по даху ліфта величезного кулака. Аварійні гальма спрацювали з брязкотом, який дійшов до кісток. Світло вимкнулось, і темрява поглинула їх на два швидких удари серця колібрі, потім увімкнулись аварійні світлодіодні ліхтарі і відразу потому, як енергопостачання було відновлене – вимкнулись. Запустилася діагностика критичних пошкоджень: гуділи мотори, ліфт клацав,