Iрина Давидова - Завидний холостяк, Iрина Давидова

Глава 1.3

Розумів, що облажався, і тому не збирався більше затримуватися на роботі. Вимкнув ноутбук і, закривши кабінет, покинув офіс. День народження раз на рік, і то час приділити донці не можу. Ненавидів такі моменти, і тому зараз же збирався це виправити.

 - Алло, Діма.

 - Щось трапилося?

 - Ні. Дзвоню попередити, що завтра мене не буде. Я сьогодні просрав свято доньки. Тому завтра давай без мене. Буду виправлятися.

- Зрозумів, шеф. До зв'язку.

Поклав телефон в кишеню і додав газу, бажаючи швидше дістатися до будинку.

Дочка. Вона завжди була головною людиною в цьому світі. Її мати померла при пологах, залишивши мені маленьку дитину, точну копію себе. Женя, моя дружина, вона була чудовою дівчиною, доброю, милосердною і завжди позитивною. Аліна точно така ж. І коли вона кожен раз каже, що мені пора одружитися, я згадую її матір. Краще її мами нікого немає, і я поки що не зустрів жінку, з якою мені було б добре ще й душевно.

Вечір з донькою ми провели за смачною піцою та цікавим гучним фільмом. Правда, цікавим він виявився лише для Аліни. Я більше бойовики люблю або гонки, а там якийсь любовний сироп з альфа-самцем і красивою дівчиною. Романтика, одним словом. Зате дочка слину пускала, дивлячись на того мужика. Та вже, таке я ще не дивився з Аліною. Ні, там, звичайно, було все в рамках пристойності. Ну гаразд, майже. Тільки ось в найпікантніші моменти я йшов на кухню за добавкою чаю.

Не став говорити Аліні про те, що я взяв вихідний. Вирішив з ранку зробити сюрприз і порадувати дівчинку своєю присутністю вдома. Упевнений, вона буде вкрай задоволена такому подарунку. До того ж вдома я буваю тільки в суботу і неділю, а тут прямо серед тижня.

Прокинувшись, прийняв душ і відразу ж набрав домробітницю. Вчора так і не подзвонив їй. І тут облажався.

 - Доброго ранку, Микита Тимофійович.

 - Доброго, Тамара Миколаївна. Я вам дзвоню з особистим питанням. Пам'ятайте, ви говорили, що працювали в будинку хореографії?

 - Так, працювала. Тільки прибиральницею.

 - Так, я знаю. Але у вас начебто залишилися там знайомі? Аліні потрібен хореограф.

 - Угу... ну, знаєте, багато хто вже на пенсії, але є внучка директора. Маргарита Свєтлова. Я можу поговорити з нею.

 - Я буду вам дуже вдячний.

Скинув виклик і пішов готувати каву.

Після сніданку передзвонила Тамара Миколаївна і повідомила, що сьогодні ввечері до нас приїде дівчина хореограф. Значить, все-таки їй вдалося домовитися. І це чудово. З огляду на той фактор, що я не знав, де ще можна знайти для дочки вчителя. Це все ж не російська мова і не математика.

 - Татусю, не переживай, все буде добре. Я впевнена, тітка Тамара поганого педагога не порадить.

Так, дочка завжди вірила в хороше, і я теж цього навчився у неї. Якщо Аліна вважає, що все буде добре, значить, так і буде.

 - Мені головне, щоб ти іспити добре склала.

Весь день ми з Аліною провели разом. Виїжджали в місто на прогулянку, ходили в кіно, обідали в ресторані. Була навіть думка поїхати на цвинтар до її мамі. Але потім я передумав пропонувати їй, вважаючи, що після цього у дочки міг зіпсуватися настрій. Ми дуже любимо Женю навіть через стільки років після її смерті, і було б дуже сумно знову усвідомити, що вона не поруч з нами.

- Слухаю, Віктор.

 - Микита Тимофійович, до вас тут дівчина прийшла. Каже, що хореограф і ви домовлялися через Тамару.

 - Так, проводь дівчину в будинок, запропонуй чаю. Ми скоро будемо. Вже їдемо.

 - Добре.

Я скинув виклик і подивився на Аліну.

 - Пунктуальна. А ось ми з тобою ні.

 - Упс, - скривилася дочка і видихнула. - Вибачимося.

 

Маргарита.

Ще раз озирнувшись, я присіла на диван в очікуванні господарів будинку. Годинник показував початок шостого. Трохи спізнюються, але це не смертельно. Я все одно нікуди не поспішаю. Дідусь сказав, що сьогодні ляже спати рано, а значить, я зможу після зустрічі прогулятися по місту і, можливо, навіть з'їсти в кафе улюблене тістечко. Таке траплялося не часто, особливо з огляду на те, що зараз на рахунку кожна копійка. Але іноді можна ж себе побалувати?

 - Ваш чай.

 - Дякую, - посміхнулася чоловікові років п'ятдесяти та, взявши чашку, зробила кілька ковтків.

Коли вранці мені зателефонувала Тамара Миколаївна, я, звичайно, дуже здивувалася, але від її пропозиції відмовитися не могла. До того ж ця робота виявилася дуже до речі. Я як раз підшукувала заробіток, і все вийшло якнайкраще. До того ж танці це частина мого життя і відмовлятися від улюбленої роботи було б занадто безглуздо з мого боку.

Ми з дідусем живемо вдвох, і часто мені доводиться залишати його одного на цілий день. А мені це вкрай не подобалося, і я найняла для нього доглядальницю, правда, дідусь дуже незадоволений моїм рішенням. Зате мені тепер спокійніше. Я точно знаю, що він випив ліки або пообідав, що часто не робив без мене зі шкідливості. Просто такий характер у нього.

Допивши чай, я схвильовано відкинулася на спинку дивана, почувши, як до входу під'їхала машина.

Та вже, але ж спочатку мені не було страшно. Ну так, не звикла я спілкуватися з багатими. Зазвичай вони зарозумілі й грубі, тому і зараз не знала, чого очікувати.

Через хвилину двері в будинок відкрилися і першою зайшла молода симпатична дівчина, яка відкрито і привітно посміхалася мені. Слідом за нею зайшов високий красивий чоловік, явно старший за неї. Напевно батько.

 - Добрий вечір. Мене Аліна звати, а це мій тато Микита Тимофійович.

 - Здрастуйте.

 - Здрастуйте. Я - Ріта, - промовила хрипким від хвилювання голосом, поглядом завмерши на чоловікові. Боже, це ж він? Той самий...

 - Вибачте, - вибачився він, діставши з кишені телефон. - Слухаю.

 - А ви...

- Якого біса? Хто сказав? Я виїжджаю! Їду сказав!

 - Тато, щось трапилося? - схвильовано уточнила дівчина, подивившись на батька круглими очима.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍