Ліка Радош - Знову "ми", Ліка Радош

- Ну, ти й заінтригувала, подруго! - вдавано зітхнула та. - Ти права. Спочатку справи, а дівчата потім. - кинула подруга у відповідь, і швидкою ходою попрямувала на своє робоче місце.

***

Двері відкрилися й до кабінету зайшла Таня. Я швиденько зберегла документ над котрим працювала, згорнула усі вікна. Вирішила, що на сьогодні вистачить. Втомлено покрутила головою, розминаючи шию, а то від сидячого положення все тіло затекло. Проте подругу мою не зупинити, і часу на гімнастику для мене, вона не збиралася виділяти.

- Ну що, подруго? Побазікаємо? Я притягла шоколадку, молочну, до речі, яку ти любиш. - поставила на стіл гостинець, та прийнялася готувати напої. - То що то за битва поглядів у тебе з новим шефом?

- Коли ти встигла таке помітити? - посміхнулася, від моєї подруги мало що можна приховати.

- Попалась. Цього звичайно я не бачила. Але спостерігала, як ти зблідла зранку, коли він представлявся перед колективом. Ну, а потім, уже він ходив якийсь знервований допоки тебе чекав. - пояснювала Таня, розповідала про свої спостереження.

- Тань, пам'ятаєш, я тобі розповідала про хлопця, з яким зустрічалася з першого курсу універу і котрий полетів в Америку? - почала я своє пояснення...

- Той гівнюх, що зібрав манатки та злиняв від тебе? Який не мав сміливості сказати тобі раніше, що хоче розійтися? - розійшлася моя захисниця.

- Так-так. Танюш, це наш новий шеф. - виштовхнула з себе. Таня аж очі витріщила. - Ти вже не відривайся, раз взялась за справу, то я все ж хочу випити кави.

- То, що він хотів від тебе? - намагалася спокійно говорити Таня.

- Переймався, що я зараз почну розводити плітки, і всім розповідати, який він козел. - знизуючи плечима відповідала я.

- Продовжуй...що далі? - цікавилась подруга, поставила переді мною чашку кави.

- А що могло бути далі? Сказала, що то було давно, язик буду тримати за зубами.

- Звісно, що сказала. А сама, мабуть, уявляла, що йому по одному місцю б'єш? - Таня кумедно продемонструвала, як це мало б виглядати.

- Та ні, коли пройшов перший шок, то ніякої злості не відчувала. Кровожерливою ніколи не була. Було та й було. Тань, тут справа в іншому. На днях має приїхати його партнер, вони збираються зробити аудит. 

- І що? - спокійно кинула мені Таня.

- Треба якось пояснити наші премії. - підштовхувала її до потрібних думок.

- Для чого? Премії нам Вітьок виписував. Ти просто переставай за Валерку роботу робити, і на нову премію не розраховуй та й усе. - легко відказувала мені подруга.

- Якось не зручно.

- Не зручно штани через голову одягати. А з цим самі розберуться. Весь адміністративний персонал знає, що до чого. Образити нас не дадуть. Так, що розслабся. Ти скажи, що з колишнім своїм будеш робити? - повернулася до попередньої теми Таня.

- А що з ним робити, постараюсь на очі не попадатись без зайвої потреби. З його слів — він тут не надовго..перевірять усе і назад до столиці. А сюди когось підберуть на посаду директора. До речі, якби ти постаралась, може б і сама зайняла місце шефа.

- Не знаю, Аліно, чи варто щось починати. Бо після весілля я планую все-таки почати працювати в сімейному бізнесі. Свят, каже, що я скину з нього багато роботи. А то зараз він, реально, зашивається з цим новим відкриттям.

- Ти ж і так чимало йому допомагаєш? - трохи різко кинула я.

- Допомагаю, але бачимось ми все одно рідко. Які плани в тебе на вечір, може десь в місті посидимо? - спокійно пояснювала мені ситуацію Таня, повністю проігнорувавши мій випад.

- Та ні, Танюш, я сьогодні на побачення іду з Богданом.

- О-о-о. То ти таки наважилась, я казала що він не просто так з тобою приятелює, а має ще ТОЙ інтерес. - смішно пограла бровами Чумаченко.

- Казала, казала. Та і сама не знаю як так погодилась. Думаю спробувати варто. Може, не буде так, як з Вадимом. - розвела руками я.

Я ще досі вагалася у своєму рішенні, адже давно не ходила на побачення.

- Ну ти й порівняла...не думаю, що Бодя стане приставати до тебе на першому побаченні. Занадто спокійний він. - заспокоїла мене подруга.

-Ага.

- А куди поведе тебе не знаєш? - поцікавилась Таня.

- Казав, що на окраїні міста є гарний затишний ресторанчик. 

- Заздрю я тобі по доброму, Аліна. Сама он, нареченого маю, котрий займається ресторанним бізнесом, а коли ходила на побачення останній раз вже й не  пам'ятаю. - трохи з сумом відказувала подруга.

- Так може сама його запроси?! Хоч навіть в один з ваших ресторанів? - підштовхувала подругу до дій.

Дратувала мене ця Танина невпевненість, коли справа стосувалася її Свята, вона ставала сама на себе не схожа.

Коли бачила, як дозволяє собою помикати, то аж нерви брали. От всюди вона молодець, і в роботі, і серед колег, собі в кашу не дала б плюнути. Зате Святославу все пробачала. Дивно, що ще не просила пробачення за те, що він тупить перед нею.