Стефанія Лін - Принцеса для демона, Стефанія Лін

Тому, Лелю чекає подорож.

А ще вона чудесно підходить на роль жертви, тієї, кого можна віддати жерцям у Долині Пісків й знати, що вони її приймуть й відступлять у свої ями. Особливо, коли побачать. Адже дарунок у вигляді принцеси Ліліани безцінний. Нехай це і брехня, але хто сказав, що демони чесні?

 

***
Леля

Кімната в яку нас заводять, поруч з тим прекрасним садом, тільки з якогось іншого боку. Я роздратовано падаю на широчезне ліжко під балдахіном й розкидаю руки в різні сторони. Дашка падає поруч та сичить:

– Ти чого розляглася, леді Ліліана? Нам тікати потрібно. Давай через вікно.

– Він все одно нас впіймає. – Буркаю. – Він демон. Я намагалась. Ти ж бачила.

– Лелька, погано ти намагалась. Втечемо вночі. – Сичить трішки тихіше, адже служниця раптом з'являється у кімнаті, дивиться здивовано на Дашку й ставить тацю повну фруктів та м'яса з сиром на столика. І тихо зникає, залишивши нас перед їдою.

Дашка, ніби зачарована, сідає й повільно вставши підходить до страв. Аж сюди чую як голосно ковтає слину.

– Думаєш отруйна?

– Да-а-а-ш, я його невільниця, він мною не награвся ще, тому точно ні! – Бурчу далі, але й сама відчуваю, як шлунок стискається від голоду.

– Тоді їжмо, бо я зараз навіть кабана з'їм!

Пообідавши, чи поснідавши, не важливо, ми з подругою знову падаємо на ліжко. І знаєте, на ситий шлунок дуже легко раптом сприймається все і навіть кімнату хочеться роздивитися. Чим і займаюся. Білі стіни, теж завішані тими гобеленами із зображенням лісів, морів та палацу. Судячи з усього саме цієї країни – Саари чи як там. На підлозі м'які килими. З меблів: ліжко, шафа з дерева, стіл письмовий, столик туалетний, дзеркало у зріст двох мене та міні стелаж заставлений книгами. В цілому мило так.

– Лелька...– тягне Дашка, – що далі буде, а? Мені не віриться… Якби не політала, то не повірила б точно, що ми…

– Попали? – Усміхаюсь. – Ага. І якщо я не помиляюсь, то зробила це твоя відьма. Але одне можу сказати точно – ти схуднеш, ти ж тепер моя служниця.

– Уфф...– видихає.

– А що “уфф”, твоє бажання здійсниться! Це називається: “Будьте обережними у власних мріях”.

– Та зрозуміла я, що винна, зрозуміла!

– Не просто винна, ти забрала мій єдиний вихідний.

– Але що далі? Тікати збираємося?

– Спробуємо точно! Я не буду тут полонянкою якогось там чоловіка, нехай він тисячу разів демон. Ти ж бачила його крила? А очі?

– А ще бачила, що він дуууже, ну просто…

– Договориш – вб'ю точно. У саду закопаю. – Зупиняю її.

– Ай, Лелька, не оцінити красу – нахабність.

– Ти дуже там оцінили красу того, хто тримав тебе?

– Звісно! – Аж на ліжку сідає й роздратовано поправляє складки сукні. – І він гарний. Очі ніби те море, шкіра….ум...а тіло...ох, я відчувала кожен м'яз!

– От Дурепа! – Фиркаю. – М'яз вона відчувала. А його демонічні крила бачила? Хто знає на що вони взагалі здатні.

– Проведімо аналіз і пригадаємо, що вміють демони. – Пропонує.

– А ти в нас спец?

– Звісно. П'ятнадцять сезонів “Надприродного” в дії!

– Чого?

– Серіал такий.

– Коли це ти його дивилась? Ми ж разом живемо.

– На роботі?...

– От Дашка. Гаразд. І що тобі відомо з серіалу?

Господи, мені не віриться, що я дійсно складаю віртуальний список вмінь демонів за мотивами серіалу, яким би він легендарним не був. Але що ми маємо: демон може вбити тебе клацнувши пальцями, демон може вселитись в тебе, може забрати душу, а ще є пекельні пси. Це не все. Демони можуть померти від спеціального кинджала. Тож залишилось найпростіше – знайти щось подібне тут, у Саарі.

– Все одно це не вирішує основного – як нам звідси втекти? – Кажу, коли за вікном починає темніти й чути вечірні трелі самої природи.

– Маєш на увазі додому?

– Угу.

– Знайти відьму – ідеально.

– Відьму, котра повірить нам, ми ж не знаємо чи це нормально, взагалі-то. І змусити її повернути нас додому. 

________________________________________________

Що скажете? Ваша думка? Як вам Ліліана? Дашка? Сеер? І взагалі атмосфера?))) 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно