Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

368     Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби 369 Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам — 370     "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить". 371 От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, — 372     Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому. 373 Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило, 374     Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів. 375 Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" — 376     Це небезпечна, скажу, і непродумана гра, 377 Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню, 378     Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти. 379 Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим, 380     Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди! 381 Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую, 382     Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній. 383 А причарує таки, як листи буде брати й давати, 384     Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе — 385 Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому: 386     Не від служниці-бо слід розпочинати любов. 387 Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву — 388     Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я): 389 Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить, 390     Хай лиш відчує сама частку й своєї вини. 391 Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо, 392     Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне. 393 Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі, 394     Звабив — довершуй свого і переможцем відходь! 395 Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину, 396     Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти. 397 Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця 398     Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина. 399 Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі 400     Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій: 401 Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій, 402     А зеленавій воді — вигнуте дно корабля, 403 Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне: 404     Часто вдається воно тільки в означений час. 405 Хай це народження день, хай календи, що ними Венера 406     Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде, 407 Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси, 408     А полонених вождів подиву гідні дари, — 409 Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди, 410     В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят. 411 Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору — 412     Той на уламках судна душу заледве спасе. 413 Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю 414     Римлян, що впали в бою, води алійські взялись. 415 Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати 416     Від найдавніших часів звик палестинський гебрей. 417 Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки: 418     Витрати будуть, а це — вісники чорного дня. 419 Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту, 420     Щоб обібрати того, хто умліває з жаги. 421 Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!), 422     Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона — 423 Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить), 424     Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!" 425 "Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго: 426     Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!" 427 "Грошей, — замнешся, — з собою не взяв я…" — попросять розписку, 428     І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!" 429 Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки, 430     Двічі й тричі на рік буде вона святкувать? 431 Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився — 432     Шкода велика, бо він з каменем був дорогим. 433 Часто ще просить: "Позич". Позичиш — уже не поверне, 434     Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь! 435 Хай би я був стоязикий, стоустий — усе ж не зумів би 436     Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць. 437 Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже, 438     Воскові спершу довір, що на душі залягло. 439 З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна 440     Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій! 441 Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла; 442     М'якне й розгніваний