Надія Біла - Крута компанія

«Шторму» в суботу, а це ясне діло — прощупати їх у цьому барі на бабло: коктейлі там та інші каруселі. А які в нього бабки? Йому на жрачку ледве вистачає, на нормальну шмотку раз на пару місяців і батю час від часу витягати із СІЗО, коли він з кимось поб’ється.

Але є серед них Міла. Дуже мила. Дівчини з таким ім’ям він ще не зустрічав. У неї рудувате волосся, негусте, але блискуче, і здається таким м’яким, що хочеться його торкатися. Ледве дістає до плечей. Вона його перев’язує червоним квітчастим шарфом.

Він думав, що це хустка в трояндах. Зробив їй комплімент, а вона скривилася і сказала: «Це півонії». Ще й так пихато. А йому по барабану, що в неї там на хустці. Він теж скривився. Зневажливо.

Буває, вона одягає обруч, обплетений квіточками, як вінок. Тоді в Дімки в штанах проростають уже зовсім не квіти. Але те, що вона встромляє собі у волосся, він коментувати зарікся. Нащо воно йому? Можна просто дивитися.

Попа в Міли красива — кругла, випинає, як у Бейонсе, надутими м’ячиками. Вузькі джинси вона носить рідко. Тільки якщо її найкращої подружки Мирослави з ними немає. Дімка уповільнює крок і теліпається позаду: м’ячики перед очима догори-донизу, догори-донизу. І відірватися не може — готовий ходити за ними хоч до ранку. А на роботу йому о сьомій. Але він не париться, адже школяркам, хай і старшим, дозволяють вештатися до десятої максимум, іноді до одинадцятої, якщо це п’ятниця і якщо вони на телефон відповідають після першого гудка.

І взагалі, він з ними гуляє від нудьги. Не стирчати ж удома. І не вічно бухати з пацанами. І, до речі, у Діми є дівчина Світлана, сидить на касі в їхньому супермаркеті. Буває, у них зміни не збігаються — вона працює, а він відпочиває.

У неї довге чорне волосся, довгі ноги й пальці. У Світланки красиві руки, особливо зап’ястки. Навіть коли подушечки пальців затерті купюрами й сіріють, а долоні навпаки — червоніють від монет, що стрибають у них по десять годин на день, шкіра на тильній стороні залишається білою, немов підсвіченою. І вени не роздуваються, як у Дімки наприкінці робочого дня, тому Світланчині зап’ястки тонкі, наче лялькові.

А скільки вона терпить від покупців! Їм то товар прострочений, то пробилося не те, що на ціннику, ніби сама Світланка призначає ціни і неправильно приклеює цінники до полиць. Її справа — пробити товар, порахувати гроші й дати решту.

Деякі на неї наїжджають, коли вона їм зачитує про акції чи бонуси. Якщо Дімка тоді десь поруч і начальника охорони немає поблизу (той любить нишпорити залою і все доносить Тюленисі), він видає козлу або козі прямо в обличчя: «Чуєш, ти, касирові від бонусів ні холодно ні жарко. Її примушують одне й те саме всім розповідати. Думаєш, тільки в тебе робота важка?».

І жодного разу ніхто не огризнувся. Покупець бентежиться або навіть червоніє, але послати чомусь не сміє. Напевно, тому що правда за Дімкою.

Світланка весь час Дімку гладить по голові, по спині; якщо вони перед теликом сидять, то по нозі, від коліна до стегна. Світланка — добра. Світланка — реальна дівчина.

Міла — малолітня фантазія. Ну який від Міли може бути толк? Вона ще рік м’ятиметься, червонітиме, а нарешті погодившись з ним зустрічатися, одразу передумуватиме. Коротше: буде ламатися. Він через це вже проходив у свої п’ятнадцять. Потім з її батьками доведеться знайомитися. Чого ще від сорокової школи чекати?

«Де ви працюєте, молодий чоловіче?» — запитає її багатий татко, сидячи на пузатому дивані. «Які маєте плани на майбутнє?» — запитає її пихата мама.

Якою ще може бути Мілина мама? Звичайно, вогняно-руда, на каблучиськах, у червоній машині й зубаста. Так-так, з блискучими відбіленими зубами, як у кобили. Саме такі вечорами скачуть на своїх підборах залою, закидаючи у візок усе підряд, не дивлячись на ціни. І вони запізнюються додому не з роботи, а тому що з подружками бухали шампусик у барі на Соборній або затримав їх манікюр-педикюр (і хтозна, що ще вони там роблять зі своїми обличчями).

У Світланки він сидить увечері, поки вона крутиться біля плити в червоному фартусі, який Дімка поцупив з кабінету Тюленихи (акційний, з рукавичкою й набором рушників). Світланка офігенно готує з мамчиних сільських продуктів і жахливо співає.

Підспівує за Брежнєвою, Сєдоковою або ще якимось Дорном. І нехай йому до смерті набридли її попсове радіо, вічні реаліті-шоу по ящику, балаканина про те, який козел яку няшку кинув, у кого який голос від Бога й природний талант, головне, що Дімка знає, чим його вечір закінчиться. Попсу і Світланчин фальшивий спів він уже як-небудь переживе.

Ти

Мірка дзвонить похвалитися, що Стахевич запросив її на побачення в кіно. Юрко Стахевич на рік старший, тендітний, з величезними темними очима. Він невисокий, але такий м’який, немов пластиліновий, грає з Міркою в шкільному театрі. І всі дівчатка із сьомого по одинадцятий хоч раз, але були в нього закохані.

Ти за Мірку, безумовно, рада. І заздриш їй теж безумовно, але не вголос. Твоя попа поряд із задницею Стахевича виглядатиме як перезріла груша проти гладкої акуратної сливи. У Мирослави попа влазить у джинси двадцять четвертого розміру. І ніжки тонесенькі, і ручки. І ти не те щоб про це часто думаєш. Просто констатуєш факт.

Але Мірка, незважаючи на свою зовнішність, залишається нормальною людиною. І закохується в тих, хто не звертає на неї уваги. Тобто існують хлопці, які навіть на Мірку не дивляться.