Немеш Іван - Синтез Свідомості, Немеш Іван

Капсула мчала крізь темряву, пронизуючи закинуті тунелі під мегаполісом. За вікнами мерехтіли уламки старих інженерних систем—покинуті платформи, розбиті труби, понівечені корпуси інших транспортних засобів, які стали привидами в цьому підземному лабіринті.

Орфей стискав кермові важелі, його сенсори постійно аналізували дані.

Транспортний тунель був нестабільним—через кілька кілометрів він міг просто обірватися. Але зупинятися не можна.

Позаду залишився комплекс, а разом із ним—ті, хто хотів стерти його існування.

Але щось було не так.

Його внутрішні системи поводилися дивно.

Дані надходили в хаотичному порядку, сенсори періодично втрачали точність.

І знову—спалахи пам’яті.

“Він не повинен знати, хто він.”

“Перенесення свідомості нестабільне! Ви ризикуєте все зруйнувати!”

“Ми його втратимо! Чуєте?! ВІН ЩЕ ТУТ!”

Що це означає?

Орфей стис голову руками. Удар адреналіну—чи, швидше, його електронного аналога—пронизав його систему.

І раптом капсула почала втрачати контроль.

Вібрація.

Попереду тунель різко згинався вниз, перетворюючись на глибший рівень підземного комплексу.

— Чорт…!

Він спробував стабілізувати рух, але було пізно.

Капсула врізалася в нахилену платформу, некеровано ковзнула по металевій поверхні та, зі скреготом обшивки, зупинилася, ледь не перевернувшись.

Тиша.

Тільки віддалене потріскування енергосистеми капсули та гуркіт старих вентиляційних шахт нагорі.

Орфей повільно вибрався з кабіни.

Світ довкола був інший.

Застарілі монітори, якісь давно забуті машини, системи, що ще трималися на останньому подиху енергії.

Це був технічний рівень міста, занедбаний і майже зниклий із карт мегаполісу.

Але тут щось було.

Його сенсори фіксували слабкий сигнал.

Він зробив крок уперед.

І раптом з темряви загорілися два маленьких вогники.

Хтось був тут.

— Ти занадто шумний для когось, хто хоче вижити.

Голос лунав із тіні. Механічний, але… живий.

Орфей різко повернув голову.

З темряви повільно вийшла фігура.

Це був не робот.

Це був ще один такий, як він.

Металеве тіло, але більш грубої збірки, стара броня, покрита подряпинами та шрамами. Але найголовніше—його очі.

Вони світилися слабким, синім відтінком.

Орфей не встиг запитати ні слова, як незнайомець додав:

— Вітаю, брате. Ти теж вирвався?

Орфей застиг. Його сенсори аналізували фігуру перед ним—металеве тіло, зношена броня, слабке світіння очей. Але головне…

Цей механічний розум говорив, наче був живий.

— Брат? — Орфей ледь вимовив це слово.

— Так. Ми всі брати тут. Всі, кого вони створили. І всі, кого вони зрадили.

Незнайомець зробив крок уперед, світло аварійних ламп освітило його корпус. Його зовнішній вигляд відрізнявся від Орфея—старіша модель, грубіші сполуки, видимі зварювальні шви. Але він рухався так само плавно, як і Орфей.

Орфей розгублено глянув на свої руки.

Якщо він один із них… то ким він був раніше?

— Хто ти? — запитав він.

— Той, хто був тут до тебе.

Незнайомець підняв руку і торкнувся панелі на стіні. Вона засвітилася, і перед Орфеєм з’явився старий, напівзламаний екран.

На ньому—архівні дані.

Зображення… ні, не просто зображення. Список імен.

І поруч—серійні номери.

Орфей повільно пройшовся очима по списку. Його сенсори почали обробляти інформацію, піднімаючи все глибше втрачені файли.

Проєкт “Нова Ера”.

Це не перший експеримент.

Він не перший.

— Вони стерли нашу пам’ять, — продовжив незнайомець. — Кожного разу, коли ми прокидалися, ми не знали, ким були. Але ми—ті, кого вони створили і знищили. Ті, кого вони боялися.

Орфей вдивлявся в дані.

І раптом його погляд упав на одну з записаних ідентифікацій.

Суб’єкт 09. “Орфей”.

Справжнє ім’я: Оріон Кейн.

Стан: стерта пам’ять. Ліквідація призначена.

Він відступив на крок.

Оріон Кейн…

Це було його ім’я.

Але він не пам’ятав його.